Регулярні ракетні удари російських загарбників призвели до кризи енергосистеми України та гостро поставили питання ядерної безпеки. Про роботу нашої атомної галузі в умовах воєнного стану, ситуацію на Запорізькій АЕС, відбудову наукової інфраструктури, перспективи будівництва малих модульних реакторів в інтерв’ю авторській програмі академіка НАН України Володимира Семиноженка «Про науку. Компетентно» розповів директор Інституту проблем безпеки АЕС НАНУ академік Анатолій Носовський.
За словами академіка Носовського, жодна ядерна установка не була розрахована на роботу в умовах повномасштабної війни. Фахівці наголошують: коли бойові дії йдуть поруч з АЕС — енергоблоки мають бути холодними.
— Якщо трапиться влучання ракети чи снаряду в ядерну установку, яка працює на повну потужність, радіаційні наслідки будуть в сотні, або й тисячі разів більші, аніж коли її заглушено, — зауважив Анатолій Носовський. — Але ж ми розуміємо, що в нас склалась ситуація, що практично лише АЕС дають нам електроенергію, тож вони працюють в умовах підвищених ризиків.
Щодо ситуації на Запорізькій АЕС, то, як розповів академік Носовський, всі енергоблоки, крім одного, переведено в холодний стан. Один працює на мінімальному рівні — для забезпечення власних потреб станції й міста Енергодар.
Залишається непростою ситуація з персоналом, який працює під тиском російських військових і атомників, людей змушують писати заяви про перехід до «Росатома». Багато людей виїхало, персоналу нині вистачає на роботу станції в режимі простою. Загалом, як йшлося під час розмови, втрати для енергетики України великі. З 15 енергоблоків 6 не працюють. Тож виробляється лише 50% енергії, яку б ми могли мати.
Нині Інститут проблем безпеки АЕС, база якого розташована в Чорнобилі, продовжує забезпечувати контроль і науково-технічний супровід перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС та всієї роботи, що пов’язана з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами. Але, як розповідає Анатолій Носовський, після того, як окупанти «похазяйнували» в корпусах інституту, здавалось, що відновити матеріально-технічну базу неможливо. Проте персонал повернувся, пішла допомога від партнерів, і нині інститут продовжує працювати.
— Ми офіційно звернулись до Європейської комісії, інших партнерів і в Європі, і в США, — зазначив академік Носовський. — Всі наші розрахунки щодо обсягу збитків прийнято. Нам обіцяють усе відновити, але кажуть: треба, щоб закінчилась війна. У будь-який момент загарбники знову можуть наступати. Сьогодні в Україні маємо досвід, який потрібно буде проаналізувати, зробити висновки, а потім — розробити рекомендації щодо роботи ядерних об’єктів в умовах воєнного стану.
«Зокрема потрібно буде внести зміни до технологічного регламенту роботи енергоблоків, переробити штатні розписи, адже багато людей у такий період на станції не потрібно, створити плани евакуації населення з міст-супутників АЕС тощо», — конкретизував Анатолій Носовський.
З метою розроблення таких рекомендацій планується провести круглий стіл, який збере фахівців наших АЕС, інститутів НАН України, НАЕК «Енергоатом».
Торкнулись співрозмовники й питання мобільності атомної енергетики, зокрема малих модульних реакторів. Зараз у світі розробляється близько 60 проєктів ММР, але жодного готового ще немає. Академік Носовський переконаний, що нам також потрібно працювати над розробленням таких реакторів. Певні кроки вже зроблено. Наприклад, НАЕК «Енергоатом» уклав меморандум з американською компанією NuScale, яка створила проєкт реактора, схвалений регулятором США. Є ініціативи з Чехії — там розробляють власний реактор, і було підписано меморандум про те, що він будуватиметься в Україні.
У своїх інтерв’ю Анатолій Носовський неодноразово розповідав про свою мрію — перетворити місто атомників Славутич на центр ядерної науки.
«Коли Чорнобильська АЕС припинила роботу, я ще тоді запропонував зробити місто-університет, — згадує академік. — Тоді було відкрито декілька філій вишів, зокрема й Київського політехнічного інституту. Разом з міжнародними партнерами, серед яких Департамент енергетики США, Техаський університет, було створено низку лабораторій. Все це працює і тепер. Є можливості й надалі розвиватись, але заважає війна. У місті працює чимало кваліфікованих атомників з унікальним досвідом. Не всі вони науковці, але з них можна зробити вчених — потрібен лише час».