Небезпечні «прибульці» бувають не лише в науково-фантастичних фільмах, – їх можна зустріти і в наших водоймах. Амурський чебачок, сонячний окунь, ротань-головешка – таку назву мають види-чужинці, які намагаються витіснити (чи й знищити) місцеві види риб. Науковці й екологи б’ють на сполох: вторгнення інвазивних видів набирає загрозливих розмірів.
Вчені Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України разом з колегами з інших наукових установ вирішили дослідити інвазивні види і знайти відповіді на запитання: як вони потрапляють до України? Які ареали поширення? Чи є генетично мінливими? Яких паразитів переносять (і наскільки небезпечні ці паразити)? За кошти грантового фінансування НФДУ вони виконували проєкт «Розробка наукових засад комплексного моніторингу та загроз поширення інвазивних видів риб річковою мережею і перехідними водами України (на основі паразитарних, популяційних і генетичних маркерів)».
Керівника проєкту – старшого наукового співробітника відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України Юлію Куцоконь ми знайшли в експедиції у віддаленій частині Карпат. Науковиця досліджувала старовинну дерев’яну греблю (клявзу) і слухавку змогла взяти, лише коли вибралася на берег.
Юлія Костянтинівна є знаним фахівцем у темі інвазивних риб, – вона багато років досліджує шляхи їх поширення та шкоду, яку чинять види-чужинці.
Науковиця розповіла, що інвазивні види потрапляють до українських водойм або природним шляхом, або за допомогою людини (наприклад, з мальками промислово важливих видів). Вони конкурують з місцевими видами за екологічні ніші і можуть катастрофічно змінити екосистему.
– Деякі інвазивні види потрапляють до водойм з акваріумів, їх випускають акваріумісти чи риболови-аматори. Саме так, наприклад, розпочав свій шлях з Далекого Сходу на Захід ротань-головешка, – зазначила співрозмовниця. – Ці дії варто розцінювати як біологічну диверсію, вони становлять пряму загрозу для місцевих риб, а значить, і для економіки регіону.
Ще одного хижака – амурського чебачка, екологи називають «дніпровською піраньєю». І недаремно! Цей хижак не тільки виїдає корм у водоймах, а й шкодить великій рибі (наприклад, обгризає плавники). Потім у рани потрапляє інфекція і риба може загинути.
– «Прибульцям» складно інтегруватися до природної системи, адже місцеві хижаки не дрімають. А ось у змінених екосистемах вони швидко розмножуються і стають серйозною проблемою, – продовжила розповідь Юлія Костянтинівна. –Такою екосистемою уже багато десятиліть є й Дніпро (нині це система водосховищ).
До речі, змінені екосистеми можуть стати майданчиками, з яких інвазивний вид поширюється і в природні екосистеми. Природні екосистеми з нестабільними умовами (наприклад наші українські однорукавні гирла річок та лимани Північного Причорномор’я) також можуть бути донорами інвазивних видів. «Наприклад, наші бички і йорж потрапили з баластними водами суден у Великі озера Північної Америки і разом з молюском-дрейсеною змінили їхню екосистему. Це нові прісноводні, здатні жити і в солонуватих, і в прісних водоймах», – додала науковиця.
У рамках проєкту вчені досліджували і цю групу інвазивних риб.
Дослідниця переконана, що поширення інвазивних видів обов’язково потрібно відстежувати і контролювати. У ЄС, наприклад, розроблена стратегія з проблеми інвазивних неаборигенних видів та низка національних стратегій. У Новій Зеландії та на Гавайських островах передбачено знищення всіх видів-вселенців, що становлять загрозу місцевим видам та екосистемам. «У деяких країнах заборонено випускати впійманих інвазивних видів назад до водойм. А Франція та Литва взагалі заборонили транспортувати своєю територією деякі з інвазивних видів», – пояснила Юлія Костянтинівна.
До початку повномасштабної війни виконавці проєкту встигли виконати левову частину роботи. А також придбали вкрай потрібне обладнання – мікроскопи, бінокуляри, вимірювачі швидкості течії, набори для аналізу води, реактиви. І, що не менш важливо, човен та спецодяг.
– Ми дуже раділи, що є кошти і все необхідне для досліджень, – каже співрозмовниця. – Не потрібно було збирати «різношерстні» комплекти спецодягу та просити, щоб хтось допоміг з човном. Нарешті ми мали сучасні забродні комбінезони та необхідне обладнання.
2021 рік став для команди часом активних польових досліджень. Науковці виїжджали на річку Здвиж на Київщині, працювали на озері Картал біля села Орлівка на Одещині (це озеро належить до системи Придунайських озер), взяли зразки у Дніпровському водосховищі (біля міста Дніпро), у лиманах та морі поблизу Одеси тощо.
– На малих водоймах рибу ловили підсаками, на більших – мальковою волокушею, – продовжує розповідь пані Юлія. – Як правило, експедиції тривають в теплу пору року, але бувало, виїжджали і взимку. Наприклад, на модельній водоймі «Берізка» у столичному Гідропарку ми брали зразки з-під льоду.
Науковцям допомагають дослідники з місцевих університетів (наприклад, в Одеського національного університету імені І. І. Мечникова), наукових установ (зокрема, Інституту рибного господарства НААН України) та інші. Ця співпраця дуже важлива, адже невеликою командою побувати на всіх водоймах нашої країни нереально.
– Виїжджаємо, вдягаємо забродні комбінезони, ловимо рибу й максимально швидко повертаємося (щоби доставити паразитологам живу рибу), – пояснює Юлія Костянтинівна.
– Навіть не уявляю, коли ми зможемо відновити польові дослідження, адже територія біля багатьох водойм все ще замінована…
Перші місяці війни стали для команди часом ухвалення непростих рішень, більшість науковців–киян тимчасово виїхали у безпечні регіони країни. «Але ми постійно на зв’язку, працюємо, виїжджаємо в експедиції, підтримуємо один одного», – зазначичила співрозмовниця.
Зокрема, команда встигла зібрати і повністю проаналізувати дані щодо сонячного окуня. У міжнародних виданнях уже опубліковано кілька вагомих статей.
– Вдячні НФДУ за можливість зібрати в одному проєкті іхтіологів та паразитологів з різних установ. Це допомагає максимально різнобічно вивчити тему та подивитися на проблему під різними кутами зору, – додала пані Юлія. – Завдяки роботі в проєкті наша молодь здружилася з такими «метрами», як Юрій Квач з Інституту морської біології НАН України та Володимир Юришинець з Інституту гідробіології НАН України. До речі, шестеро членів нашої команди – молоді науковці. Нам непросто, але ми працюємо й віримо в перемогу. Дуже сподіваємося, що вдасться закінчити проєкт. Його результати дуже важливі для «здоров’я» наших водойм.
Світлана ГАЛАТА
Читайте також:
- Лікування опіків: винахід, який може врятувати життя
- Жодні зміни неможливі, якщо їм опирається більшість
- Атомна енергетика: консервативна і сучасна
- МОВА — НАШ ХЛІБ НАСУЩНИЙ НА ЩОДЕНЬ
- УКРАЇНСЬКЕ КІНО: ГЕТЬ ВІД МОСКВИ!
- Українська наука: виклики війни потребують відповідей
- КОМПЕТЕНТНО ПРО МЕДИЦИНУ. Діалог академіка НАН України Володимира СЕМИНОЖЕНКА та академіка НАН та НАМН України Віталія ЦИМБАЛЮКА