Цей текст був готовий до друку 23 лютого, напередодні війни. За час, що минув, змінилося життя університету, України і всього світу. Але ми абсолютно переконані, що досвід написання грантів та участі в міжнародних проєктах стане для багатьох ЗВО «квитком» у нове життя. Саме досвід міжнародної співпраці допоможе залучити ресурси на роботу в умовах можливого дефіциту коштів, і, найважливіше, на відбудову закладів.
Про те, як оптимально вибудувати роботу з грантами, розповів начальник Управління міжнародного співробітництва Сумського державного університету Костянтин КИРИЧЕНКО.
Не треба «варитися» у власному котлі
– Костянтине Івановичу, створити координаційний центр з підготовки грантових заявок – ваша ідея. Як вона виникла?
– Гранти ми писали (й вигравали!) і до створення центру. Спочатку це робили не так багато науковців на факультетах і кафедрах, але поступово кількість охочих спробувати свої сили зростала. Ми зрозуміли, що потрібно вибудовувати систему і комплексно працювати з міжнародними проєктами та програмами.
Координаційний центр з підготовки грантових заявок було створено наприкінці 2017 року. Запрацював він на початку 2018-го і за чотири роки ми справді «гори звернули». У центрі працюють три фахівці, окрім того, на рівні інститутів створено експертні групи, до яких входять науковці, які мають досвід написання і виконання грантів. Експерти створюють проєктні команди на кафедрах, готують заявки. Ми ж допомагаємо робити ці заявки бездоганними й, відповідно, успішно виконувати.
Починали ми з визначення цілей, стратегічних завдань та способів реалізації. Майже пів року збиралися, дискутували й писали концепцію роботи. У результаті була створена система, яка допомогла залучити до написання грантів максимально велику кількість науковців.
Створили банк програм та проєктних ідей університету. Іншими словами – стали платформою для поширення кращих практик у закладі. Тепер новачки можуть подивитися, як написана та чи інша заявка, як вона виконувалася.
Ідея спрацювала – з кожним роком кількість заявок зростає.
Але хочу наголосити: завдання університету (і нашого центру) – не просто написати багато заявок. В університеті давно зрозуміли, що саме проєкти й міжнародні програми є найефективнішим форматом роботи. Вони дозволяють концентрувати інтелектуальні, фінансові, матеріально-технічні зусилля. Люди отримують досвід співпраці з міжнародними організаціями, розуміють, які ідеї, рішення та практики сьогодні «на часі» у світовій науці. Створюється активна загальноуніверситетська спільнота, члени якої знають, що таке проєктне мислення. Усе це стає платформою для наступних досягнень.
Ми переконалися, що на кафедрах, де пишуть грантові заявки та співпрацюють із закордонними партнерами, відбувається активний розвиток. І навпаки, якщо кафедра робить дослідження в ізольованому середовищі, «вариться» у власному колі, не розуміє викликів найсучаснішої науки, – успіху не буде. До речі, одне з наших завдань – навчити підрозділи університету за допомогою грантових коштів розв’язувати найрізноманітніші проблеми. Наприклад, поширювати європейські практики на рівні інститутів та кафедр.
Розумієте, за грантовими проєктами завжди стоять пріоритети. Європейські й американські грантодавці хочуть отримати результати, які відповідають сучасним викликам та потребам людства. Ми ж доносимо цю інформацію до кафедр, наших науковців. Іншими словами, намагаємося відкрити університет світу, а світ «привести» в університет.
Обираємо те, що вигідно
– Ви створювали концепцію роботи центру «з нуля» чи використали міжнародний досвід?
– Ми найдетальніше проаналізували, як працюють у різних країнах і переконалися, що є кілька підходів до такої діяльності. У деяких країнах, наприклад, працюють приватні організації, які беруть на себе підготовку проєктів і отримують винагороду. (До речі, Європейська комісія не надто вітає таку практику). Але нам імпонує досвід університетів Великобританії, США, Німеччини. Перед тим, як писати проєкт, в цих закладах дивляться: які статті фінансування, які можливості, наскільки це відповідає стратегії університету та запитам підрозділів. Це зовсім інше мислення. Не «візьмімо якомога більше грантів», а «проаналізуймо, чим ці гранти нам корисні». Саме такий принцип ми й взяли на озброєння.
Раніше, якщо проєкт був на мільйон, а наша участь – на копійку, ми все одно подавалися. Нашим гаслом було: «Долучаємося до будь-яких проєктів!». Завдяки цьому здобули досвід і налагодили співробітництво з іноземними партнерами. Але сьогодні вже можемо обирати те, що вигідно нам. Аналізуємо, що дасть нам участь у проєкті, чи буде ця робота ефективною. До речі, давно переконалися, що виконати проєкт у рази важче, ніж написати заявку і перемогти в конкурсі. Тому в пріоритеті – якість виконання заявок.
Запровадили й механізм стимулювання. Є сітка індикаторів, система ключових показників діяльності, яка базується на світовому досвіді. У цій сітці передбачена система фінансового заохочення. За кожну подану заявку (залежно від її складності, рівня та потенційної користі) проєктна група отримує премію. Якщо заявка перемагає, то таку ж премію автори заявки отримують ще раз. У нас є кафедри, які за рік пишуть кілька десятків заявок, тобто винагорода відчутна.
Космічний шлях від ідеї до проєкту
– Як працює підрозділ? І як діє науковець, який хоче подати проєктну заявку вперше?
– Ми розробили стандартну форму проєктної ідеї. Всіх, хто хоче розпочати проєктну діяльність, просимо сформулювати свої думки в цій формі. Вона не складна, але враховує всі компоненти проєктного мислення. Не секрет, що науковці завжди мають гарні ідеї щодо розв’язання глобальних проблем (образно кажучи, готові «врятувати Галактику»). Але коли починають заповнювати форму, то з’ясовується, що створити з цих ідей проєкт дуже складно.
Після заповнення форми обговорюємо – що в заявці доречно, а чого не вистачає. Дуже часто радимо звернути увагу на ту чи іншу програму в нашому банку ідей. Кажемо: ось ця програма максимально пасує до вашого задуму.
Ми розуміємо, що вчений у першу чергу має думати про наукову складову проєкту. Тому самі аналізуємо: який обсяг робіт та ресурсів потрібен для виконання заявки, які умови програми тощо. За результатами аналізу проводимо тренінг, під час якого розповідаємо про умови програми, вимоги і пріоритети. Доєднатися до тренінгів (чи переглянути їх) можуть усі викладачі університету.
На сьогодні система працює як годинник. І якщо раніше науковці сумнівалися (мовляв, що ми розуміємо в фізиці чи хімії), то нині, навпаки, завжди звертаються за порадами.
Ми аналізуємо також – скільки кафедр не подавали заявок і працюємо з ними точково. Хочемо зацікавити й залучити навіть тих, хто ще не подав жодної заявки.
– Скільки грантів ЗВО виконує сьогодні?
– Наш заклад виконує 101 проєкт загальноуніверситетського рівня й 397 – індивідуальних (інформація на 23 лютого 2022 року, – авт.) . Індивідуальні гранти ми теж стимулюємо і підтримуємо. Це можуть бути гранти на участь у міжнародних конференціях, на програмне забезпечення, на підвищення кваліфікації тощо. Це дуже корисний досвід, науковці вивчають правила гри на ринку грантів і потім створюють більш потужні проєкти.
Нинішнього навчального року у нас залучено фінансування 84 грантодавців. До пандемії бували роки, коли грантодавців було близько 130. Працюємо з Європейською комісією, Еразмус +, Американською та Британською радами, Вишеградським фондом, «Горизонтом 2020», сподіваємося й на успіх в програмі «Горизонт Європа». Загальна кількість програм, в яких беремо участь, понад пів сотні.
«Розворушити» мережу
– Під час інформаційних заходів щодо програми «Горизонт Європа» не раз говорилося, що чимало науковців «губляться» в умовах конкурсів і що на рівні країни потрібен курс з «Горизонтознавства». Чи потрібен, на вашу думку, такий курс?
– Наш університет – цілком самозарядний «лайнер», ми в усьому розбираємося самі та доносимо інформацію до інститутів і кафедр.
Програма «Горизонт» справді складна. І чимало людей думають, що ось зараз їм запропонують курс чи тренінг, вони швиденько його прослухають, і все, можна сідати й писати заявку. Але я глибоко переконаний, що одного курсу не досить. Треба розвивати проєктне мислення (і тут справді потрібні тренінги), партнерство, орієнтуватися на реальну якість.
Давайте також згадаємо, що в Україні вже працює мережа Національних контактних пунктів. Погоджуся, що інформації ніколи не буває достатньо, але мережу треба «ворушити», щоб вони надавали детальнішу інформацію. Мережа має працювати краще.
Та й, зрештою, не «Горизонтом» єдиним. Не варто забувати й про інші програми та можливості.
– Група підтримки грантових проєктів – лише один з відділів Управління міжнародного співробітництва. Які ще підрозділи працюють в управлінні? Над якими проблемами?
– Я працюю в університеті з 2005 року. Спочатку в «міжнародці» «всі робили все». Але потім ми чітко сформували сектори роботи та сфери відповідальності кожного. У структурі управління кілька відділів. Це, наприклад, відділ загального організаційного забезпечення і протоколу – там займаються міжнародним партнерством, членством в асоціаціях, питаннями показників, статистики, звітності.
Є центр, який займається супроводом грантових проєктів. Як тільки проєкт отримує грантове фінансування, він одразу переходить під опіку цього центру.
Є відділ програм міжнародної й академічної мобільності. Його фахівці аналізують стипендіальні програми та гранти щодо мобільності для студентів, аспірантів і викладачів, допомагають заповнювати аплікаційні форми, подавати заявки, проводять тренінги. До речі, є й студентська агенція академічної мобільності. Вони дуже активні і мають чудові результати роботи.
Є група міжнародного академічного співробітництва, яка займається питаннями спільних програм. Робота усіх цих відділів сприяє інтернаціоналізації ЗВО. Це – один з пріоритетних напрямів розвитку університету.
Вигідно бути активним
– Часто спілкуюся з викладачами СумДУ й давно зауважила, що науковці завжди готові розповісти не тільки про грантові проєкти, а й про будь-яку роботу в закладі. Можливо, це запитання не до вас, але все ж цікаво – у чому секрет активності університетської спільноти?
– Можливо, в тому, що до розв’язання усіх важливих завдань ми залучаємо всю спільноту. Наприклад, разом обговорювали й напрацьовували стратегію розвитку університету. Науковці розуміють, куди ми рухаємось, які інструменти використовуємо, знають сильні сторони ЗВО та його підрозділів. Немає невизначеності, незрозумілих схем тощо. Тому без побоювань розповідають про нашу роботу колегам та журналістам.
Окрім того, у нас вигідно бути активними! Ми оцінюємо не індивідуальну роботу людини, а показники підрозділів. Є детальна система показників розвитку, які підкріплюються потужною системою стимулювання. Ці показники прописуються і в контрактах – хто добре працює, отримує гідну винагороду. Саме тому в нас дуже сильний колектив. А людині, яка має результати, завжди є що розповісти.
До речі, непогано спрацьовує й система субрахунків. Залучили іноземних студентів, грантове фінансування, уклали господарчий договір – отримали винагороду. На ринку вищої освіти університет «забирає» 10 відсотків малих контрактів і 2,5 відсотки – великих (від ста тисяч гривень). Це дуже непогані показники.
Окрім того, якщо підрозділ університету надав платні послуги, то отримує певний відсоток коштів. Цими грошима вони розпоряджаються самі: витрачають на відрядження, платять премії, купують техніку, фарбу, папір тощо.
Тобто ми створили систему, яка стимулює людей бути активними. У цьому й полягає наш секрет успіху!
Спілкувалася Світлана ГАЛАТА