Як рухається українська наука до Європейського дослідницького простору (ЄДП)? Чи ефективний цей рух? Що потрібно зробити, щоб прискоритись? І чи встигає українська наукова спільнота «до цього потяга»?
Знайти відповіді на ці запитання – одне з найважливіших завдань української наукової спільноти. Від цього залежить – працюватимуть українські вчені в мейнстримі (зокрема й фінансовому) європейських досліджень, чи змушені будуть знову й знову наздоганяти «науковий експрес».
Відповісти на ці запитання спробували науковці, представники Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук, Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій під час Всеукраїнської конференції наукових дослідників у Львові. Цілком прогнозовано дискусія вийшла гарячою.
«ГОРИЗОНТ ЄВРОПА»: НА НИЗЬКОМУ СТАРТІ
Звісно, справжня співпраця з науковою спільнотою Європи розпочнеться після підписання угоди про участь України в рамковій програмі з досліджень та інновацій «Горизонт Європа» в програмі з досліджень та навчання «Євратом». (У 2021 році ці програми будуть об’єднані).
Документ планується підписати під час 23-го саміту «Україна – Європейський Союз» 12 жовтня у Києві. Втім, як поінформував учасників форуму виконувач обов’язків генерального директора Директорату науки та інновацій МОН Григорій Мозолевич, і до підписання угоди процес приєднання до європейських партнерств та інновацій «ішов повним ходом». Як же підвищити кількість українських учасників та українських проєктів у новій програмі?
На думку очільника директорату науки та інновацій, для цього потрібно здійснити низку кроків. Зокрема, апгрейдити мережу національних контактних пунктів та підвищити її ефективність; налагодити співпрацю вчених та малого й середнього підприємництва; створити центральний офіс (координаційний центр) програми «Горизонт Європа»; «запустити» національний портал для поліпшення комунікації та поширення інформації щодо пошуку європейських партнерів (технічне завдання щодо такого порталу планується розробити уже в цьому році).
Усього в програмі «Горизонт Європа» 49 партнерств, і після підписання угоди Україна зможе брати у них участь. На жаль, чимало важливих процесів у програмі «Горизонт Європа» відбуваються вже зараз, але до підписання угоди наша країна не має права брати у них участь. «Під час перемовин європейці повідомили, що до вересня 2021, наприклад, збирають в одну команду міністерства, які відповідають за навколишнє середовище, – пояснив доповідач. – На наше запитання «Як долучитися?», відповіли: «Приходьте, коли підпишете угоду». Тобто ми не дуже встигаємо на цей потяг, але будемо «застрибувати» на ходу».
Поки що, за словами Мозолевича, доводиться пояснювати Мінфіну, чому необхідно сплатити внесок до програми «Горизонт Європа», хоча угода ще не підписана. «Пояснюємо, що українці вже можуть подавати свої проєкти на конкурси програми. Проєкти-переможці будуть профінансовані після сплати першого внеску. До речі, після довгих перемовин досягнута домовленість про те, щоб «розкидати» внесок 2021 року на 2022-2023 роки», – зауважив спікер.
«ЗЕЛЕНИЙ КУРС»: АРГУМЕНТУЄ ГАМАНЕЦЬ
Для того, щоб рухатися до ЄДП максимально швидко, МОН розробило дорожню карту з інтеграції науково-інноваційної системи України до Європейського дослідницького простору. Одним із пріоритетів документа є «Спільне розв’язання проблем, зумовлених глобальними викликами» та імплементація цілей Європейського зеленого курсу. Це один з найважливіших напрямів програми «Горизонт Європа», на реалізацію якого передбачено 35 відсотків бюджету (33 мільярди євро). Для подолання кліматичних викликів уже оголошено 12 конкурсів програми.
– МОН уже розпочав інформаційні кампанії для українських учених щодо конкурсів Європейського зеленого курсу, – повідомив Григорій Мозолевич. – Всі, хто потребує допомоги в реалізації цих проєктів, можуть звертатися до нас за підтримкою. До речі, всі органи центральної влади, включно з МОН, щомісяця звітують віцепрем’єру з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України щодо цього питання.Організація участі у конкурсах дуже важлива і перебуває на серйозному урядовому контролі.
Від сьогоднішньої активності українських учених залежатимуть економічні показники країни у майбутньому, адже мета ЄЗК – до 2050 року створити кліматично нейтральний європейський континент. (Інакше кажучи, побудувати економіку з нульовим балансом викидів парникових газів). Усі європейські країни приєдналися до партнерств «зеленого курсу», але кожна може обрати – як саме реалізувати цей курс.
Красива мета аж ніяк не залишиться на папері. За задумом європейців, розмір мита на товари, що ввозитимуться до ЄС, залежатиме від того, яку енергію використали для їхнього виробництва. Якщо це не «зелена енергія», то мито буде чималим. Українським підприємцям, які планують експортувати свої товари, варто вже сьогодні подумати, як і що змінити у виробництві, які інновації залучити.
СПОЧАТКУ – РЕВІЗІЯ
Серед пріоритетів, які визначила дорожня карта, є й «Оптимальне використання державних інвестицій у дослідницькі інфраструктури». Вже розроблено проєкт державної програми на 2021-2026 роки, для реалізації якої (розбудови національних наукових центрів, державних лабораторій та центрів спільного користування науковим обладнанням) потрібні серйозні кошти, мінімум пів мільярда. Втім, є й хороші новини – розпочато аудит українських дослідницьких інфраструктур фахівцями Європейської комісії. Після «ревізії» стане зрозуміло, – у якому стані перебуває матеріальна база і чи ефективно використовуються державні інвестиції.
Окрім цього, серед пріоритетів дорожньої карти: вільний ринок праці дослідників (вдосконалення механізмів щодо реалізації права учасників освітнього процесу та науковців на академічну мобільність «ще в процесі»); гендерна рівність і комплексний гендерний підхід у сфері науки (створено робочу групу з гендерного аудиту); трансфер знань та відкриті інновації (законопроєкт про підтримку інноваційної діяльності має пройти громадське обговорення, законопроєкт про стимулювання трансферу технологій очікує на розгляд у парламенті).
ЧОМУ НАС ВИПЕРЕДИЛА КРИХІТНА ІСЛАНДІЯ
Втім, не всі думки та виступи були такими оптимістичними. Член Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій Роман Черніга детально проаналізував – яке фінансування отримали українські науковці у програмі «Горизонт 2020», як воно відрізняється від результатів інших країн і, найважливіше, що можна зробити для подолання неконкурентності наших дослідників на світовому науковому ринку.
Пан Роман переконаний: українські науковці розучилися жити в неконкурентному становищі. «Донедавна майже все фінансування науково-технічної сфери України здійснювалося у формі базового фінансування, яке не передбачає конкуренції, – наголосив він. – Це призвело до розквіту споживацьких настроїв: мовляв, держава повинна дати гроші, а ми прозвітуємо товстими томами звітів». – Об’єктивні цифри (без емоцій) говорять, що у нас великі проблеми, – наголосив пан Роман.
– Об’єми фінансування, які отримали українські виконавці в «Горизонті 2020» є мізерними на фоні інших країн зі співмірним науковим потенціалом. Румунія, Сербія, Туреччина отримали в 3-6 разів більше, Чехія і Польща – у 10-15 разів! Навіть від Естонії з населенням у пів Києва ми відстаємо у 5 разів, а від крихітної Ісландії, з населенням київської Троєщини – втричі.
Цей провал, за словами доповідача, чимало високопосадовців (а також наукових активістів і блогерів) намагаються пояснити тим, що в Україні надто мало дослідників. «Це маніпуляція, – переконаний Роман Михайлович. – Згадаймо, що в Україні, на відміну від ЄС, до дослідників традиційно не відносять усіх викладачів ЗВО. Тобто сто тисяч викладачів українських університетів не вважаються дослідниками (а в інших країнах – так)”.
Не надто високі успіхи українських учених у програмі «Горизонт 2020» пояснюють також проблемами з інфраструктурою. Але, як зазначив спікер, є чимало галузей, які не потребують дорогого обладнання (соціальні науки, математика, теоретична фізика, теоретична біологія тощо). У багатьох конкурсах «Горизонт 2020» діє принцип bottom up, за яким можна пропонувати проєкт будь-якого наукового напрямку. І 20-30 відсотків-проєктів переможців у цих конкурсах – саме соціогуманітарні. Для прикладу: Інститут філософії і соціології Польської академії наук виграв проєкти на 2 мільйони євро (це річне фінансування Інституту мовознавства імені О. О. Потебні), Варшавський університет за конкурсами «Горизонт 2020» отримав 36,5 мільйонів євро (більше, ніж усі ЗВО та установи України разом узяті).
– Мій висновок простий: ніхто не знає, як швидко й ефективно змінити ситуацію на краще, – наголосив Роман Черніга. – Всі «малюють» стратегічні плани на 5-10 років із розрахунку, що їх втілюватимуть у життя інші люди. Потім приходять нові кадри і пишуть нові стратегії…
Доповідач розповів, як багато часу витратила робоча група з інтеграції до ЄДП на напрацювання пропозицій, що вимагають негайного внесення у відповідні закони та нормативні акти. «Пропозиції схвалив Науковий комітет, але вони виявилися непотрібними, оскільки МОН узяв за основу нову стратегію реформування наукової сфери, в яку ці пропозиції не вписуються», – зазначив доповідач.
Ще один приклад відсутності координації у владних кабінетах – доля коштів за так звану реімбурсацію (значну частину внеску України в «Горизонт 2020» Європейська комісія повернула у вигляді технічної допомоги на підвищення потенціалу участі українських організацій у Рамкових програмах ЄС). За словами доповідача, у 2018 Єврокомісія переказала Україні 6,5 мільйона євро. Науковий комітет пропонував спрямувати ці кошти на підтримку науковців, які виграли гранти чи були близькими до перемоги в конкурсах «Горизонт 2020» та «FP7». «Проєкт відповідного конкурсу було розроблено, але він так і не відбувся. Кошти «лежать» уже четвертий рік, – розповів пан Роман. – Сьогодні МОН пропонує 42 відсотки (тобто 2,7 мільйона євро) з коштів реімбурсації спрямувати на придбання обладнання та матеріалів для наукових досліджень. Тобто майже половину обсягу реімбурсації пропонується витратити на матеріали й обладнання, які гарантовано не змінять наукової інфраструктури… Хоча найбільш розумно було б перерахувати ці кошти 5 університетам, які мають найкращі результати в програмі «Горизонт 2020».
ЯК ЗРОБИТИ З ПРОЄКТУ «ЦУКЕРКУ”
Що ж робити? Як відновити дослідницьку інфраструктуру і поліпшити конкурентність українських науковців?На думку Романа Черніги, для початку потрібно визначити «хто кращий». Зробити це можна лише за допомогою аудиту, під час якого варто врахувати успіхи ЗВО та наукових установ у програмі «Горизонт 2020» та конкурсах інших фондів. І вже після аудиту вкладати у відновлення інфраструктури значні кошти (не менші, ніж на відновлення доріг!).
Окрім інфраструктури, є й інші проблеми, які потребують негайного розв’язання. «Найкращу наукову ідею потрібно вміти втілити у проєкт, – наголосив пан Роман. – Для цього в багатьох західних ЗВО є окремі штатні одиниці, які допомагають врахувати всі важливі аспекти й «загорнути» проєкт у гарну обкладинку. Наприклад, мій проєкт не переміг би, якби я не отримав важливі поради від проєктного менеджера британського університету».
Роман Черніга переконаний, що в Україні також потрібні такі менеджери, і це «буде значно ефективніше, ніж фінансувати роботу національних контактних пунктів, для яких не прописано жодних КPI (ключових показників ефективності).Звісно, колеги спробували заперечити Роману Михайловичу. Зокрема, президент ГО Агенція Європейських інновацій, керівник НКП ІКТ програми «Горизонт 2020» Іван Кульчицький розповів, що менеджери контактних пунктів програми за роки роботи допомогли дуже багатьом науковцям, закладам вищої освіти та науковим установам. Також, на думку пана Івана, порівнювати успіхи України і, наприклад, Сербії і Польщі в програмі некоректно, оскільки останні отримали серйозне фінансування за спеціальними програмами підтримки інфраструктури і, відповідно, мали суттєві переваги.
ХОЧЕШ ПРАЦЮВАТИ З КРАЩИМИ? ПЛАТИ!
Звісно, євроінтеграція – це не тільки участь у програмах «Горизонт». Це набір політичних і наукових ініціатив, участь у конкурсах найрізноманітніших фондів. Про те, що робить НАН для участі в європейських наукових об’єднаннях, розповіла секретар комісії з інтеграції до ЄДП Марина Гороховатська. За словами пані Марини, позитивним прикладом співпраці НАН з європейською науковою спільнотою є співробітництво з Національним центром наукових досліджень Франції, академіями наук країн Центральної Європи, розширення участі у проєктах транскордонного співробітництва тощо.
Наприклад, ще на зорі Незалежності України НАН стала одним з ініціаторів створення консультативно-дорадчого органу Єврокомісії – Федерації європейських академій наук ALLEA. Це впливовий орган взаємодії академічної Європи з Європейською комісією. Окрім того, наукові установи та академії входять до європейських фахових союзів. Ці організації (мінералогічне товариство, мікробіологічне та інші) допомагають проводити спільні конференції, дають гранти молодим ученим на участь у форумах та міжнародних школах. «Втім, участь у міжнародних структурах означає сплату внесків, – наголосила доповідачка. – НАН виділяє на це кошти з бюджету і часто «вигрібає» від перевіряльників, які дорікають у нецільовому використанні коштів. Але цей напрямок роботи академії – один з найважливіших».
ВІД М’ЯКОЇ КООРДИНАЦІЇ – ДО ОБОВ’ЯЗКОВИХ НОРМ
На жаль, норми політики участі у ЄДП (особливо для слабко розвинутих країн) з кожним роком жорсткішають.
Консультант Українського національного Гріду Андрій Шевченко розповів, що 2010-2020 стали роками формування спільних інституцій ЄДП. Нині ж формується нова стратегія та порядок денний розвитку дослідницького простору. Зокрема, у грудні 2021 року заплановано ухвалити два документи: «Пакт з підтримки впровадження національної політики ЄДП з досліджень та інновацій» та «Глобальний підхід ЄС до досліджень та інновацій у світі».
– Якщо до цього ЄДП розвивався як система м’якої координації (у законодавстві ЄС не було директив, які вимагали б обов’язкового впровадження), то нині переходить до суттєвої поглибленої інтеграції, – розповів Андрій Шевченко. – Це матиме важливі наслідки для асоційованих країн.
Андрій Шевченко порадив науковій спільноті уважно стежити за змінами в політиці ЄДП і максимально скористатися можливостями та пропозиціями, які надає ЄС малим країнам. (Саме такою країною є Україна за кількістю дослідників).
«Надалі асоційовані країни матимуть все менше можливостей впливати на розвиток Європейського дослідницького простору, – наголосив він. – Тому треба створювати дорожню карту з Єврокомісією, в якій врахувати всі засоби та вкладення і від України, і від ЄС, розписати участь нашої країни в усіх інфраструктурах, які вже діють, та партнерствах, які створюються».
Підготувала Світлана ГАЛАТА№ 37 – 38, жовтень, 2021 Р.