У науковій спадщині одного з корифеїв вітчизняної педагогіки Костянтина Дмитровича Ушинського чільне місце посідає розробка проблем дидактики як системи.
Як відомо, К. Ушинський мав на меті синтезувати матеріали для створених ним томів «Антропології» і на їх основі дати коротку педагогічну частину, яку він називав «Стислий підручник педагогіки» (іноді – «Загальна дидактика» або «Наша педагогіка»). Проте К. Ушинському не вдалося закінчити розробку дидактики та викласти її у систематичному вигляді. Третій том «Педагогічної антропології» залишився незавершеним і дійшов до нас тільки у вигляді підготовчих матеріалів.
Протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. «Педагогічна антропологія» видавалася не раз і повністю‚ і в скороченому варіанті. У 1913 році вийшло вже 13-те видання. Первісний варіант цієї праці – серія статей «Найголовніші риси людського організму у застосуванні до мистецтва виховання». Синтез наукових знань про людину‚ проведений ученим‚ вказав на величезні невикористані ресурси людського розвитку‚ до яких виховання ще тільки мало звернутися. Ушинський всебічно і системно досліджував теоретичні основи педагогічного процесу у початковій і середній школі, тож недаремно дослідники вважають його фундатором і класиком вітчизняної педагогіки, зокрема дидактики.
Наукову основу дидактики як органічної складової педагогіки, К. Ушинський вбачав в тому, щоб з допомогою суміжних, тобто близьких до педагогіки наук, виокремити і дослідити основоположні принципи, спираючись на які педагогіка змогла б встановити наукові закономірності та особливості навчання і виховання учнів. Серед таких наук він називав анатомію, фізіологію людини, психологію, логіку, філологію, географію, статистику, політичну економію та історію. «Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, – зазначав Ушинський, – то вона повинна перше пізнати її також у всіх відношеннях».
У своїх антропологічних працях він науково обґрунтував дві взаємозалежні сторони дидактики – її наукові основи і систему. Наприклад, у вступі до першого тому «Антропології» Костянтин Дмитрович розглядає дидактику як навчання. Один з лейтмотивів його фундаментальної праці полягає в тому, що навчання є саме по собі могутнім «органом виховання» і тому тісно з ним пов’язане. А значення дидактики як невід’ємної частини педагогіки він вбачав в тому, щоб розкрити процес розумового розвитку дитини та встановити головні чинники навчально-виховного процесу.
Тож теоретична основа дидактики за Ушинським – це системний аналіз двох тісно пов’язаних між собою педагогічних проблем: об’єктивно- логічного аспекту процесу пізнання та об’єктивних психофізіологічних чинників його. Педагог вважав навчання важливим елементом формування культури мислення та пізнання.
Саме таку, власноруч вибудувану структуру процесу пізнання‚ розкриває Костянтин Ушинський у першому томі своєї праці «Досвід педагогічної антропології». Враховуючи те, що пізнання (як відображення в нашій свідомості явищ природи та духовно-культурного життя) проходить різні стадії, К. Ушинський вирізняє три логічні моменти: а)пізнання, яке перебуває на стадії чуттєвого сприйняття; б)пізнання на стадії розмірковуючого процесу, що знаходить вияв в оперуванні поняттями, які виробляються на основі абстрагування почуттів і уявлень, узагальнених в абстрактних образах; в)пізнання на найвищій ідейно-теоретичній стадії, що втілюється у створенні концепцій, які, маючи творчий характер, обумовлюють вектор процесів пізнання та педагогічної діяльності, спрямовуючи їх за межі емпіричних даних.
Костянтин Дмитрович розглядав навчання як наповнену продуктивною думкою працю, яка вимагає від учнів напруженої уваги, проте праці реальної, узгодженої з природними можливостями розвитку дитини. Аналізуючи стратегічні завдання нової моделі навчання, він порівнював систему наукових знань з пірамідою, на вершині якої перебуває вчений, який досяг цієї вершини завдяки наполегливим, тривалим науковим заняттям, а біля її підніжжя знаходяться учні, які прагнуть почати сходження на наукову вершину. Зрозуміло, що для розв’язання цього складного завдання необхідно поступово, дотримуючись стратегічного напрямку, долати шлях, який приведе до бажаної мети.
На думку К. Ушинського, потрібно здійснити педагогічну переробку наук у навчальні програми, плани та курси, розпочавши з простих елементів наукової істини, поступово піднімаючись на вищі наукові сходинки. Він звертає увагу на необхідність виробити нову методики навчальної роботи, яка потребує не лише запам’ятовування результатів наукової діяльності, але й активної практичної участі у впровадженні цих результатів за напрямами, прокладеними мислителями майбутнього. Морально застаріла, пасивна методика навчання не може бути продуктивною, а тим більше перспективною. Натомість, нова – повинна бути розроблена на основі щирого прагнення та стимулювання учнів до творчої ініціативи та самодіяльності, спираючись на правильно обраний напрям педагогічного розвитку.
На основі ґрунтовного, порівняльного аналізу методів навчання у європейських країнах К.Ушинський розкрив як сильні, так і слабкі сторони європейської педагогіки. Якщо, наприклад, англійська школа, каже він, прагне насамперед виховувати людину, передусім англійського джентльмена, то, натомість Німеччина у шкільному устрої залишається вірною загальноісторичному напрямові, який виражається у прагненні до науки. Педагог акцентує увагу на тому, що «німецька школа, незважаючи на декларації педагогічної теорії, навчає, а не виховує».
Свою новаторську дидактичну систему К. Ушинський поступово трансформував у наукову систему, адже, на його переконання, тільки наукова система здатна утримати в пам’яті та логічному зв’язку значну за обсягом та різноманітну за смисловими напрямками інформацію. Він розробив глибоко прогресивну, оригінальну, всебічно обґрунтовану систему загальної дидактики. На цьому грунті розроблена й дидактика початкового навчання.
Дидактика К.Ушинського зберегла свою науково-пізнавальну цінність та методологічне значення і для сучасного розуміння моделі так званої «нової української школи», ініціатором розробки і практичного втілення якої є Міністерство освіти і науки України. Її ідеологам важливо пам’ятати глибоко проникливі слова К.Ушинського про те, що школа «не спроможна відкинути життя‚ а життя легко відкидає діяльність школи‚ яка стає йому на перешкоді». Ось чому педагогіка, як і, зокрема, дидактика, повинні завжди усвідомлювати тенденції розвитку життя, науки, освіти і культури. А найголовнішим методом людського виховання К.Ушинський вважав переконання, на яке, за його словами, вплинути можна лише переконаннями. «Вихователь, ‒ підкреслював відомий педагог,‒ ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції, і не зігріта теплом його особистого переконання, вона не матиме ніякої сили».
Плідні педагогічні ідеї К.Ушинського в царині дидактики, в яких сформульовано методологічні підвалини змісту, принципів та цілей освіти, виховання цивілізованої людини, є й сьогодні актуальними як у теоретичному, так і в практичному вимірі, а тому вимагають не тільки критичного осмислення, але й творчого розвитку у контексті формування нових парадигм вітчизняної педагогічної науки. Історико-педагогічний досвід переконливо засвідчує, що творча постать К. Ушинського, його глибокі інтелектуальні педагогічні ідеї належать не лише минулому, але й визначають методологічні детермінанти, світоглядний орієнтир новітньої дидактичної думки, мають бути всебічно осмислені, по-новому прочитані та гармонійно імплементовані у динамічне, контраверсійне освітньо-наукове життя України.
Анатолій ПАВКО, доктор історичних наук, лауреат премії імені М.С.Грушевського НАН України,
Людмила КУРИЛО‚ кандидат педагогічних наук‚ лауреат Почесної відзнаки НАПН України «Ушинський К. Д.»
Газета “СВІТ”, № 47 -48 грудень 2021