Танкер «Делфі» пролежав на одеському пляжі 8 (вісім!) місяців, отруюючи воду та узбережжя. А що буде, якщо такий танкер перекинеться не в морі, а в Дніпрі, з якого отримують питну воду десятки мільйонів українців?
З 1 січня 2022 запрацював закон «Про внутрішній водний транспорт». Його завдання – перетворити річки на транспортні маршрути. На це ж націлені проєкт Стратегії розвитку внутрішнього водного транспорту-2031, Національна транспортна стратегія-2030 й інші документи.
Як працюватимуть нові документи? Чи залучалися до їх розробки та оцінки вчені та як організована співпраця з науковцями? Як організовано моніторинг вод в Україні? Про це розповідає заступник міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Михайло ХОРЄВ.
– Пане Михайле, як вплине закон «Про внутрішній водний транспорт» на стан річок? Ви поділяєте тривогу неурядових екоорганізацій з цього приводу?
– На мою думку, в законі чітко прописана відповідальність як судновласників, так і державних органів за безпеку судноплавства. І тепер, сподіваюся, дії всіх сторін у ситуації, подібній до аварії з «Делфі», будуть виконуватися швидко, чітко й у зрозумілий усім спосіб.
– Чи вистачить води для забезпечення всіх потреб, якщо активно запрацює річковий транспорт? Згадаймо Європу, коли в маловодні 2003, 2012 і 2018 роки через обміління Рейну довелося терміново переорієнтовувати вантажі на автотраси та залізницю. А чи не зупиниться щойно відновлене судноплавство, якщо виникне необхідність запустити на повну потужність ГЕСи – у випадку аварійного відключення електрики й через активний скид води?
– Майже всі суднові ходи розміщені на зарегульованих ділянках. Це Дніпро і трохи Південного Бугу. Водозабори розташовані нижче рівня так званого мертвого обсягу (постійна частина повного об’єму водойми, що у нормальних умовах експлуатації не спрацьовується й у регулюванні стоку участі не бере – ред.). Це той обсяг, нижче якого водосховище апріорі не буде спрацьовуватися.
Щодо балансу інтересів водокористувачів. Як приклад, можна розглянути ситуацію, коли в грудні 2021 для отримання додаткової електроенергії активно використовувалося Кременчуцьке водосховище. Міндовкілля не підтримало спрацювання водойми нижче рівня, який передбачений правилами експлуатації. Але в принципі рішення ухвалює міжвідомча комісія. Такі комісії створені для кожної великої річки.
– Чи є ризик повторення ситуації 2019 року, коли Держводагентство через суху осінь та малосніжну зиму обмежувало деякі види водокористування?
– Осінь 2021-го була суха, ризики, що 2022-й буде маловодним, існують. Реальний прогноз буде наприкінці лютого. Може, наприклад, буде багато снігу. Поки що ми не в найкритичнішому становищі. В грудні не було льоду – немає ризику перемерзання ділянок і опускання льоду внаслідок зниження рівня води.
– Громадськість хвилює, що регулярно проводитимуться роботи з поглиблення дна річок на маршрутах транспортних коридорів. І що це робитиметься без дозволів Міндовкілля.
– Так, якщо це вже визначені суднові ходи, такий дозвіл не потрібний. Якщо вони замулюються, треба повертати їх до визначених параметрів. Я би порівняв це з дорогою. Якщо вона руйнується, її треба ремонтувати. Але внаслідок таких робіт ми не спостерігаємо зниження водності. А от всі нові проєкти проходитимуть процедуру ОВД – оцінки впливу на довкілля, відповідно до профільного закону.
– Як ви оцінюєте доцільність судноплавства найбільшими притоками Дніпра – Прип’яттю та Десною?
– Поглиблення до 1,6 метра, яке відбулося влітку 2020 року на Прип’яті (і яке так схвилювало екологічну громадськість) – це відновлення давно спроєктованого суднового ходу (принаймні, до початку дії закону «Про оцінку впливу на довкілля»). А от поглиблення її до 3,6 метра, про яке говорять деякі транспортники, буде шкідливим. Це потягне пониження ґрунтових вод.
Щодо Десни… Багато хто порушує питання розвитку внутрішнього водного транспорту, не розуміючи його концепту. Десна – одна з найбільш меандруючих річок, тобто вона дуже звивиста. Щоб створити там судновий хід, її доведеться спрямляти, витрачати шалені витрати на будівництво і підтримку ходу у робочому стані. А куди і які вантажі возитимемо? До Чернігова? Це точно не транспортний хаб.
– А Дністер? Там хотіли будувати шість гребель у верхній частині річки і поставити гідроелектростанції. Громадськість активно виступала проти. Як на стан річки вплине розвиток водного транспорту?
– Сьогодні є чітка домовленість з урядом Молдови ці греблі не споруджувати (хоча раніше в Програму розвитку гідроенергетики України їх включали). Це двічі зафіксовано в протоколах міжурядової Дністровської комісії, підписаних під час другого і третього засідання. Один із них я підписував особисто. Про плани активного розвитку там судноплавства мені не відомо.
– Як будується співпраця Міндовкілля з науковцями, принаймні у сфері охорони вод?
– Особисто я підтримую тісні контакти з кафедрою гідрології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, насамперед як її випускник. Обмінюємось думками з Інститутом гідробіології НАНУ, Вінницьким технічним університетом, Інститутом гідрометеорології. Бюджету на те, щоб замовляти дослідження, на жаль, немає. Було би добре мати наукову експертизу, але практики такого роду співпраці немає. Хоча переконаний, що вона потрібна.
– Що вдалося чи не вдалося зробити у Міндовкілля за той час, що ви на посаді профільного заступника, тобто з липня 2020-го?
– Розроблено Морську стратегію, яку затвердив своїм рішенням Кабінет Міністрів. Завдяки проєкту ЄС EMBLAS провели дослідження Чорного моря щодо наявності у воді та живих організмах стійких органічних речовин, фармпрепаратів, пестицидів тощо. Україна отримала від Бельгії науковий корабель, який тепер називається «Борис Александров».
Маємо чотири сучасні лабораторії моніторингу поверхневих вод. Одна з них сертифікована за стандартом ISO 17025. Інші три мають отримати сертифікати протягом року, відповідно до графіка. У першому півріччі проводитиметься сертифікація лабораторії у Слов’янську, документи для цього вже подано. Потім – Вишгород і Одеса.
Ми зробити скринінг водних масивів басейну Дніпра: 27 проб води та п’ять проб риби перевірили на понад 67 тисяч речовин. Цього року плануємо охопити скринінгом усю Україну. Відповідно до Водної директиви ЄС визначили 9 тисяч масивів вод. Масив – це, наприклад, ділянка річки зі схожими характеристиками. Хочемо охопити 10 відсотків масивів діагностичним та операційним моніторингом. До прикладу, у Франції охоплено 50 відсотків масивів, у Польщі – 30.
–– Тоді ж, чи не замало10 відсотків для України?
– Ну, це як подивитися. Візьмемо карпатські річки, зрозуміло, що більшість з них у хорошому стані. Там, де немає забруднювачів, моніторинг фактично не потрібен. А от на річках, де є скиди, наприклад, з водоканалів, не все добре.
Водна директива визначає п’ять класів води. Якщо це відмінний та добрий стани, їх треба просто в такому стані підтримувати. А якщо якість, статус масиву нижчі, необхідно включати заходи з покращення стану. Наприклад, у план управління річковим басейном Сіверського Дінця включати модернізацію очисних споруд Харкова. Бо саме в цю річку врешті-решт потрапляє все із цього міста-мільйонника. Без очистки харківських стоків покращити стан Сіверського Дінця неможливо. І взагалі по країні вирішити 70 відсотків проблем з якістю поверхневих вод можна саме через будівництво або модернізацію очисних споруд. У держбюджеті-2022 на такі роботи закладено мільярд гривень. Вони «зашиті» в програму «Питна вода», виконувати яку буде Міністерство розвитку громад та територій України.
– Яка ситуація з моніторингом підземних вод?
– За це відповідає насамперед Державна служба геології та надр. Нині фахівці служби налагоджують облік підземних вод, аналіз їхньої якості. Уже внесли в базу даних дозволи на водокористування і видобування води щодо всіх експлуатаційних – від 300 кубів на добу – свердловин, далі заноситимуть нові та з меншим дебітом свердловини. Оцифровано дозволи, звіти про використання води за формою «2-ТП водгосп» (річна), наповнюється розділ «паспорти родовищ». Уся ця інформація буде загальнодоступною.
– Пригадаймо, що в нас була потужна система спостережних свердловин – 8 тисяч у 2000 році. Зараз їх на порядок менше, а працює взагалі 300 за повним циклом досліджень – відбір проб п’ять разів на місяць тощо. І що буде далі?
– Так, з моніторинговими свердловинами є проблема. Їх навіть не 300 в робочому стані, а близько 100. Було прийнято «соломонове рішення» – спробувати замінити дані з тих моніторингових, що не працюють, на дані експлуатаційних. Це не зовсім те, що мало б бути, але краще, ніж нічого. Таким чином можемо долучити до системи спостережень кілька тисяч свердловин. Користувач свердловин усе одно має робити певні аналізи, подавати звіти. Ми будемо відстежувати, обробляти й узагальнювати інформацію.
– Повертаючись до закону «Про внутрішній водний транспорт», підкреслю, що його лобісти теж кажуть, що справа не в транспорті. Що головна небезпека для річок – це промислові та побутові забруднення, зокрема – водоканали. І що треба насамперед ремонтувати очисні споруди…
– Це справді так, але коштів на очисні не вистачає. Насамперед тому, що вода шалено недооцінена, низькі тарифи на скид, на водопостачання. Тариф водоканалу, наприклад, не покриває елементарну модернізацію. Але зараз відповідальність за забруднення реально буде нести забруднювач. Тому дані моніторингу вже спонукають підприємства шукати способи покращення очистки скидів. Працівники Харківводоканалу, ознайомившись з результатами обстеження Сіверського Дінця, зрозуміли, що їхні прилади не фіксують ті речовини, що ми знайшли у річці. І підприємство вже домовилося про кредит на модернізацію. А що стосується закону про водний транспорт, то імплементація покаже його сильні і слабкі сторони, зокрема, й щодо збереження довкілля. Ми готові розробляти й пропонувати зміни, аби він не порушував екологічну рівновагу.
Спілкувався Олег ЛИСТОПАД
Точка зору
«Ухвалення закону про внутрішній водний транспорт дехто з урядовців оптимістично назвав внеском до Європейського зеленого курсу. Якщо так, то закон мав би сприяти впровадженню енергоефективних, ресурсоощадних технологій, покращенню стану довкілля, поліпшенню умов життя людини. Натомість він послаблює охорону земель водного фонду, понижує статус річок України. Хоча насамперед – це природні об’єкти, що перебувають під особливою охороною. Долини річок, як правило, належать до територій Смарагдової мережі, відповідно до Бернської Конвенції про охорону дикої флори та фауни й природних середовищ існування в Європі».
Георгій ВЕРЕМІЙЧИК,експерт Національного екологічного центру України
«Ми дуже довго рухалися в бік ухвалення Закону про внутрішній водний транспорт. Він фактично вводить у правове поле цей вид транспортування. Але екологічний аспект є надзвичайно важливим. Навіть без ухвалення цього закону в нас ситуація доволі катастрофічна в управлінні водними ресурсами України. Тому, чесно кажучи, тут питання навіть не в реалізації закону, а в тому, щоб забезпечити ефективніший механізм управління водними ресурсами»
Ольга СТЕФАНІШИНА, віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України
Газета “Світ”, № 3-4, 2022 р.