Скільки науковців були змушені залишити домівки і чи все райдужно у вчених, які знайшли прихисток за кордоном? Днями проєкту UAScience.Reload («Українська наука: перезавантаження») виповнилось 100 днів. З цієї нагоди його ініціатори поділились з науковою спільнотою детальною інформацією про проєкт та результатами дослідження потреб українських науковців під час війни.
Проєкт започатковано ініціативною групою представників ЗВО, установ, громадських організацій – Київського академічного університету, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, КНЕУ імені Вадима Гетьмана, ГО «Агенція європейських інновацій» і «Клуб економістів», Інституту математики НАН України, Національного фонду досліджень України та інших. Проєкт передбачає розробку рекомендацій для державних органів, наукових установ, закладів вищої освіти та інших організацій України, а також таких організацій за кордоном та міжнародних інституцій для підтримки української науки.
Як зауважила виконавча директорка Національного фонду досліджень України Ольга Полоцька, ініціатива народилася майже одразу після початку війни. Учасники-організатори пройшли шлях від шокового стану до напрацювання конкретних завдань, спрямованих на одну загальну мету – допомогти українській науковій спільноті впоратись з жахливими викликами, які поставила війна.
Одним з ключових завдань від початку війни, як наголосила Ольга Полоцька, є пошуки шляхів забезпечення грантової підтримки досліджень і розробок, фінансування яких було призупинено внаслідок спрямування коштів, передбачених на ці цілі для НФДУ, до резервного фонду держбюджету. Але насамперед слід було з’ясувати стан і можливості грантоотримувачів продовжити власні дослідження, виходячи з сьогоднішнього стану речей. Так, Нацфонд звернувся до 169 команд проєктів з виконання наукових досліджень і розробок, які були призупинені, з питанням щодо інституційної, і організаційної спроможності продовжувати дослідження в умовах воєнного стану. У результаті виявилось, що лише 57 команд зі 169 готові продовжувати роботу за обставин, що склались. 62 команди можуть продовжити виконання роботи за певних обставин, а 50 відповіли, що на даному етапі взагалі не зможуть продовжувати власні дослідження.
Напрямки роботи
– Наша основна ідея була звернути увагу на потребу допомоги науковцям, які залишились в Україні, – розповів завідувач кафедри загальної хімії та хімічного матеріалознавства Чернівецького національного університет імені Юрія Федьковича і координатор проєкту UAScience.Reload Юрій Халавка. –На початку березня ми запустили петицію щодо створення дистанційних робочих місць для працевлаштування науковців, які залишилися в Україні, у європейських, американських й інших закордонних інституціях.
Другим напрямком роботи стало анкетування науковців, які готові скористатись відповідними пропозиціями. Наступним кроком стало проведення широкомасштабного опитування, в якому нам допомагали багато різних установ і організацій. Ще один напрям проєкту – підготовка аналітичних матеріалів для різноманітних донорів і тих, хто цікавився реальним станом науковців в Україні в часи війни.
Потрібно змагатись за кошти
Що відбувається з науковцями під час війни, куди вони переїхали, які їхні особисті потреби і потреби, що пов’язані з науковою діяльністю? Результати дослідження представила наукова координаторка та проєктна менеджерка Наукового парку Academ.City Київського академічного університету НАН України Анастасія Луценко. З 1 квітня по 2 травня онлайн-опитування пройшли 2173 науковця.
Як засвідчило дослідження, 54% респондентів є науково-педагогічними працівниками за основним місцем роботи, а 32% – науковими. 63,4% респондентів працюють у державних закладах вищої освіти, 22,6% – в інститутах Національної академії наук України.
Майже 84% наукових і науково-педагогічних працівників вказали, що їхнє матеріальне становище погіршилось порівняно з довоєнним часом.
Анастасія Луценко акцентувала увагу на тому, що 75% вчених не займаються іншою діяльністю, крім наукової та/або науково-педагогічної. Тобто в них фактично немає іншої можливості заробляти кошти.
81% респондентів вказали, що вони продовжують отримувати заробітну плату в установі, де працюють. «Тобто система виявилась досить стійкою до таких важких умов», – констатує пані Анастасія.
Майже половина вчених змінила своє місце перебування. 47,2% залишились в Україні і не змінювали місце проживання через війну. 38,1% знаходяться в Україні, але змінили своє місце проживання. За кордоном перебувають 14,6% науковців. Найбільше науковців серед тих, хто перебуває в Україні, у Києві (майже 20%), Черкаській (10,6%), Львівській (9,9%), Харківській (9,7%), Вінницькій (5,7%) областях. Серед тих, хто перебуває за кордоном, у Німеччині (26,8%) та Польщі (25,1%). Важлива деталь, на якій акцентувала увагу Анастасія Луценко, у цьому випадку не йдеться про те, що всі, хто виїхав, працевлаштовані, а лише про міграцію.
На запитання, чи є змога займатись науковою діяльністю у тому ж обсязі, що і в довоєнний час, 72,9% відповіли, що не можуть собі цього дозволити. Серед основних причин науковці назвали відсутність інтересу, апатію,безпековий фактор, специфіку роботи, яка передбачає перебування на робочому місці (наприклад, якщо людина переїхала, то не має доступу до лабораторії), технічні причини (перебої з Інтернетом і зв’язком, відключення світла тощо).
Ще один важливий аспект, який досліджувався – участь у грантових чи конкурсних проєктах протягом останніх 3 років. 24,9% брали або беруть участь у грантових проєктах що фінансуються ЄС/міжнародними донорами/ 28,2% брали участь у проєктах, що фінансуються урядом України/національними фондами. Дуже багато вчених – близько половини – вказали, що протягом останніх 3 років вони не брали участь у таких проєктах. Серед 28% майже третина учасників вказали, що проєкти були зупинені або достроково припинені через воєнний стан. – Серед особистих потреб українських науковців, які змушені були переїхати, ми виділили фінансову допомогу, відновлення та побудова нових соціальних контактів, а також – доступ до інтернету, – розповіла Анастасія Луценко. – Найбільш виражені потреби, пов’язані з науковою діяльністю – доступ до інформації та даних, а також наукової літератури, необхідність комунікації з командою/колегами дослідниками, а також – участь у наукових проєктах, які можна було б виконувати саме зараз. Щодо роботи на волонтерських засадах, то три чверті вчених готові долучитись до проєктів, метою яких є посилення обороноздатності та відбудова України.
Варто зауважити, що в опитуванні наведено дані за квітень. У планах ініціаторів проєкту зробити ще одну хвилю опитування, щоб зрозуміти динаміку.
Як констатує гостьова професорка Стенфордського університету, учасниця програми «Ukrainian Emerging Leaders Program» Юлія Безвершенко, допомоги – якою б вона не була – не буде вистачати на покриття всіх необхідних речей. Тому треба формувати у наших науковців навички, давати їм відповідні інструменти, щоб надалі вони могли змагатись за кошти на світових ринках, а не лише за ті, які будуть надходити до України.
Серед активностей ініціативи «UAScience.Reload» є участь у різних робочих групах і надання консультацій в Україні та за її межами. «В Україні ми беремо участь, зокрема, в Національній раді відновлення України від наслідків війни, яка має робочу групу з освіти і науки і підгрупу «Наука», яка готує матеріали для комунікації на рівні держави з міжнародними донорами – щодо бачення відповідних змін та коштів, які на це необхідні», – розповіла Юлія Безвершенко.
Польський досвід
Старший науковий співробітник Інституту математики НАНУ, Ірина Єгорченко переїхала до Варшави і нині працює на базі Інституту математики Польської академії наук.
– Cпочатку мені у Польщі надали житло, – розповіла вона. – На щастя, протягом двох місяців отримувала зарплату з України. Потім ця зарплата була скасована, але потім Національна академія наук США дала грант для українських науковців у Польщі. Вважаю це рішення правильним, адже давати грант на те, щоб перевозити науковців до США не дуже раціонально. Підтримувати 10 людей у Польщі – це приблизно ті самі гроші, що везти одну людину до США. Але це невеликий грант на два місяці і, наприклад, знімати житло в Польщі на нього я не змогла б.
Далі Ірина Єгорченко подавалась на різні гранти, нині є перспектива отримати внутрішньоінститутський грант на рік за гроші, що були зекономлені внаслідок пандемії.
Науковиця взяла участь у декількох заходах, зокрема зустрічі президентів академій наук різних країн світу, зокрема і НАН України, і Польської академії наук, і НАН США з науковцями, які перебувають у Польщі. Йшлося про проблеми наших учених у Польщі і шляхи допомоги.
– Одна з проблем людей, які виїхали до Польщі, – невизначеність юридичного статусу, – розповіла Ірина Єгорченко. – Поки це має таку конфігурацію: або ми перебуваємо в Польщі і нікуди не виїжджаємо, або мусимо виїжджати і втрачати тимчасовий прихисток, дозвіл на роботу і, відповідно, всі гранти, контракти і т.д. Так, можна прожити в країні рік, але мені відомо, що є колеги, в яких магістранти, аспіранти, докторанти в інших країнах, і з ними якось потрібно зустрічатись.
Науковець зауважує, що є грандіозна ілюзія – мовляв, усі, хто виїхав, можуть отримати фінансування і гранти, але це неправда. «Нині у ЗМІ лунають побоювання, що буде грандіозний відтік мізків, – додає вона. – Але всі не виїдуть з юридичних причин, а серед тих, хто це зробить, далеко не всі можуть знайти грант. На зустрічі з президентами академій наук було озвучено, що в Польщі перебуває близько 250 українських науковців. Спеціальний грант для українських науковців отримала 51 людина».
Отже, не все просто і однозначно. Досвід колег пані Ірини, які перебувають у різних країнах, засвідчив, що наукових грантів інколи не вистачає на утримання дітей або батьків.
– Навіть той грант, який я маю отримати, після сплати податків і оренди житла буде менший, аніж моя зарплата в Україні, – зауважує науковиця. – Але умови для роботи в мене справді хороші – доступ до літератури, семінари, оплата поїздок Польщею на конференції тощо.
Віддалені позиції
Щодо залучення до роботи науковців, які залишаються в Україні, ініціатори проєкту напрацювали декілька ідей. Одна з них, як розповіла дослідниця, представниця Університету Юти (США) Вероніка Ромеро, спробувати організувати віддалену роботу з України.
– Нам потрібно було пояснити і українським науковцям, і їхнім зарубіжним колегам, що вони можуть працювати таким чином, – зауважує науковець. – Проте у більшості випадків це все впирається у бюрократичні перепони і забирає набагато більше часу, аніж люди сподіваються. Але трапляються й ідеальні випадки. Наприклад, астрофізик з Італії зміг влаштувати «remote postdoc» позицію для астрофізика, який перебуває у Львові. Тобто насамперед треба донести інформацію до науковців. Бачимо, що потрібне більш систематичні звернення до університетів і дослідників. В цьому напрямку ми плануємо об’єднатись з проектом «ScienceforUkraine», адже почали активно постити віддалені позиції. Полегшити бюрократичні перепони можна було б з допомогою «цифрових стипендій», їх кількість збільшується, але їх поки не достатньо.
За словами Юрія Халавки, ініціатори UAScience.Reloadне очікували що декілька сотень людей з України будуть готові працювати над проєктами, які реалізуються за кордоном. Грантодавці, зі свого боку, визнають, що система допомоги науковцям не готова до таких випробувань, які трапились в Україні. По-перше, відповідна потреба є в досить великої кількості людей. По-друге, науковці представляють різні напрямки, мають різний рівень наукового доробку. Крім того, багато програм розраховано на підтримку найкращих кейсів.
– Ми побачили, що в Україні бракує структурованості наукового середовища – розповів Юрій Халавка. – До нас зверталось багато суто галузевих наукових товариств і платформ. Вони намагались знайти в Україні таких самих партнерів, щоб надати якусь цільову допомогу. Наприклад, Британське королівське хімічне товариство і організація, яка об’єднує європейські університети, що випускають хіміків, шукали виходи на подібні українські структури, але змушені контактувати з окремими університетами, адже таких структур не виявилось. Можливо, не слід чекати завершення війни, а вже зараз об’єднуватись, підвищувати організаційну спроможність наших товариств.
Підготував Дмитро ШУЛІКІН Зображення з сайту Київського академічного університету