Чи є інновації в баченні України 2030?

Думка «солдата науки» про Бачення 2030, розділ освіта, наука та інновації

Тривалий час розвиток науки та інновацій в Україні йшов не тим шляхом, який притаманний сучасній розвиненій країні. Я не буду аналізувати фактори, які до цього призвели, але хочу підкреслити, що Бачення 2030 справді на часі. Це досить пристойний документ, багаторівневий, з багатьма зв’язками та розгалуженнями, і як один із співавторів Бачення 2020, можу сказати, що авторам було непросто його підготувати.

Однак документ містить чимало суперечливих постулатів і формулювань. У короткій статті неможливо проаналізувати текст, який налічує близько 30 сторінок, присвячених науці та інноваціям. Тому я зупинюся на деяких фундаментальних постулатах, які стосуються як аналізу ситуації, так і бачення України як сучасної держави у 2030 році.

Фактично, в документі немає жодної згадки про сутність інновацій – є слова: освіта, наука та інновації; науково-інноваційна політика; національна рада з питань інноваційного розвитку; оцінювання наукової та інноваційної діяльності; якість наукової та інноваційної діяльності тощо. Проблема в тому, що кожен розуміє інновації по-своєму, тому без визначення, що це таке, ці слова не мають сенсу, і жодних цілей не можна досягти, бо вони не мають спільної точки дотику.

Використовуючи аналогію Ярослава Степановича Яцкова, інновація – це дерево, яке має приносити плоди. Для цього має бути родючий ґрунт, повітря, вода, тепло і сонце. Хоча тепло і сонце взаємопов’язані, вони є самостійними необхідними компонентами. Будемо вважати, що порода дерева хороша, тобто, що наша наука якісна, і будемо говорити тільки про інновації. “Що визначає розвиток дерева?” – Правильно, клімат. Чи буде рости пальма під Черніговом? Тож для інновацій потрібен інноваційний клімат. Про це в документі ні слова. У пункті 3.4. Політика розв’язання проблем у сфері науки та інновацій на перспективу до 2030 року серед п’яти проблем не згадується головна – відсутність інноваційного клімату.

Кремнієва долина є взірцем інновацій у світі. Всі дослідники цього феномену вказують на наявність інноваційного клімату як на ключовий фактор. Існує чотири основні риси інноваційного клімату: довіра, прозорість, толерантність до невдач і командна робота, де слово кожного члена команди, а не лише лідера, може бути вирішальним.

Довіра – це родючий ґрунт, який живить усі системи дерева – інновацій – через своє коріння – науку. Без довіри виникає безліч бюрократичних механізмів, процедур і паперової тяганини, які не лише гальмують стрімкий розвиток інновацій, але й вбивають їх на корені. (Ми бачимо це повсякденно в Україні). Прозорість – це як повітря і вода. Толерантність до невдач – це тепло, яке зігріває всіх, а не лише окремі дерева.

Нарешті, командна гра – це сонце, яке дає не лише додаткове тепло, але й енергію та активність, що спонукає до творчості та креативності.

Але повернемось до документа. Розглянемо п’ять проблем «Політики розв’язання проблем у сфері науки та інновацій на перспективу до 2030 року».

1 Правовий статус наукових установ, підрозділів та колективів заважає їхньому розвитку та конкурентоздатності.

Нечіткі формулювання, докупи зібрано автономію наукових установ, документи Євросоюзу, Закон України про науку та наукову діяльність, сучасні завдання наукової сфери і інтеграції до ЄС. Було б достатньо написати задачі наукової сфери і інтеграції до ЄС.

2 Неефективна система управління у сфері науки та інновацій

Не названа сама система управління – демократичний централізм, яка справді неефективна, як і не була ефективною раніше!

3 Система фінансування науки та інновацій не спрямована на стимулювання якості і конкурентоздатності досліджень і розробок

Крім очевидної констатації факту недостатнього фінансування не запропоновано жодного механізму. У березні 2018 року на парламентських слуханнях ВР України на тему: «Національна інноваційна система: стан та законодавче забезпечення розвитку» ми запропонували Програмно-проектний механізм інноваційного розвитку України, який вирішує питання якості, конкурентоздатності та впровадження наукових розробок (див. газету СВІТ №21-22 червень 2019)

4 Низька якість наукових досліджень та інноваційних розробок

Неточні формулювання – у нас немає інноваційних розробок, бо жоден конкурс навіть з технічних наук не налаштовував науковців до створення саме інноваційного продукту. Якшо в умови конкурсу закласти спеціальні питання звітності щодо подальшого інноваційного впровадження результатів наукових робіт, то більшість розробок не мала б «нульову цінність».

5 Мережа наукових інституцій не забезпечує їхню результативність та ефективну взаємодію, а її інфраструктура не відповідає потребам забезпечення якості досліджень і розробок

Не мережа наукових інституцій не забезпечує їхню результативність та ефективну взаємодію, а відсутність інноваційного клімату не сприяє використанню наявного потенціалу. Прикладом може слугувати зміна двостороннього руху на вулицях Великій Васильківській та Антоновича на односторонній – без жодних нових інвестицій пропускна спроможність збільшилася більш ніж удвічі. Іншими словами, просте адміністративне вирішення гострої проблеми значно зменшило її гостроту.

Видно, що визначені проблеми мають неадекватні сучасним умовам акценти. Крім цього у документі закладено ще кілька засадничих помилок.

Чому, наприклад, була обрана німецька модель організації науки та інновацій? Загальновідомо, що Німеччина, при всій повазі до досягнень німецької науки, не є світовим інноваційним лідером і не може слугувати прикладом для наслідування. Як зазначають німецькі вчені, система обов’язкової зміни місця роботи кожні п’ять років для постдоків лягає важким тягарем на прискорення інноваційної діяльності. Але українці – не німці. І не японці, на жаль. Тому їхні системи, які погано адаптовані до нашого менталітету, навряд чи дадуть бажаний результат в Україні. Ярослав Степанович пропонує взяти на озброєння польську модель. Справді, наш менталітет близький до польського, а польська інноваційна система базується на чітких і багато в чому правильних принципах. Однак, незважаючи на колосальні успіхи польської науки за останні 20 років, Польща пасе задніх у європейському інноваційному рейтингу. І тут також виникає питання – чому?

Можна сказати, що східноєвропейські країни об’єктивно поступаються західноєвропейській науці. Але, наприклад. Естонія випереджає чимало західноєвропейських країн, зокрема Іспанію, Італію, Португалію. Я не проводив прямих досліджень щодо зв’язку між рівнем корупції в країні та її місцем у Європейському інноваційному табло. Однак загальновідома інформація про корупцію в європейських країнах корелює з їхнім місцем в інноваційному рейтингу. Погляньмо на п’ятірку лідерів інновацій в Європі: Данія, Швеція, Фінляндія, Нідерланди та Бельгія. У цих країнах найнижчий рівень корупції та найвищий рівень життя. Науковці цих країн також скаржаться на недоліки системи організації науки та інновацій. Однак результати наукової та інноваційної діяльності кажуть самі за себе.

Таким чином, висновок з цієї частини дискусії полягає в тому, що принципи інноваційного клімату мають бути інкорпоровані у Бачення 2030 в усіх її пунктах.

Інше питання – система оцінювання. Існує досить якісна система оцінки інноваційної діяльності в Європі – European Innovation Scoreboard (Європейське інноваційне табло, ЄІТ). Воно базується на близько 70 критеріях, наприклад, 1.1. Людські ресурси, 1.2. Привабливість дослідницької структури, 1.3 Діджиталізація, 2.1 Фінансування та підтримка, 3.1 Інновації, 3.2. Зв’язки тощо. Мені можуть закинути, що ця система призначена для оцінювання не інституцій, а країн. Наприклад, 5.6.1. Чисельність населення. Для інституту це може бути кількість працівників. Або 5.6.3. щільність населення. Це також може бути цікавим параметром для оцінки інститутів – скільки метрів площі припадає на одного працівника тощо.

Незрозумілим є питання створення нового органу – державної агенції, яка фінансуватиме стратегічно важливі дослідницькі розробки. Чи не могло б це робити Міністерство освіти і науки України? І, власне, воно це робить зараз.

Найболючіше питання – чому Національна та інші академії наук, як один з основних генераторів інновацій, практично виключені не тільки з процесу розробки інновацій у Баченні 2030, а й із процесу підготовки самого Бачення 2030. І повірте, я кажу це не тому, що 55 років пропрацював у Національній академії наук України. Насправді в Національних академіях працюють люди, які все життя професійно займаються наукою, мають досягнення світового рівня, досвід міжнародної співпраці та інновацій. Саме тому складається враження, що документ написаний узагальнено, без необхідних фахових акцентів. Нижче я прокоментую деякі з найважливіших пунктів Бачення 2030.

3.1.2 Система управління науковою та інноваційною діяльністю є спадком радянської епохи і не відповідає сучасним реаліям.

Не показано, що саме не відповідає. Не відповідає управління за так званим принципом демократичного централізму. Згідно з цим принципом, суспільство і держава забезпечують обов’язковість рішень вищих органів для нижчих (виділено автором), поєднують єдине керівництво з дозволеною ініціативою і творчою діяльністю на місцях тощо.

Застарілою і такою, що не відповідає часу, є система так званої “галузевої науки” (майже кожне міністерство має наукові установи або підрозділи, що належать до сфери його управління), яка не може генерувати якісні дослідження та інновації.

Це дуже суперечлива теза. Практично всі великі компанії, такі як Samsung або Siemens, мають власні дослідницькі підрозділи, які можуть перевищувати за розміром всю Національну академію наук України.

3.1.3.Низькотехнологічна структура економіки (що склалася внаслідок суттєвого скорочення наукомісткого виробництва внаслідок економічної кризи 1990-х років) обмежує потребу в наукових дослідженнях і розробках.

Причина і наслідок помінялися місцями. Навпаки, високотехнологічні розробки стимулюють створення нових високоефективних компаній

3.1.3. Відсутність системної комунікації між науково-дослідною сферою та промисловістю призводить до низького рівня взаємної довіри та співпраці.

Це не головне – головне відсутність принципів взаємодії та законодавства щодо розподілу податків і цін на товари.

3.1.3. того, щоб формувати запит на наукову продукцію, бізнес надає перевагу закупівлі готових рішень за кордоном.

Наприкінці 80-х – початку 90-х р.р. перевага надавалася торговельним операціям, а не необхідності отримувати надприбутки за рахунок інноваційних продуктів. Це вина держави, а не бізнесу. І знову ж, відсутнє відповідне законодавство.

3.1.4 Фундаментальні, прикладні дослідження, розробки з перспективою комерціалізації, оборонні та безпекові розробки потребують різних фінансових інструментів та моделей управління. Наявні інструменти фінансування не адаптовані до цих потреб.

Це правильна теза, але чи буде щось запропоновано? Свого часу ми пропонували програмно-проектний механізм фінансування інноваційних проектів (див. газету СВІТ №21-22 червень 2019). Такий підхід вирішує багато проблем, головні з яких – кооперація та співробітництво, об’єднання зусиль науки і виробництва, підготовка проектів до подальшої комерціалізації, спадкоємність програм. Нічого подібного я не знайшов у Баченні 2030.

3.1.4 За останні 5 років з’явилися декілька нових незалежних інституцій-грантонадавачів (НФДУ, Український фонд стартапів, Фонд Президента України з підтримки освіти, науки, та спорту), але обсяги фінансування, що розподіляються за допомогою цих інструментів, незначні, а їхня інституційна спроможність недостатня для забезпечення повного спектру можливостей фінансування для різних видів досліджень.

Оцінка занадто м’яка – ці фонди фактично є “потьомкінськими селами”, щоб показати, що у нас є багато різних фондів. Їхнє значення та вплив на розвиток науки є незначним. Організовані фонди комерціалізації науки працюють як біржі: вони знаходять товар (наукову продукцію) за нижчою ціною і продають його за вищою ціною. Натомість вони повинні сприяти розвитку та комерціалізації наукових досліджень. У цьому випадку науковці взагалі виключені з процесу купівлі-продажу.

3.1.5 Система вищої освіти має схожі проблеми і не виконує селективної функції, тому втрачає здатність готувати дослідників на належному, конкурентоспроможному у світовому масштабі рівні.

Проблема соціальних ліфтів для молоді не згадується. Молодь не бачить перспектив для кар’єрного зростання, і це також є однією з причин, чому молодь виїжджає з України.

3.2.1 Україна має знаннєву економіку (knowledge economy).

Стилістична помилка – потрібно економіка, заснована на знаннях.

3.2.3 Зазначені товариства не є органами державного управління наукою, але можуть виконувати функції головних розпорядників бюджетних коштів, а також інші функції, делеговані їм науковими установами.

Нечітке формулювання – як недержавний орган може бути розпорядником бюджетних коштів? Потрібне чітке тлумачення цього бачення.

3.2.3 правовий статус наукової установи дає їй змогу встановлювати власну систему оплати праці співробітників, зокрема варіювати в широких межах рівень винагороди праці науковців за рахунок конкурсної складової бюджетного фінансування та позабюджетних коштів.

Цього не має бути, в державі існує цінова політика і рівень заробітної плати має регулюватися. Реалізація цієї тези призвела до того, що зарплата, наприклад, директора “Укрпошти” сягає кількох мільйонів гривень на місяць. У США чи Німеччині професор має високу зарплату, і гроші, які він заробляє, є передумовою для того, щоб бути професором, а також використовуються для оплати студентів, аспірантів, постдоків тощо.

3.2.3 Національні академії наук втратили статус державних організацій і органів управління у відповідних сферах, але за рішеннями їхніх загальних зборів можуть продовжити існування як громадські об’єднання науковців (фахові наукові товариства).

Це катастрофічна теза для української науки. Наприклад, у США існують Національні наукові центри, фінансування яких з боку уряду США сягає бюджету України на кожен центр. В Україні роль таких центрів виконує Національна академія наук України. Якщо запропонована реформа буде реалізована, наука в Україні зникне назавжди. Адже відновлення наукових шкіл та наукової інфраструктури потребуватиме в рази більше коштів, яких ніколи вже не буде.

3.2.4 Фінансування наукової діяльності за кошти Державного бюджету є багатоканальним і складається з: інституційного базового фінансування, яке розподіляється державними засновниками – між науковими установами та закладами вищої освіти, створеними як юридичні особи публічного права, на основі оцінювання результатів їхньої наукової та/або інноваційної діяльності;

Формулювання дуже нечіткі: (i) хто буде розподіляти державні кошти – МОН? Національна академія наук України вже не існує, а МОН приділятиме більше уваги освіті; (ii) хто оцінює і як результати відображаються на фінансуванні? Через збільшення видатків на науку чи через перерозподіл наявних коштів?

3.2.4 конкурсного фінансування (інституційного, проєктного, та індивідуального) через Національний фонд досліджень та інші спеціалізовані фонди;

Інституційне фінансування не може бути конкурсним – воно має визначатися пріоритетами держави і надаватися установам, які мають розвивати пріоритетні з точки зору держави напрямки. Інші спеціалізовані фонди не згадуються – поки що існує лише один фонд.

3.2.4 Фінансування дослідницької діяльності за кошти державного бюджету, крім базового фінансування, здійснюється, як правило, на конкурсних засадах.

Має бути вказано співвідношення базового та конкурсного фінансування, хоча б у певних межах: 50%:50 % чи 40 % : 60 %, чи 60 % : 40 %?

3.2.4 Крім НФД також активно діють спеціалізовані (у тому числі недержавні) фонди для підтримки комерціалізації наукових досліджень, індивідуальної підтримки талановитої молоді (зокрема, стипендії для навчання в закладах вищої освіти), тощо.

Сформульовано розмито, без конкретики. НФД вже давно мав би розділити конкурси за напрямами – технічні, фізичні, біологічні, хімічні, гуманітарні тощо. Наприклад, для фізичних досліджень має бути найсучасніше обладнання вартістю від 100 000 доларів, а для ІТ-проекту – лише комп’ютер вартістю кілька тисяч доларів. Для сучасних біологічних досліджень у галузі медицини мають бути спеціалізовані лабораторії 3-го або 4-го класу захисту. Непропорційні ціни на проєкт викликають запитання.

3.2.4 Автоматичні доплати за наукові ступені та вчені звання скасовано, натомість посадові оклади дослідників є конкурентноздатними на ринку праці.

Не зовсім точно – раніше платили всім без розбору, а тепер пропонують скасувати для всіх. Тоді треба писати – на основі кількісних показників оцінки роботи науковця.

3.2.5 Українська наукова діаспора – активно залучена в співпрацю з українськими дослідниками.

Сумнівний постулат – не має значення діаспора чи науковець з Малайзії, просто має бути співпраця.

3.2.6 Всі складові інноваційної екосистеми працюють злагоджено і взаємно підсилюють одна одну.

Потрібне пояснення – складові ланцюжка фундаментальна наука – технічна розробка – інноваційний проект мають бути взаємопов’язані і переходити одна в іншу, і це має бути чітко визначено і закріплено законодавчо.

3.2.6 Уряд здатний формувати амбіційне бачення та забезпечувати реалізацію політик, спрямованих на забезпечення інновацій світового рівня, насамперед у пріоритетних для країни технологічних сферах, зокрема, національної безпеки, аерокосмічній, кібербезпеки, охорони здоров’я тощо.

Волюнтаристська теза – не випливає з жодних попередніх припущень.

3.2.6 Система державної підтримки інновацій, що має у своєму розпорядженні широкий набір інструментів фінансування та стимулів, спрямованих на дослідників, інноваторів та бізнес, культивує філософію творчого пошуку та толерування ризиків на користь потенційного імпакту.

Сформульовано занадто загально. Свого часу був запропонований конкретний механізм, який вирішує всі ці проблеми (див. газету СВІТ №21-22 червень 2019).

3.2.6 поліпшення бізнес-клімату та забезпечення верховенства права, переважна більшість українських стартапів обирає Україну як країну реєстрації.

Поліпшення потребує не бізнес-клімат, а інноваційний клімат, що передбачає, у тому числі і зниження податків на інновації. Інвестиційна привабливість буде результатом існування інноваційного клімату.

3.3 Рознести функції розробки та реалізації політик у сфері науки та технологій

Дуже суперечлива теза, розробник при бажанні повинен сам реалізовувати свою ідею з відповідальністю та винагородою. Ніхто не може реалізувати власну розробку краще і швидше, ніж розробник. Професор Гарвардського університету 20 років тому сказав, що Європа ніколи не наздожене Америку, тому що з 10 докторів наук у США 9 створюють невеликі фірми, а в Європі – лише одну. Риторичне запитання – а як щодо України?

3.3 … розробка політик (Міністерство освіти та науки, Національна рада з питань науки та технологій);

Де національні академії наук, навіть як громадські організації? Найкращі фахівці України у своїх галузях усунуті від розв’язання проблем розвитку науки в Україні. Це категорично неприпустимо.

3.3 …аналітичний та дорадчий супровід розробки політик (спеціалізовані інституції забезпечують прогнози, сценарії, форсайтні дослідження)

Навіщо створювати спеціалізовані інституції, коли є державні (чи урядові?!) національні академії наук з великою кількістю фахових експертів?

3.3… спеціалізовані інституції забезпечують прозоре оцінювання наукової діяльності, збір надійних даних.

Що таке надійні дані – наукометричні дані? Тоді так і треба писати.

3.3 Надати право науковцям (керівникам наукових колективів), які отримали цільове (грантове) фінансування своїх проектів, самостійно розпоряджатися отриманим фінансуванням з використанням інфраструктури їхньої установи (їхнього закладу) відповідно до тристоронньої грантової угоди та умов надання фінансування грантонадавачем. Передбачити для науковців-грантоотримувачів право змінити наукову установу/ЗВО, в якій/якому виконуватиметься отриманий грант.

Змішано мобільність дослідників та фінансову свободу в одному місці.

3.3 Якщо є приватний інститут, то частина гранту має йти на компенсацію витрат (інфраструктура, утримання, в тому числі енергетичне, тощо).

Хто визначатиме відсоток чи фіксовану суму – керівник приватного інституту?

3.3 Створити сприятливе правове поле для співпраці між науковими установами, ЗВО та бізнесом, стимулів та умов для виходу дослідників на поле інновацій, а бізнесу – на поле R&D, спільного творення (cocreation) знань та інновацій. Розробити систему стимулів для залучення коштів бізнесу до фінансування наукових досліджень та інновацій.

Знову без конкретики, таку систему вже створено 5 років (газета СВІТ, № 21-22, 2019)

3.3 Створити інструменти підтримки та розвитку наукової спільноти, зокрема запровадити грантову підтримку створення та діяльності фахових наукових товариств та інших об’єднань дослідників.

Це гроші на вітер. Наукова спільнота сама створить необхідні організації, коли матиме фінансову свободу і гроші на проєкти.

3.3 Створити національну електронну науково-інформаційну систему збору та аналізу даних в сферах науки, технологій та інновацій. Перевести в повністю електронний вигляд збір та обробку інформації, потрібної для розроблення та реалізації політик у сфері науки та інновацій, а також для оцінювання наукової діяльності. Оновити систему оцінювання наукової діяльності наукових установ та закладів вищої освіти на основі попереднього досвіду державної атестації, кращих світових практик та впровадження електронних інструментів.

Ніде не сказано, що має бути створена електронна система звітності про дослідницькі гранти тощо.

3.3 Створити правові умови для формування кластерів передової науки з міжнародним фінансуванням.

Дуже нечітко сформульовано. Повинні існувати правові умови для створення кластерів взагалі . Чи будуть вони створені і чи буде міжнародна спільнота готова фінансувати будь-які кластери – це питання часу, а не декларацій.

3.3 Забезпечити інституційну підтримку участі українських дослідників, інноваторів, бізнесу та громадських організацій в рамковій програмі ЄС “Горизонт Європа” та інших інструментах підтримки досліджень та інновацій. Інституційно структурувати та забезпечити роботу по міжнародному співробітництву в сфері науки. Запустити програми залучення дослідників з міжнародного академічного ринку, підтримки співпраці з діаспорою тощо.

Україна є повноправним членом Європейської інноваційної програми EUREKA з 2006 року. Навіщо щось вигадувати замість того, щоб скористатися готовим інтеграційним механізмом як одним із можливих? У візії про це немає жодного слова. Дивно, єдина інноваційна науково-технічна програма, де Україна є повноправним членом з правами країн-членів ЄС?

3.3 Створити наскрізні державні системи відбору та підтримки наукових талантів та інноваторів від старшої школи до аспірантури.

Скоріше за все, йдеться про Малу академію наук. Тоді так і треба писати.

Найгірше у Баченні 2030 – це відкладене до 2030 року рішення про інноваційний розвиток України. Коли Україна увійде в 2030-ті роки, нам доведеться починати дискусію знову.

Таким чином, бачення 2030 потребує суттєвої доробки як з боку засадничих постулатів, так і з боку чіткості формулювань.

Петро СМЕРТЕНКО,

старший виконавчий редактор журналу “Semiconductor Physics, Quantum Electronics and Optoelectronics”,

старший науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України,

Національний координатор програми EUREKA в Україні з 1999 по 2011 рр.

Статті по темі “Реформа освіти”: