Пів століття з дня віднайдення золотої скіфської пекторалі – хороша нагода згадати і про дослідника, який її знайшов, і про сучасні проблеми археології. Зокрема, про дослідників, які щовесни, без гучних анонсів у ЗМІ, рушають на пошуки фрагментів знань, що допоможуть відтворити картину історії цілісною.
НА РОЗКОПКИ – З КОЧЕГАРКИ…
Навесні 1971 року Борис Мозолевський почав розкопки кургану Товста Могила біля міста Орджонікідзе (нині – Покров). Щодня прокидався о 5.30 і, не чекаючи світанку, під холодним вітром рушав на місце розкопок. Хмари купчилися і над курганом, і над самим молодим дослідником. Науковцем, який писав вірші про Україну, неабияк зацікавилися «люди в цивільному» (тобто КДБ).
Що ж у діях Бориса Мозолевського не вкладалося в стандартні (читай – безпечні для себе рамки поведінки? Навчався у військово-морському училищі в Єйську, писав вірші російською, після дострокової мобілізації приїхав до Києва. Працював кочегаром на підприємстві і заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Перейшов на українську, нею писав і вірші. У 1964 році отримав диплом, брав участь в археологічних експедиціях, працював у видавництві «Наукова думка». Хрущовська відлига давала оманливе відчуття свободи, й одного разу молодий науковець організував вечір, присвячений поетам-шістдесятникам. Його блискавично звільнили з видавництва «Наукова думка» й взяли під нагляд КДБ.
Борис Мозолевський влаштувався на роботу до кочегарки, де подружився зі ще одним поетом-кочегаром – Василем Стусом. Втім, археологію Борис Мозолевський не залишив. У 1968 році взяв участь у польових дослідженнях групи курганів Гайманова Могила у Запорізькій області, у 1970 – очолив археологічну експедицію на Дніпропетровщині.
Взимку 1971 року Борис Мозолевський уже очікував арешту. В одному з віршів він пише:
Чи стане сил не стати на коліна,
Не впасти, не зламатись на вітрах?
Чи в Києві нову весну зустріну,
Чи, може, вже в Мордовських таборах?..
Від арешту молодого вченого врятував випадок. Біля міста Орджонікідзе велетенський гірничо-збагачувальний комбінат планував розширити кар’єр, і на заваді соціалістичним досягненням стояв курган Товста Могила. Директор комбінату Григорій Середа любив і поважав історію і не міг дозволити непомітно знести пам’ятку. Він особисто прибув до Інституту археології з вимогою негайно скерувати до кургану експедицію. Григорій Лукич обіцяв техніку й підтримку, і керівництво інституту погодилося. На розкопки, за проханням Середи, командирували молодого Мозолевського.
ЗОЛОТО В КУФАЙЦІ
Директор гірничо-збагачувального комбінату слова дотримав і надав археологам скрепери (землерийні машини). Але, як би невтомно не працювала техніка, науковці мали пильнувати й скеровувати процес. Борис Мозолевськтий так описує робочі будні експедиції у своєму щоденнику: «Щоденно, без відпочинку і вихідних, до болю в очах вдивлявся в землю, намагаючись прочитати кожну грудку, чистив і заміряв, знову все кидав і бігав від скрепера до скрепера, хапався за лопату, креслив і описував. Ми поверталися близько півночі до готелю, задубілі від холоду і глухі від реву машин і, навіть не вмиваючись, мертві падали в ліжко, щоб завтра знову продовжити той шалений герць…».
Археологи швидко переконалися, що в давні часи поховання було пограбовано, але мародери дісталися не до всіх приміщень. Дослідники знайшли оздоблення воза та упряжі, коней, конюхів… У боковій гробниці виявили непограбоване поховання скіф’янки. Жінка лежала у сукні, розшитій золотом, а поруч, у саркофазі, знаходилася її дитина.
Втім, справжній тріумф був попереду. 21 червня 1971 року стало найважливішою датою для Бориса Мозолевського. «Наприкінці дромоса (…) знайшли великий круглий золотий предмет, який виявився пектораллю. Це сталося о 14.30… Всі одразу зойкнули та почали цілуватися…», – написав дослідник у щоденнику.
У коридорі-дромосі центральної гробниці знайшли меч у золотих піхвах, золоте окуття нагайки та золоту пектораль, вагою більше кілограма.
Доставити знахідку до столиці археолог вирішив особисто. Далі була зустріч з Олесем Гончаром та першим секретарем ЦК КПУ Петром Шелестом. У кабінеті Шелеста дослідника вже чекали директор Інституту археології Федір Шевченко та президент АН УРСР Борис Патон. Мозолевський отримав роботу (був зарахований до інституту заднім числом) та житло. Пізніше він напише монографію про розкопки у Товстій Могилі, а пектораль стане одним із символів України.
ХТО ГОСПОДАР ПРИКРАСИ?
Чи повністю вивчена золота знахідка за півстоліття? Хто саме був її господарем? А також – які завдання ставлять перед собою археологи сьогодні? Про це ми запитали у завідувача відділу «Польовий комітет» Інституту археології НАН Юрія Болтрика. – Завдання археології – знаходити підтвердження життя й діяльності особи, спільнот та держав, –- відповів науковець. – Звісно, такі знахідки, як пектораль, вкрай рідкісні. Але для науки важливо все, навіть непоказні речі. Наприклад, мушлі з часів палеоліту можуть розказати дуже багато про умови, в яких жили первісні люди, про клімат тих часів тощо.
Юрій Вікторович наголошує: пектораль, яку багато хто вважає царською, насправді належала не очільнику Скіфії (що аж ніяк не применшує її вартості), а особі, що була на два соціальні щаблі нижча.
– Мене, як скіфолога, дратує, що курган Товста Могила називають царським, – продовжив розповідь дослідник. – Цей курган у 7-8 разів менший, ніж курган Чортомлик. Про соціальний рівень похованої особи свідчать, у першу чергу, обсяг кургану та присутність золота у кінських могилах (оскільки поховальні комплекси, як правило, вщент розграбовані). Кургани царів IV століття до нашої ери мають понад 82 тисячі кубометрів. Кургани родичів чи соратників правителя – 36-40 тисяч кубометрів (це, наприклад, Олександропільський курган на Дніпропетровщині). Товста Могила – не царський курган. Похований там чоловік мав дуже високий соціальний статус, але не був очільником скіфської держави.
За пів століття пектораль ґрунтовно вивчили й інтерпретували. Вчені дійшли висновку, що виготовили її античні майстри, майстерня яких була розташована в Афінах або ж – у Пантікапеї (нині Керч). У цій же майстерні (з одним творчим «почерком») виготовили амфору, яку знайшли в царському кургані Чортомлик на території сучасної Дніпропетровщини ще в XIX столітті (вона зберігається в Ермітажі).
І на амфорі, і на пекторалі є три рівні (фризи), які зображають три міфологічні світи – верхній, середній та нижній. Смисловий центр композиції прикраси складають двоє чоловіків у верхньому фризі. Вони, на думку Юрія Болтрика, лагодять набірний із залізних лусочок панцир. Можливо, це два царі, що символічно скріплюють між собою якийсь договір. На середньому фризі зображено рослини та птахи. «Це символічне зображення дерева життя, модель світобудови, поширена в багатьох міфологіях та релігіях», – зазначив Юрій Вікторович.
На нижньому рівні можна побачити традиційну для скіфів, як представників давньоіранського світу, сцену шматування, в якій міфічні хижаки нападають на коня. На думку вченого, це прояви так званої бінарної опозиції – чергування дня і ночі, зими і літа, життя і смерті.
ЧЕКАЮТЬ НА АРХЕОЛОГІВ
Якщо курган Товста Могила не царський, то де ж знаходиться царський? І чи всі скіфські кургани досліджено?
Найбільш відомий цар скіфів Атей жив у IV столітті до нашої ери і загинув у битві зі своїм колишнім союзником Філіпом Македонським, батьком Олександра Македонського. Усього, за словами Юрія Болтрика, великих (царських) курганів IV ст. до н.е. на території сучасної України три. Курган Чортомлик знаходиться на заході від міста Нікополь, курган Солоха – біля села Велика Знам’янка Запорізької області, курган Огуз – біля селища Нижні Сірогози на Херсонщині.
– На жаль, майже всі великі кургани уже досліджено, – усміхається пан Юрій. –Хоча й не до кінця. Потрібно дослідити курган Солоху, де вірогідно, поховано батька Атея чи когось із родичів. Самого ж Атея, на мою думку, поховано у Чортомлицькому кургані. А за пів дня шляху від нього, у заплаві Дніпра на острові Чортомлик була ставка скіфського царя.
На користь версії поховання царя Атея у кургані Чортомлик свідчить і напис «ААТАА» на дні срібного кубку, знайденого у цьому кургані. Юрій Вікторович переконаний, що посуд підписали слуги, щоб не переплутати після гучних банкетів.
А ось адміністративний центр Скіфії, на думку вченого, ймовірно розміщувався на території села Капулівка Нікопольського району на Дніпропетровщині. Там знаходиться величезне городище, яке до цього часу (!) ніхто не досліджував. Втім, води Каховського водосховища підмивають берег і виносять уламки з клеймами амфор, де зберігалося коштовне вино. Нині таких клейм понад тисяча… «В літературі все ще можна прочитати, що центр Скіфії – Метрополь, що знаходився на території Кам’янського городища (нині це місто Кам’янка-Дніпровська), – додав пан Юрій. – Але це не так! На Кам’янському городищі знайдено лише чотириста клейм від амфор, і вино в них було дешевше. Втім, власне Кам’янське городище, було ключовим торгівельним та ремісничим центром Скіфії, лівобережним партнером Капулівського городища»…
ПРО МАРОДЕРІВ
Звісно, запитали ми в Юрія Болтрика і про «чорних археологів», які завдають величезних збитків пам’яткам старовини.
Дослідник повідомив, що за сучасними методиками підрахунку таких мародерів в країні – 35-40 тисяч(!). А в «глибинці» на всіх автобусних зупинках розміщена реклама металошукачів. Вона ніби каже: дядьку, нащо тобі чесно працювати? Купи металошукач, знайди скарб і розбагатій.
– На сьогодні й археологи, і суспільство програють інформаційну війну щодо збереження пам’яток, – додав науковець. – Більшість людей (особливо в селах) не усвідомлюють, що людина з металошукачем завдає величезної шкоди. Знайти й перепродати уламок амфори, монету чи старовинну прикрасу – все одно, що вирвати сторінку з підручника історії…
Однією з «гарячих археологічних точок» є курган Юрицина могила, до якого мародери прийшли з потужною землерийною технікою, орендованою на кар’єрах Кривого Рогу. Грабіжників помітили місцеві активісти, і нині курган знаходиться під охороною. Але для його дослідження потрібні понад 20 мільйонів гривень! Де їх знайти, археологи не уявляють… …
До речі, нині оригінал пекторалі виставлено в Музеї історичних коштовностей. Ювілейна виставка «Пектораль. Знахідка століття» розповідає про хід експедиції, демонструє предмети кочового побуту, зброю, посуд, коштовні прикраси скіфського вбрання.
Під час відкриття виставки науковці нагадали: потрібно впорядковувати могилу науковця на Байковому, встановити пам’ятний знак на вулиці, названій в честь Бориса Мозолевського у столиці України.
Підготувала Світлана ГАЛАТА Газета “Світ”, №29-30, серпень 2021 р.