Після оприлюднення текстів щодо реформ науково-освітньої сфери Науковим Комітетом Національної ради з питань розвитку науки і технологій та колективом авторів на плат-формі UAReforms , у фаховому суспільстві розгорнулась гостра дискусія стосовно обох запропонованих планів. Маючи майже 40-літній досвід роботи у науковій сфері, який з початку 2000-их був також поєднаний з роботою на посаді заступника директора з наукової роботи в Інституті молекулярної біології і генетики НАН України, я також вирішив долучитись до цієї дискусії.
Хочу відразу зазначити, що обидва оприлюднені документи, на мій погляд, написані дуже хаотично і безсистемно, мають на меті спробу розв’язання проблем одних за рахунок інших, а радше насильницького (незважаючи на декларацію добровільності) перетягування покривала і створення низки центрів котролю, що суперечить вимогам сучасності – надання більших свобод вченим у проведенні досліджень. Особливо це стосується намагання авторів документів повторно (спроби уже були орієнтовно у 2014 році) загнати працівників установ Національної академії наук України і інших академій під парасольку незрозумілих організаційних форм – академій у ви-гляді громадських організацій, Національну систему дослідників, два товариства чи об’єднання з ЗВО. Багатолітня історія, здається, так і не навчила нових реформаторів тому, що революційна доцільність і знищення всього до решти – це шлях у забуття.
Надалі тезисно прокоментую окремі положення обох планів, які перегукуються:
1. Пропонується “… трансформація більшості державних і комунальних закладів вищої освіти та наукових установ у статус публічних установ…», проте у діючому Господарському Кодексі України публічна установа, як форма господарювання, відсутня і це вимагатиме нових і масштабних змін до законодавства України, на що буде витрачено роки для погодження і прийняття всіма ЦОВВ. Простіше розширити права державної та комунальної установи/організації у контексті використання зароблених коштів з інших джерел, ніж державний чи місцевий бюджети.
2. Пропонована поетапна трансформація системи Національних академій наук у два товариства з чітко розділеним фокусом на фундаментальні і прикладні дослідження у нинішньому світі мультидисциплінарних досліджень є абсолютно алогічною і такою, що не відповідає викликам сучасної науки й інноваційного розвитку.
3. Перетворення Національної академії наук України (претензій до організації управління і прийняття рішень, звісно, багато) і Національної акаадемії медичних наук України (решта мають бути ліквідовані як такі, що були створені за принципом політичної доцільності, а не їх функціональної здатності) у громадські об’єднання призведе до порушення крихкого існуючого балансу між науковою і освітньою сферами. Всі хто бажав об’єднати науково-освітні зусилля, давно це успішно роблять і не потребують жодної централізації управління з того чи іншого боку. Бездумне мавпування будь-якої окремо взятої Західної системи організації освіти і науки, на мій погляд, є малопродуктивним і навіть шкідливим.
4. Сентенція “Система Національних академій наук фактично функціонує як низка різнопрофільних самоврядних “міністерств науки” ” – є абсолютно спекулятивною, оскільки в Україні існує єдиний ЦОВВ – МОН України – який відповідає за державну політику у сфері освіти, науки та інновацій, жодна з Національних академій не наділена правами ЦОВВ, вони виконують, в основному, дорадчо-експертні функції.
5. Запропоноване створення низки нових структур виглядає слабо продуманим і ляже тягарем на плечі платників податків, щоб забезпечити їх функціонування й утримання, а також спричинить ще більшу бюрократизацію системи управління науково-інноваційною сферою. Найбільш логічним тут виглядатиме розділення існуючого МОН України на два Мінстерства – одне з яких опікуватиметься всією освітою до рівня вищої, а інше – наукою, вищою освітою і, можливо, інноваціями.
6. Створення Національної системи дослідників України також виглядає дещо проблематичним, зважаючи на те, що первинний її прообраз «Львівська система дослідників» наразі не надає достатніх підстав щодо оцінки ефективності такої моделі.
Зважаючи на той факт, що висновок Сергія Утєвського, доктора біологічних наук, професора кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна: “Слід визнати, що наслідки будь-яких планів, пропозицій і реформ залежать від способу їхньої реалізації та багатьох деталей, де, як відомо, криється диявол. Отже, занепокоєння критиків пропозицій НК має свої підстави і заслуговує на увагу. Головними принципами імплементації нововведень має бути збереження всього цінного і життєздатного, збереження різноманітності наукових спільнот, справедливість і раціональність» – стосовно запропонованих планів реформ є дуже влучним, пропоную кілька консолідованих думок:
1. Першочерговим завданням є приведення вартості тарифного розряду в існуючій тарифній сітці щодо оплати праці наукових і науково-педагогічних працівників у повну відповідність до параграфу 2 статті 36 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».
2. Провести реальний багатоаспектний аудит діяльності всіх НДІ і ЗВО з його подальшим оприлюдненням і здійсненням перерозподілу державного фінансування відповідно до результатів такого аудиту.
3. Викорінити остаточно з оцінки діяльності і оплати праці наукових та науково-педагогічних працівників їх регалії і різного штибу нагороди.
4. Вивести всі грантові та договірні кошти, які залучають і заробляють НДІ та ЗВО, поза межі регуляції Бюджетного Кодексу України.
5. Звести до мінімуму бюрократичний тиск у плануванні і проведенні досліджень вченими, забезпечивши максимальний рівень свободи вибору і гнучкості у витрачанні виділених ресурсів.
6. Проводити будь-які структурно-організаційні зміни у царині науки і освіти з виправданою обережністю, без використання радянських методів революційної доцільності.
Настав час, коли ми врешті-решт маємо остаточно зрозуміти, що і фундаментальна, і прикладна наука є факторами успішного економічного розвитку держави, а вчені – її інтелектуальним надбанням та вкрай важливим експертним середовищем. Повністю поділяю думку Артема Біденка, українського політика і громадського діяча, журналіста, волонтера, експерта з маркетингових і політичних комунікацій: «На жаль, в Україні сьогодні відсутня ефективна робота з експертами з боку органів державної влади та найвищих осіб держави. Замість експертних рад за напрямами – фактично ради лобістів та менеджерів по галузях, замість публічних радників вчених, дослідників, аналітиків – радники-менеджери та блогери.» Інакше, ми так і продовжуватимемо блукати у пітьмі безкінечних планів реформ, перевершивши терміни блукання Мойсея пустелею.
Ярослав КОРПАН,
кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу біомолекулярної електроніки Інтитуту молекулярної біології і генетики НАН України
Читайте також за темою:
Олексій Колежук: Сподіваюся на реальну фахову дискусію щодо шляхів реформи
Що пропонує Науковий комітет і чи потрібне нам “наукове НАЗЯВО”