Традиційні щорічні Академічні читання пам’яті визначного вченого-фізика, засновника і першого президента АН вищої школи України В.І. Стріхи завжди стають подією наукового життя України.
Відомі учені – і природничники, і гуманітарії – готують доповіді, які викликають великий інтерес аудиторії і тематикою, і глибиною дослідження і науковою публіцистикою. Так відбулося і цього разу. Наша редакція запланувала крім загального огляду тем, оприлюднених під час читань, розповісти ще й окремо про найцікавіші. Але в наші плани втрутилась війна. Тому навіть огляд тем подаємо тільки зараз. А знайомство з актуальними й цікавими темами віднесемо на «після Перемоги». Сподіваємося, вона незабаром настане.
Відкриваючи читання, президент АН вищої школи України О.Г. Наконечний нагадав, що 27 листопада Академія відзначить 30-річчя. Цього року АН ВШ підписала меморандуми про співпрацю з Національною академією наук України та з Українською спілкою промисловців та підприємців. Разом з УСПП почали створювати Центр міждисциплінарних і прикладних досліджень.
Визначний учений-механік, академік НАН України і почесний академік АН вищої школи України В.Т. Грінченко розпочав тему про загрози для освіти і науки в інформаційну добу. Інформаційна епоха, сказав він, доба науки і знань дедалі помітніше робиться й добою постправди, добою дезінформації та невігластва. Якось «The Economist» написав, що досягнення науки зумовили радикальні зміни в суспільстві. Але, щоб розвиватися далі, наука повинна змінитися сама. Причину хвороби науки доповідач вбачає в тому, що наука зробилася надто «дорогою». А тому провідні дослідницькі університети світу дедалі більше зайняті не пошуками істини, а пошуками грошей. Наприкінці XX століття відбувалося злиття науки з ринком. А сучасні вчені замість науки часто займаються менеджментом: конкурси, гранти, проштовхування продуктів, рейтинги, індекси цитування – все це відбирає час від безпосереднього дослідження природи та суспільства.
Дедалі частіше звучить думка: так далі не можна. Ф. Альтрехт (Центр по вивченню вищої освіти, Бостон, США) стверджує: «У світі настала анархія: масове написання статей, більшість із яких практично не має наукової цінності; постійний тиск на вчених – «Публікуйся або загинеш», розвиток псевдонауки, жадібність великих транснаціональних видавництв і розростання недобросовісних видань – все це призвело до появи нових проблем».
Необхідність змін усвідомлюється й на інституційному рівні. У листопаді минулого року Європейська комісія оголосила про плани скласти угоду про оцінювання досліджень для всього Європейського Союзу. Пропонується, щоб критерії винагороджували етику та чесність, командну роботу та різноманітність результатів на додаток до якості та впливу досліджень.
Визначний учений-астроном, академік НАН України і почесний академік АН вищої школи України Я.С. Яцків розповів про космічні дослідження в сьогоднішній Україні. Космос – це не лише фундаментальна наука, але й розвиток високотехнологічних галузей. Водночас Україна вже від 2018 року не має своєї космічної програми. Хоча й сьогодні поруч із проблемами (як-от історією запущеного фірмою Ілона Маска супутника «Січ», батареї якого поки не вдалося зорієнтувати на Сонце) маємо й успіхи. Серед них доповідач назвав програму «Аерозоль.UA», присвячену ролі аерозолів у кліматичних змінах, яку Головна астрономічна обсерваторія НАН здійснює в співпраці з університетами.
Відомий учений-кристалохімік, академік НАН України і АН вищої школи України Р.Є. Гладишевський виголосив доповідь «Порядок і симетрія в природі». Він почав її зі слайду квітки бузку, де перехід від звичної 4-пелюсткової симетрії до рідкісної 5-пелюсткової люди здавна вважали ознакою щастя. Нагадавши про базові поняття симетрії, доповідач докладно зупинився на здобутках львівської школи кристалохімії, засновниками якої були Є.І. Гладишевський разом із П.-Б.І. Крип’якевичем, і яка сьогодні є успішною в багатьох міжнародних проєктах. Важливе значення для цієї школи мав центр колективного користування науковим обладнанням, відкритий у ЛНУ ім.Івана Франка в 2018 р. за сприяння МОН України.
Академіки АН вищої школи України В.І. Жданов та В.М. Ящук (обоє представляють фізичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка) виголосили доповіді «Модифікація загальної теорії відносності чи нові космологічні поля?» та «Спектральні прояви фотофізичних процесів у вірусах та особливості їх інактивації». Перша з них стосувалася засадничих проблем світобудови, а друга може мати й важливе прикладне значення в контексті пандемії ковід-19.
Академік АН вищої школи України Л.Ю. Москальова (Мелітопольський педуніверситет імені Богдана Хмельницького) розповіла про напрями підвищення спроможності університетів у здійсненні інноваційних психологічних та педагогічних проєктів. Вона констатувала: на жаль, упродовж останніх років відбувається помітне «розмивання» відповідної секції МОН, через яку проходять чимало проєктів, далеких і від педагогіки, і від психології.
Академік АН вищої школи України Л.В. Коломієць проаналізувала місце перекладів з російської на книжковому ринку пострадянської України. У незалежній Україні їх число порівняно з попереднім періодом скоротилося в сотні разів. І серед причин була насамперед незацікавленість самої Росії підтримувати переклади своїх письменників українською, а крім того радикальні зміни відбулися з українським читачем, який став значно більш відкритим світові, і національна свідомість якого (особливо після 2014 року) суттєво зросла.
Її колега з КНУ імені Тараса Шевченка академік АН вищої школи України А.О. Ткаченко в образній і полемічно загостреній доповіді «Калькування й канцелярит: розвиток чи деградація?» зупинився на багатьох прикладах не лише калічення української мови кострубатим канцеляритом і невластивими їй кальками з російської, а й не менш безглуздого уникання окремих питомих українських слів лише тому, що вони надто схожі на російські відповідники.
Академік АН вищої школи України О.В. Пронкевич (Університет імені Петра Могили, Миколаїв) виголосив доповідь про іспансько-українські контакти за часів ренесансу й бароко. Іспанія і Україна – два кордони Європи, які видаються дуже далекими. Водночас період бароко в Україні та Золота доба в Іспанії – часи найбільшого розквіту культури.
Як показали дослідження доповідача, іспанці про Україну знали. Нашу землю називали «Roxia» чи «Rusia» і відрізняли від Московії. Знали про козаків і про те, що це фронтир з католицьким світом. Доповідач наголосив: системна робота з вивчення культурних контактів між країнами протягом зазначеного періоду перебуває на початковій фазі.
Відомий фізик, і водночас – яскравий мистецтвознавець, академік АН вищої школи України І.О. Анісімов зробив доповідь, присвячену фрескам Софії Київської. У ній він розповів про здійснений ним сумлінний аналіз усіх збережених 232 фресок собору. Цей аналіз показав: серед представників різних категорій святих з великим відривом переважають мученики (більше половини від загальної кількості – більше, аніж апостолів, святителів, пророків, царів і цариць разом узятих). Набір одиночних постатей святих відображає всесвітній (за уявленнями середньовічних європейців) характер християнства – від Іспанії на заході до Персії й Індії на сході, від Ефіопії на півдні до Німеччини на півночі. Водночас переважають представники константинопольської церкви. Помітно представлена й римська церква (розписи створені до Великого розколу 1054 року).
Досі в літературі висловлювалося дві точки зору на те, хто розробляв програму розписів Софії Київської. Віктор Лазарєв вважав, що це робили діячі з оточення князя Ярослава Мудрого (в літературі можна зустріти ім’я майбутнього митрополита Іларіона). Втім, за радянських часів це була єдино можлива точка зору. Натомість Надія Нікітенко сьогодні доводить, що розписи Софії Київської спрямовані на прославлення князя Володимира (на її думку, собор був збудований і в основному розписаний ще за його життя) та його дружини Анни. Очевидно, в цьому разі розробленням програми розписів мав займатися хтось із оточення цього князя.
На думку доповідача, переважання святих, які вшановувалися в Константинополі, ймовірно, вказує на константинопольське походження розробника програми розписів (очевидно, з оточення митрополита-грека). На зміст цієї програми могли вплинути й уже завершені на той час розписи Десятинної церкви.
На завершення академік АН вищої школи України М.В. Стріха зробив огляд стану досліджень на фронтирах сучасної фізики. Він наголосив: десятиліття експериментів у фізиці елементарних частинок з використанням таких велетенських установок, як Великий адронний колайдер (ВАК) ЦЕРНу, разом із розвитком теорії народили Стандартну модель. Вона поділяє всі відомі елементарні частинки на класи й пояснює походження трьох із чотирьох фундаментальних взаємодій, які дають лад Всесвітові на відстанях від кварків і до галактик, – електромагнітній взаємодії і так званим слабкій та сильній взаємодіям в атомному ядрі. Але вона не описує гравітації, яку окремо пояснює загальна теорія відносності Альберта Айнштайна, яка, на відміну від Стантартної моделі, принципово не містить ідеї квантування.
Сьогодні теоретики намагаються досягнути квантування гравітації і вкладання її в одну схему з іншими трьома взаємодіями, описуваними Стандартною моделлю. Таке об’єднання призведе до універсальної Теорії всього, яка описуватиме дійсність на будь-якому масштабі відстаней. Чільним кандидатом на появу такої теорії в очах великої частини фізиків є Теорія струн, у якій крихітні одновимірні об’єкти, названі струнами, замінять точкові елементарні частинки. Але, оскільки струни мають мастаб 10-35 м, таку теорію принципово неможливо перевірити на досліді, адже вона потребуватиме прискорювача частинок, настільки більшого від ВАК, що його навряд чи можна буде спорудити.
Ставши перед відсутністю інших теоретичних проривів, деякі фізики пропонують не перейматися експериментальним підтвердженням і просто прийняти Теорію струн і пов’язану з нею ідею про те, що дійсність складається з множинних світів, «множинного всесвіту», – що є радикальним відходом від того, як фізика діяла впродовж століть. Така пропозиція викликає гарячі заперечення з боку інших авторитетних науковців, зокрема й нобелівського лауреата з фізики 2020 р. Роджера Пенроуза.
Підсумовуючи найважливіші з викликів, які стоять перед ученими, відомий американський фізик і популяризатор науки Сідні Перковіц стверджує, шо основні запитання, які надихають фізиків сьогодні й визначають майбутнє їхньої науки, звучать так: «Що лежить поза Стандартною моделлю?» – бо це стосується нашого глибшого розуміння природи; і «Чи зможемо ми виробляти чистішу енергію?» – бо відповідь на нього, сподіваємося, покращить умови життя людей. У кожному разі, сьогоднішня фізика динамічно розвивається, зокрема й на стику з біологією, яка ставить свої загадки, і дуже далека від завершеності.
Інтенсивну дискусію, в якій взяли участь О.Б. Головко, О.І. Чередниченко, О.П. Воробйова, О.В. Пронкевич (двоє останніх є членами Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій), Н.П. Старченко, А.О. Ткаченко, викликав стан сучасної української гуманітаристики. Було ухвалено спеціальну Заяву, в якій наголошується на необхідності низки підтримувальних дій у царині не лише української філології, але й історії, культурології, журналістики, правових наук тощо.
МАРІЯ ВОЛИНСЬКА