Як художниця з Івано-Франківська «оживляє» старовинний оберіг.
Ці полотна захоплюють і не відпускають. Їх можна роздивлятися годинами — дивуючись незвичній техніці живопису й поєднанню кольорів або просто підживлюючись дивовижною енергетикою. Якісь із них умиротворяють, інші — обпалюють і розворушують давно притлумлений та схований у далеку шухляду біль, але повз жодної не можна пройти байдуже.
Проєкт «Мотанка» — унікальне явище в українській культурі. Це серія картин із зображенням осучасненої ляльки-мотанки — стародавнього українського оберега, який вважають символом родової пам’яті. Над проєктом уже вісім років працює молода художниця з Івано-Франківська, випускниця Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв Марта Пітчук. До неї портретів мотанки не писав ніхто. Принаймні — таких портретів.
Її Мотанки не схожі на ті, які ми звикли бачити у музеях, на фотографіях чи в руках майстринь. Це вже й близько не ляльки. Це поєднання оберега з живою людиною, минулого з сьогоденням, традиції з інновацію. Це подорож у часі, занурення в історію і водночас відбиток характеру сучасної українки, окремої області, цілої країни та подій, що відбуваються тут і зараз.
Відроджуючи сакральні образи
Ось як розповідає про свої роботи сама художниця: «На моїх картинах нежива лялька проходить крізь час, мандрує з попередніх століть у сьогодення і перевтілюється у реальну жінку з плоті й крові. Жива Мотанка — уже не предмет, а особистість зі своїм характером, думками й поглядами, вона втілення минулого, що ожило. …Картини проводять паралелі між нашою спадщиною предків і сучасною реальністю, відроджуючи сакральні образи та їх значення».
Мотанки Марти Пітчук, на відміну від своїх традиційних попередниць, не безликі, хоча їхні обличчя переважно закриті — частково або повністю. Питання, яке найчастіше ставлять художниці: чому в її Мотанок немає очей? Насправді вони є. Працюючи над кожним образом, вона спочатку повністю промальовує портрет, деталізує кожну рису обличчя, ретельно «виписує» погляд, а потім… закриває його нитками. Здавалося б, навіщо такі складнощі? «Я це роблю для того, щоб Мотанка мала душу, — пояснює мисткиня. — Лише так вона стає особистістю з власними емоціями й переживаннями, а не просто двовимірним зображенням. На деяких роботах очі видно чітко, а десь майже не проглядаються. Там на полотні під шарами ниток схована таємниця, схована Вона — жива Мотанка».
Зобразити психологічний портрет без очей, які, як відомо, є дзеркалом душі, набагато складніше, ніж написати звичайний. Тому для повноти образу художниця застосовує багато інших факторів. Руки (їм Марта приділяє особливу увагу), узори, кольори, порухи тіла, одягу, вітру, вогню – кожна деталь тут має значення.
Пишу так, як відчуваю
Майже всі картини цієї серії виконані на чорному тлі, так би мовити, написані світлом. Цю техніку висвітлення Марта запозичила у темперного іконопису. А першу свою Мотанку придумала ще у 2014, у рік закінчення художнього вишу. Знайшла у старій хаті одного з сіл гуцульське чільце — і захотіла зобразити його на жінці в образі ляльки-оберега. Проте ідею виношувала довго — через «внутрішні рамки», чи то самоцензуру. Як сприйме суспільство, як відреагують колеги, що скажуть люди? Чи зрозуміють? Чи сподобається? Коли ж картина була готова і вже висіла на виставці — послухала враження відвідувачів і після того довго думала, чи варто робити це далі. І лише усвідомивши, що її картини не мають обов’язково всім подобатись або бути зрозумілими — відчула справжню внутрішню свободу. «Живопис щирий лише тоді, коли я пишу так, як відчуваю», — каже художниця.
Відтоді проєкт «Мотанка» став основним у її творчому житті. Вона почала шукати особливості різних регіонів України й показувати їх у своїх роботах. У пошуках родзинок кожної місцевості їздила по селах, «полюючи» на автентичні зразки предметів одягу й побуту, читала книжки з етнографії та історії, аналізувала традиційний стрій того регіону, якому присвячувалась картина, і вже тоді починала безпосереднє її написання. Полісся, Поділля, Гуцульщина, Полтавщина, Сокальщина, Буковина — кожній Мотанці передувало окреме антропологічне дослідження.
Художниця зізнається: це був нелегкий шлях довжиною у вісім років — із критикою, розчаруваннями, плагіатом, пошкодженням полотен, зрештою з бажанням все припинити. Але позитиву було незрівнянно більше. А підтримка й захоплення з боку поціновувачів її робіт заохочували до нових задумів.
Прадавня невидима сила
До речі, дуже часто ідеї картин приходять до неї уві сні. Точніше — у цьому напівмагічному прикордонному стані між сном і неспанням, коли людина лише починає відлітати в обійми Морфея. Це щось схоже на короткочасне, або й миттєве видіння, ледь помітний рух — тіла, пір’я, листя, води. Це може бути несподіване поєднання різних кольорів, емоція і навіть музика (зрозуміло, чому її полотна наче «звучать»). Поряд з ліжком завжди лежить блокнот і олівець – щоб встигнути швиденько замалювати побачене. Потім це стає підґрунтям для написання всієї картини.
Тому Марта вважає, що на створення Мотанок її надихає прадавня невидима сила: «Я усвідомлюю, що в житті все не відбувається просто так. Що різні ідеї картин, які приходять — вони послані звідкись. Моє основне завдання — їх почути, зрозуміти й відтворити на полотні. Я їх не придумую — вони самі хочуть народитись. А я — просто засіб їх втілити».
Роботи Марти Пітчук мають неабиякий успіх. Ось лише деякі відгуки поціновувачів: «Ваші Мотанки – то яскраві сторінки в «підручнику» сучасної історії України. Вони живі, гарячі, прекрасні. Вони земні, вони небесні, бо мають таку велику силу», «Я фізично відчуваю силу, яку випромінюють ваші картини. Ніби в них закладені якісь стародавні знання, історичний код, що пробуджує генетичну пам’ять, потрапляє прямо в серце», «Це не просто зображення української жінки-берегині, це цілий пласт культури, переданий у такий чудовий спосіб», «Я бачу в них Душу України».
Внесок у перемогу
…Що далі йде війна, то відкритішими стають обличчя Мотанок, то виразнішими є їхні риси. «Мотанка Перемога. Київське Полісся», презентована до Дня незалежності України — вже геть не схожа на попередниць, її очі закарбовуються в пам’яті. Від «Мотанки Маріуполь», яка, оточена вогнем і дзвонами, йде над розжареними руїнами, взагалі мороз по шкірі — так неперевершено в обличчі та всьому образі жінки передано біль і гідність…
До речі, декілька Мотанок зробили цілком відчутний внесок у перемогу. На своїй фейсбук-сторінці художниця віднедавна проводить аукціони, на які виставляє деякі зі своїх робіт, а усі кошти від продажу спрямовує волонтерам на придбання необхідного спорядження для українських воїнів — системи starlink, портативних акумуляторів, приладів нічного бачення, тактичних рюкзаків тощо. «Мотанка у вінку. Полісся» була продана в липні за 125 тисяч гривень, «Мотанка наречена. Західне Поділля» наприкінці вересня «пішла з молотка» за 345 000. На потреби фронту йдуть також усі гроші від продажу шовкової хустки з принтом картини «Мотанка на світлому. Західне Поділля», яку Марта випускає спільно з брендом Chernikova.
Цінністю і місією своїх «Мотанок» художниця вважає те, що вони транслюють енергію і силу української жінки, яка спонукає співвітчизників захоплюватися власним корінням. Окрім того, сьогодні її роботи мають ще одне важливе завдання: розповідати світові про Україну. Цього літа «Мотанки» Марти Пітчук експонувались у Таїланді та в США. Тоді вона написала у фейсбуці: «Рада, що маю змогу промовляти своїми картинами через океан».
Наталія КУЛИК
Читайтайте також:
- ЩО РІК БЮДЖЕТНИЙ НАМ ГОТУЄ?
- ВІДНОВЛЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ, ОСВІТИ ТА ІННОВАЦІЙ В УКРАЇНІ
- У ЦЕНТРІ УВАГИ – НАУКА, ІННОВАЦІЇ ТА ПІДГОТОВКА ПРОФЕСІОНАЛІВ
- ВЕЛИКЕ ВІДНОВЛЕННЯ: ЗБЕРЕГТИ ТЕПЛО
- ДЕНЬ 2. ВИЩА ОСВІТА ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ
- ВІН ЗАПЛАТИВ ЖИТТЯМ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГІДНОСТІ
- НАУКА, ОСВІТА ТА ІННОВАЦІЇ: ЗМІНИТИСЯ, ЩОБ ВИЖИТИ