Пропозиції Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій (НК) щодо реформування сфери наукових досліджень, розробок та інновацій викликали жваве обговорення. Критика з’явилася у вигляді коротких безапеляційних коментарів у соціальних мережах, були також спроби детального критичного аналізу пропозицій НК у статтях Максима Стріхи й Ігоря Єгорова.
Дискусія, яку ми спостерігаємо, стосується фундаментальних проблем існування науки й освіти в Україні. Турбулентний період історії, який ми переживаємо, геноцидальна агресія, наслідки безсистемних дій кількох генерацій політиків і чиновників ведуть до розгубленості і недовіри до будь-яких змін та бажання не перетворень, а збереження того, що поки маємо. Так можна коротко охарактеризувати мотиви і сутність критичних зауважень до документу, який запропонував НК.
Передусім слід ретельно розглянути найгострішу критику, що стосується відсутності в тексті згадування НАН України, пропозиції створити Національну систему дослідників (НСД) і «наукове НАЗЯВО».
Відповісти на цю критику можна, якщо ми уважно подивимося на науковий ландшафт України. Очевидно, що значна кількість досліджень проводиться в НАН України, де зосереджуються відповідні кадри й інфраструктура. Однак критики пропозицій НК не звертають уваги на ще один сегмент, де отримують нові знання, – університети або, як тепер кажуть, ЗВО.
На жаль, і суспільна думка, і переважна більшість авторів, які пишуть на теми реформи науки, майже завжди ігнорують той факт, що в університетах виконуються наукові дослідження. І там поки що працюють дослідники, які крім виконання наукових досліджень читають лекції та ведуть інші види занять, тобто за сучасною бюрократичною термінологією є науково-педагогічними працівниками (НПП).
Згідно із влучним визначенням Карла Ясперса, призначенням університету є пошук істини спільнотою дослідників і студентів. Ясперс вважав, що оскільки істину шукають науковим методом, дослідження є основним завданням університету. Через те, що істину необхідно передати, викладання є другим завданням університету. Університет відрізняється від інших установ, де проводяться дослідження, тим, що сам готує для себе працівників – викладачів-дослідників.
Цим принципам або Ідеї Університету, як її розуміли Вільгельм Гумбольдт і Карл Ясперс, відповідають університети в цивілізованих країнах. Саме університети є головними науковими центрами в Європі, Північній Америці, Японії та інших країнах, які мають науку світового рівня. Установи, що нагадують наші академічні інститути, там існують, але вони є скоріше додатковим компонентом у наукових системах цих країн.
Причинам того, чому ми в Україні відійшли від Ясперсової Ідеї Університету як «космосу наук», слід присвятити окреме дослідження. Однак нам треба виходити з того, що маємо – наявності академічних інститутів і університетів, особливо класичних, з їхньою кількасотрічною історією наукових досліджень.
Очевидно, що університети і науково-дослідні інститути мають певним чином взаємодіяти, що загалом успішно відбувалося протягом багатьох років. Наприклад, в університетах готували кадри для науково-дослідних інститутів, а наукові дослідники з цих інститутів були членами спецрад і опонентами під час захистів дисертацій аспірантами з університетів.
Незважаючи на те, що наукові співробітники й університетські викладачі є учасниками спільного процесу отримання і передачі знань, вони виконують свої обов’язки за кардинально різними правилами. На відміну від наукових працівників академічних інститутів, викладачі працюють у часовій перспективі одного року – наявність їхніх посад залежить від кількості студентів, які навчаються на певній спеціальності.
Ні відкриття світового значення, ні важливість і унікальність не є вирішальними критеріями для оцінки роботи викладача-дослідника. Його кар’єра залежить від спонтанних коливань кількості студентів і абітурієнтів.
Однорічна перспектива працевлаштування не відповідає тривалості важливих типів діяльності університетських викладачів – термінам дослідницьких проєктів (до трьох років) і тривалості аспірантури (чотири роки).
Наша система вищої освіти відрізняється від університетів цивілізованих і не дуже цивілізованих країн світу і є насправді унікальною в сенсі ставлення до викладача. Ми не маємо нічого схожого на tenure – безстрокові контракти. Наприклад, в Оксфордському університеті постійні позиції мають до 30% викладачів, а в румунських університетах – до 97%.
Викладач-дослідник або науковий працівник університетської науково-дослідної частини не може сподіватися на отримання витратних матеріалів і обладнання навіть для навчального процесу поза проєктним фінансуванням. Базове фінансування є незначним або його взагалі немає. Тому в університетах практично зникли науково-дослідні підрозділи.
Науковий комітет окреслив план реформ, які зможуть поставити дослідників незалежно від того, де вони працюють, у набагато стабільніші умови та оцінювати їхню роботу за єдиним стандартом.
Критики пропозицій НК зауважують, що запропоновані реформи не мають аналогів в інших державах або реалізовані в небагатьох. Однак треба чітко усвідомлювати, що ми вже перебуваємо в унікальній за несприятливістю для вчених ситуації, яка вимагає відповідних унікальних рішень.
Національна система дослідників дасть українським дослідникам певну гарантію на перспективу понад один рік. Вона дещо нагадує гуманітарну ініціативу Джорджа Сороса, який наприкінці 1980-х і напочатку 1990-х виплатив кожному науковцю, який мав щонайменше три наукові статті, по неймовірні на той час 300 доларів США. Ті, хто отримав ці гроші, добре розуміють ефективність подібних заходів у нестабільних умовах економічних криз і воєн.
У ширшому контексті НСД близька до ідеї безумовного базового доходу, на який має право будь-яка людина незалежно від того, де вона працює і чи працює взагалі. Попри критику безумовний базовий дохід має очевидну перевагу – він дає можливість його отримувачу будувати довгострокові плани і йти на економічний ризик, маючи гарантовану фінансову підтримку.
Окремий центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ), який опікуватиметься вищою освітою та наукою, Національне агентство науки і технологій, Національне агентство з оцінювання наукової діяльності та НСД пропонується створити саме для гарантування передбачуваних, стабільних, справедливих і раціональних правил та умов для вчених незалежно від того, в яких установах вони працюють і де живуть – на берегах Дніпра чи Лопані.
Слід визнати, що наслідки будь-яких планів, пропозицій і реформ залежать від способу їхньої реалізації та багатьох деталей, де, як відомо, криється диявол. Отже, занепокоєння критиків пропозицій НК має свої підстави і заслуговує на увагу. Головними принципами імплементації нововведень має бути збереження всього цінного і життєздатного, збереження різноманітності наукових спільнот, справедливість і раціональність.
Сергій УТЄВСЬКИЙ,
доктор біологічних наук, професор кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Читайте також за темою обговорення: