Зниження рівня фізичної й математичної освіти було серйозною проблемою ще до війни. Викладачі університетів били на сполох: абітурієнтів, які прагнули б здобути таку освіту, меншало, а першокурсників доводилося «підтягувати» уже в процесі навчання.
Як і де виникають «слабкі ланки» та як можна змінити ситуацію, наше видання поцікавилося у засновниці Наукового ліцею-пансіону «Міжнародна зелена школа ім. Клима Чурюмова» Ірини Жданової.
— Пані Ірино, нині тривають дискусії — якою має бути математична й природнича освіта після Перемоги. А який стан цієї освіти сьогодні?
— Стан математичної освіти дуже різний. Є школи, у яких викладання фізики й математики дуже сильне. Ці заклади багато десятиріч є кузнею кадрів для спеціалізованих фізико-математичних закладів та факультетів.
Є «острівці» приватних шкіл, які розвивають напрямок спеціалізованої фізмат-освіти та використовують STEM-методики. Ці методики допомагають відчувати запити ринку й швидко впроваджувати інновації. Але у мене склалося враження, що ця освіта — більше про бізнес, ніж про цінності. Приватна освіта у багатьох приватних школах дуже якісна і дуже дорога, і не кожна родина має на це гроші.
У звичайних школах ситуація з викладанням математики й фізики, на мою думку, незадовільна. У школах бракує сильних учителів (хорошим фахівцям потрібно добре платити, бо інакше вони підуть у бізнес, в ІТ тощо). У місцевих громадах бракує розуміння, що фахівці зі знанням фізики й математики потрібні не тільки в столиці, а й у кожному регіоні. Якщо в громаді буде створено, наприклад, ІТ-кластер, місцевий бюджет від цього виграє. І мова не про далеке майбутнє. Фахівці зі знанням фізики й математики потрібні завжди, а особливо — одразу після Перемоги.
Здавалося б, це мають розуміти й батьки, й освітяни. Але замовником освітніх послуг все ще є «райвно» (попри реформу децентралізації). І там одразу скажуть, що запиту батьків на фізико-математичну школу (чи профіль) немає, і що треба чекати, коли запрацює профільна школа. Створені в громадах відділи освіти все ще не стали самостійними.
Насправді ж замовником послуг мають бути батьки. Для того, щоб вони розуміли важливість фізики й математики, потрібно популяризувати цю освіту, пояснювати користь від цих знань.
На жаль, чимало батьків все ще переконані, що найкраще дітям стати юристами та перекладачами. Ці стереотипи накладаються на стереотипи «моя дитина гуманітарій, математика — це надто складно». Але вчені вже давним-давно довели, що немає «фізиків» і «ліриків», за бажання можна опанувати будь-який предмет.
Чудовий приклад цього — історія професорки інженерії Барбари Оклі. У книжках «Уроки без мороки» та «Навчити вчитися» вона розповідає, що в її шкільні роки викладання математики було нецікавим, ази предмета вона не засвоїла і вирішила, що вона гуманітарій. Коли ж Барбара пішла служити у підрозділ зв’язку, то зрозуміла, що їй бракує знань з математики та інженерії.
Інженерію вона почала вчити після 25 років і нині викладає в Університеті Окленда.
Барбара великий популяризатор природничих наук. Розповідає, як вчити математику, як позбутися фобії. Дуже хочу, щоб ці книжки прочитали українські вчителі, директори, батьки та представники місцевих еліт. Сьогодні час зламу застарілих шаблонів (і в Європі, і в Україні), потрібно ламати й ці стереотипи також.
Напрямок партнерства вчителів і батьків у вивченні математики нині дуже популярний. У США проводять семінари для батьків, пояснюють, як дитині позбутися стресу і вивчати математику з радістю.
Дуже хочу, щоб «острівці» математики в українських школах стали потужною мережею фундаментальної освіти.
Кілька років тому я поставила за мету створити фізико-математичну школу, яка матиме патріотичні й екологічні цінності та буде доступною за ціною. Так виник Науковий ліцей-пансіон «Міжнародна зелена школа ім. Клима Чурюмова». У ліцеї навчаються діти, які вже в початковій школі мають запит на дослідництво.
Уже в другому класі ми викладаємо астрономію й фізику. Це дуже цікаві уроки, шкода, що у моєму дитинстві таких не було. Я переконана, що фізико-математична освіта має починатися з дитячого садочка та початкової школи. Щоб діти з нетерпінням чекали цих уроків, а в базовій школі могли вивчати предмет поглиблено.
— Що, на вашу думку, можна зробити вже сьогодні, щоб «залатати прогалини» у знаннях? Як це має відбуватися, за які кошти?
— Головне — діяти адаптивно й гнучко. Можна запровадити табори на базі таких пансіонів, як наша Зелена школа, або на базі дитячих таборів у Карпатах. Щоб дитина трохи відпочила, «видихнула стрес» від війни, підтягнула математику. Але спочатку потрібно протестувати рівень знань кожного, виявити прогалини, створити індивідуальну дорожню карту. Комусь треба «повернутися» в другий клас і зрозуміти, як розкривати дужки, комусь — до теми, пропущеної під час пандемії ковіду.
Ми практикуємо коригувальну математику в нашому ліцеї (кожна дитина має дві години щотижня), і з власного досвіду знаємо, які чудові результати дає ця робота.
Математику непросто викладати онлайн. У цьому предметі дитина має стежити за розв’язанням задачі на дошці. Тому необхідні або уроки наживо, або дуже якісне обладнання, щоб камера «рухалася» за вчителем.
Потрібні й програми з коригувальної математики для різних класів. У таких програмах мають бути зацікавлені діти, батьки, засновники школи. Потрібні круглі столи, форуми, де можна почути думки вчителів і батьків. І головне — стейкхолдерів, майбутніх роботодавців сьогоднішніх школярів.
Бачу, як це роблять в інших країнах. Коли почалася пандемія ковіду, то, наприклад, міністерство освіти Ізраїлю на своєму сайті провело опитування батьків (чимало з яких було у вимушених відпустках). У батьків запитали, чи готові вони долучитися до створення нової моделі школи, скільки часу готові в це інвестувати? І багато батьків сказали: «Так!». Почали напрацьовувати пропозиції на рівні громад, потім виник національний форум освітян і батьків.
Я пропонувала нашому МОН створити такий форум і напрацьовувати інноваційні практики. У відповідь почула: «Так це що, кожна мамочка і вчителька вказуватимуть, якою має бути школа?»…
— Уявімо, що цю ідею підтримали й програми вже є. Хто має викладати коригувальну математику?
— Я розумію, що навантаження на вчителів сьогодні величезне, часто-густо вони працюють у три зміни. Потрібно подумати, як мотивувати педагогів викладати коригувальну математику.
Багато молодих учителів виїхало за кордон, у школах залишилися педагоги, яким за сорок, за п’ятдесят і більше. Ці завзяті й професійні вчительки — наш «золото-валютний резерв» у педагогіці.
Хочу сказати цим педагогам: настав наш час! Ми маємо унікальний досвід і можемо бути інноваторами, бути драйвовими й цікавими для своїх учнів і колег.
Звісно, у навчання та підтримку жінок 45+ теж потрібно інвестувати. Якщо цього не робити, не спрацює план ні з коригувальною математикою, ні будь-які інші. Бо хто реалізовуватиме ці плани?
Не розумію роботодавців, які все ще пишуть «Шукаємо спеціаліста віком до 40 років». Бо як можна не бачити переваг людей цього віку? Вони відповідальні, вміють навчати й навчатися. До речі, в нашому ліцеї поруч з молоддю працюють фахівці віком і 50+, і 75+. Я щаслива, що маю таких спеціалістів.
Для того, щоб запустити комплексну програму з коригувальної математики, нам потрібен майданчик, де можна це обговорювати. Треба залучати учасників навчального процесу, дивитися, які програми потрібні для цільової аудиторії, а які — для самих вчительок 45+.
Потрібно також записувати електронні підручники, аудіо та радіоуроки, подкасти.
— НУШ «пішла» вже в 5–6 клас, діти працюють за новими програмами. А яка ситуація з програмами спеціалізованої освіти наукового профілю?
— У нас є державні стандарти загальної середньої освіти, є державний стандарт НУШ і держстандарт спеціалізованої освіти наукового профілю. Норми про спеціалізовану освіту наукового профілю виписано в законах «Про освіту» та «Про середню освіту». В стандартах передбачено, що спеціалізована освіта починається з 5 класу. (Свого часу Фонд «Відкрита політика» проадвокатував ці норми разом з викладачами мистецьких, спортивних, військових, фізико-математичних шкіл. Бо спортсменам, митцям, фізикам, математикам починати навчання потрібно якомога раніше. На жаль, не вдалося переконати МОН, що це потрібно робити з першого класу).
Але стандарт є, а підручників і навчальних програм — немає.
На мою думку, це недолік державної системи освіти. Наші чудові фізико-математичні та природничі ліцеї працюють за власними авторськими методиками й не поспішають ділитися ними з іншими. Я, як мама і платник податків, хочу запитати: чому так? Ці школи фінансуються за наші з вами податки, чому ж ми не маємо ліцензованих програм?
Коли тільки починалася пандемія ковіду, я була у Литві й бачила, як миттєво їхня система освіти переходила на дистанційний режим. Зателефонувала в управління освіти однієї з областей, платформу якого розроблено за кошти держави й донорів і попросила відкрити матеріали для всіх. Вони відповіли, що не робитимуть цього, бо на платформі розміщено авторські методики вчителів. Хіба це нормально?..
— І все-таки, чи робиться у цьому питанні хоч щось?
— Ми створили робочу групу на базі нашого ліцею й почали роботу. На сайті Інституту модернізації змісту освіти розміщено алгоритми навчальних програм, це дуже допомагає.
До речі, я впевнена, що до розробки програм з інформатики необхідно залучити батьків, які працюють в ІТ-галузі. Програми з цього предмету є в НУШ, але для спеціалізованої освіти програми мають бути набагато глибшими.
У нашому ліцеї, наприклад, майже половина батьків працює в ІТ-галузі. Під час нічного ракетного удару 9 березня одна з мам, яка живе у Львові, написала мені, що з користю використала час повітряної тривоги й сформулювала запит щодо уроків інформатики в четвертому класі.
Для мене це велика перемога. Це значить, що батьки довіряють ліцею, і розуміють, що потрібно дітям. Якщо айтівці долучаться до розроблення програм, то ці програми точно будуть якісними.
— Гадаєте, вдасться залучити батьків до цієї роботи?
— Дуже сподіваюся.
На рівні країни має бути платформа, де батьки могли б об’єднатися і співпрацювати. До речі, такі спільноти — величезна цінність. Після Перемоги на основі цих платформ можна було б продовжити спілкування, можливо, створити якесь виробництво. Для багатьох батьків важливо залучити дітей до простору активних і позитивних людей.
— Кілька моїх друзів навчаються на ІТ-курсах і скаржаться, що їм не вистачає знань з математики. Також бачу, як люди піднімаються кар’єрними сходинками й зізнаються, що їм бракує знань у певних темах. На вашу думку, чи можна «підучити» математику в дорослому віці та як це зробити?
— Вивчити математику можна в будь-якому віці. Люди, які йдуть працювати в ІТ, справді потребують додаткових знань.
Наприклад, хочуть більш глибоко розібратися, що таке лінійні рівняння. У фінансовій сфері потрібні знання з математичної статистики, логіки, теорії чисел.
Підучити математику в дорослому віці можна в коригувальних таборах. Вони можуть бути й для цільової аудиторії, і для родин. Найкраще працювати у невеликих групах (саме так ми й робимо у нашій Зеленій школі). Такі «камерні» табори найефективніші, в їхній основі завжди лежить людяність і любов.
Я прихильниця родинних наукових вікендів, таборів розумного відпочинку, родинних ретритів. У таких таборах батьки й діти разом мандрують, досліджують природу. Це згуртовує родину й дає хороший приклад дітям. Всі ми в шість років відкриваємо світ, дивуємося кожній дрібниці. Дуже важливо зберегти цей дар дослідника й у 20, і в 60 років. (Газета планує повернутися до прикладу Зеленої школи й детальніше подивитися, як працюють ці табори, який інноваційний досвід ліцею був би корисний для педагогів з інших шкіл — авт.).
Важлива не тільки математика. Нам потрібні різні програми навчання і відновлення для дорослих. Спеціалісти віком 45+ є «золотовалютним резервом» не лише в педагогіці. У найближчому майбутньому фахівці цього віку матимуть найбільший попит у бізнесі, в медицині тощо. Саме ці люди можуть стати основою нашої стійкої економіки. Тому потрібно інвестувати в освіту тих, хто залишається. Це не розкіш, це питання життєвої необхідності.
Я переконана, що людина має право на щастя навіть у часи війни. Важливо підтримувати одне одного, відновлюватися, спілкуватися з друзями й однодумцями. Стійкий психоемоційний стан не менш важливий, ніж зброя для ЗСУ!
Спілкувалася Світлана ГАЛАТА
Читайте також:
- Академічна недоброчесність: потрібне хірургічне втручання
- План відновлення країни: довкілля
- Сильні, як земля
- Розширюємо горизонти для новачків
- Стратегічна галузь. Атомна енергетика: про що треба було думати ще вчора?
- Настав час «другої квантової революції»
- Реформа Національних академій: що зроблено?