Портрети мотанок: “вони земні, вони небесні”

Як художниця з Івано-Франківська «оживляє» старовинний оберіг.

Можливо, це художній твір 1 особа та стоїть

Ці полотна захоплюють і не відпускають. Їх можна роздивлятися годинами — дивуючись незвичній техніці живопису й поєднанню кольорів або просто підживлюючись дивовижною енергетикою. Якісь із них умиротворяють, інші — обпалюють і розворушують давно притлумлений та схований у далеку шухляду біль, але повз жодної не можна пройти байдуже.
Проєкт «Мотанка» — унікальне явище в українській культурі. Це серія картин із зображенням осучасненої ляльки-мотанки — стародавнього українського оберега, який вважають символом родової пам’яті. Над проєктом уже вісім років працює молода художниця з Івано-Франківська, випускниця Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв Марта Пітчук. До неї портретів мотанки не писав ніхто. Принаймні — таких портретів.
Її Мотанки не схожі на ті, які ми звикли бачити у музеях, на фотографіях чи в руках майстринь. Це вже й близько не ляльки. Це поєднання оберега з живою людиною, минулого з сьогоденням, традиції з інновацію. Це подорож у часі, занурення в історію і водночас відбиток характеру сучасної українки, окремої області, цілої країни та подій, що відбуваються тут і зараз.

Відроджуючи сакральні образи

Ось як розповідає про свої роботи сама художниця: «На моїх картинах нежива лялька проходить крізь час, мандрує з попередніх століть у сьогодення і перевтілюється у реальну жінку з плоті й крові. Жива Мотанка — уже не предмет, а особистість зі своїм характером, думками й поглядами, вона втілення минулого, що ожило. …Картини проводять паралелі між нашою спадщиною предків і сучасною реальністю, відроджуючи сакральні образи та їх значення».

Можливо, це художній твір text that says 'MOTANKA MARTA PITCHUK'

Мотанки Марти Пітчук, на відміну від своїх традиційних попередниць, не безликі, хоча їхні обличчя переважно закриті — частково або повністю. Питання, яке найчастіше ставлять художниці: чому в її Мотанок немає очей? Насправді вони є. Працюючи над кожним образом, вона спочатку повністю промальовує портрет, деталізує кожну рису обличчя, ретельно «виписує» погляд, а потім… закриває його нитками. Здавалося б, навіщо такі складнощі? «Я це роблю для того, щоб Мотанка мала душу, — пояснює мисткиня. — Лише так вона стає особистістю з власними емоціями й переживаннями, а не просто двовимірним зображенням. На деяких роботах очі видно чітко, а десь майже не проглядаються. Там на полотні під шарами ниток схована таємниця, схована Вона — жива Мотанка».

Зобразити психологічний портрет без очей, які, як відомо, є дзеркалом душі, набагато складніше, ніж написати звичайний. Тому для повноти образу художниця застосовує багато інших факторів. Руки (їм Марта приділяє особливу увагу), узори, кольори, порухи тіла, одягу, вітру, вогню – кожна деталь тут має значення.

Пишу так, як відчуваю

Майже всі картини цієї серії виконані на чорному тлі, так би мовити, написані світлом. Цю техніку висвітлення Марта запозичила у темперного іконопису. А першу свою Мотанку придумала ще у 2014, у рік закінчення художнього вишу. Знайшла у старій хаті одного з сіл гуцульське чільце — і захотіла зобразити його на жінці в образі ляльки-оберега. Проте ідею виношувала довго — через «внутрішні рамки», чи то самоцензуру. Як сприйме суспільство, як відреагують колеги, що скажуть люди? Чи зрозуміють? Чи сподобається? Коли ж картина була готова і вже висіла на виставці — послухала враження відвідувачів і після того довго думала, чи варто робити це далі. І лише усвідомивши, що її картини не мають обов’язково всім подобатись або бути зрозумілими — відчула справжню внутрішню свободу. «Живопис щирий лише тоді, коли я пишу так, як відчуваю», — каже художниця.

Відтоді проєкт «Мотанка» став основним у її творчому житті. Вона почала шукати особливості різних регіонів України й показувати їх у своїх роботах. У пошуках родзинок кожної місцевості їздила по селах, «полюючи» на автентичні зразки предметів одягу й побуту, читала книжки з етнографії та історії, аналізувала традиційний стрій того регіону, якому присвячувалась картина, і вже тоді починала безпосереднє її написання. Полісся, Поділля, Гуцульщина, Полтавщина, Сокальщина, Буковина — кожній Мотанці передувало окреме антропологічне дослідження.

Художниця зізнається: це був нелегкий шлях довжиною у вісім років — із критикою, розчаруваннями, плагіатом, пошкодженням полотен, зрештою з бажанням все припинити. Але позитиву було незрівнянно більше. А підтримка й захоплення з боку поціновувачів її робіт заохочували до нових задумів.

Прадавня невидима сила

До речі, дуже часто ідеї картин приходять до неї уві сні. Точніше — у цьому напівмагічному прикордонному стані між сном і неспанням, коли людина лише починає відлітати в обійми Морфея. Це щось схоже на короткочасне, або й миттєве видіння, ледь помітний рух — тіла, пір’я, листя, води. Це може бути несподіване поєднання різних кольорів, емоція і навіть музика (зрозуміло, чому її полотна наче «звучать»). Поряд з ліжком завжди лежить блокнот і олівець – щоб встигнути швиденько замалювати побачене. Потім це стає підґрунтям для написання всієї картини.

Тому Марта вважає, що на створення Мотанок її надихає прадавня невидима сила: «Я усвідомлюю, що в житті все не відбувається просто так. Що різні ідеї картин, які приходять — вони послані звідкись. Моє основне завдання — їх почути, зрозуміти й відтворити на полотні. Я їх не придумую — вони самі хочуть народитись. А я — просто засіб їх втілити».

Роботи Марти Пітчук мають неабиякий успіх. Ось лише деякі відгуки поціновувачів: «Ваші Мотанки – то яскраві сторінки в «підручнику» сучасної історії України. Вони живі, гарячі, прекрасні. Вони земні, вони небесні, бо мають таку велику силу», «Я фізично відчуваю силу, яку випромінюють ваші картини. Ніби в них закладені якісь стародавні знання, історичний код, що пробуджує генетичну пам’ять, потрапляє прямо в серце», «Це не просто зображення української жінки-берегині, це цілий пласт культури, переданий у такий чудовий спосіб», «Я бачу в них Душу України».

Внесок у перемогу

…Що далі йде війна, то відкритішими стають обличчя Мотанок, то виразнішими є їхні риси. «Мотанка Перемога. Київське Полісся», презентована до Дня незалежності України — вже геть не схожа на попередниць, її очі закарбовуються в пам’яті. Від «Мотанки Маріуполь», яка, оточена вогнем і дзвонами, йде над розжареними руїнами, взагалі мороз по шкірі — так неперевершено в обличчі та всьому образі жінки передано біль і гідність…

До речі, декілька Мотанок зробили цілком відчутний внесок у перемогу. На своїй фейсбук-сторінці художниця віднедавна проводить аукціони, на які виставляє деякі зі своїх робіт, а усі кошти від продажу спрямовує волонтерам на придбання необхідного спорядження для українських воїнів — системи starlink, портативних акумуляторів, приладів нічного бачення, тактичних рюкзаків тощо. «Мотанка у вінку. Полісся» була продана в липні за 125 тисяч гривень, «Мотанка наречена. Західне Поділля» наприкінці вересня «пішла з молотка» за 345 000. На потреби фронту йдуть також усі гроші від продажу шовкової хустки з принтом картини «Мотанка на світлому. Західне Поділля», яку Марта випускає спільно з брендом Chernikova.

Цінністю і місією своїх «Мотанок» художниця вважає те, що вони транслюють енергію і силу української жінки, яка спонукає співвітчизників захоплюватися власним корінням. Окрім того, сьогодні її роботи мають ще одне важливе завдання: розповідати світові про Україну. Цього літа «Мотанки» Марти Пітчук експонувались у Таїланді та в США. Тоді вона написала у фейсбуці: «Рада, що маю змогу промовляти своїми картинами через океан».

Наталія КУЛИК

Читайтайте також: