Або ще раз про надходження обов’язкових безоплатних примірників видань
«Більша частина людського знання у всіх галузях існує лише на папері, у книгах, – цієї паперової пам’яті людства…Тому лише зібрання книг, бібліотека – єдина надія і незнищенна пам’ять людського роду…»
А. Шопенгауер, німецький філософ XIX ст.
На офіційному сайті Державного комітету телебачення і радіомовлення 20.07.2023 р. оприлюднено звернення Держкомтелерадіо до Міністерства культури та інформаційної політики України, як законодавчого органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури та мистецтв, зокрема й щодо 30,5 тисяч бібліотек, що функціонують у 22 відомствах.
У зверненні йдеться про те, що з метою «запровадження європейських норм здійснення контролю за наданням видавництвами обов’язкових безкоштовних примірників, Держкомтелерадіо звернувся до МКІП з пропозицією врахувати рекомендації Варшавської конвенції «Законодавство в світі книги» (1996 рік) та зменшити кількість обов’язкових примірників видань до трьох». (Уточнимо: сьогодні у переліку одержувачів обов’язкового безоплатного примірника видань – 27 адресатів).
Хто ж ці троє щасливчиків? Це – Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова», Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського та Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого. (Як бачимо, тут лише дві бібліотеки: головна книгозбірня держави та парламентська бібліотека).
Держкомітет уточнює, що зменшити кількість одержувачів було запропоновано після консультацій з громадською спілкою «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів».
Однак, виникає запитання, а чи запитував хтось у другої сторони – бібліотекарів, що було б, мабуть, не менш логічно.
Схоже, що «прогресивне європейське нововведення» не погодила й Українська бібліотечна асоціація (інакше про це було б також сказано). Щоправда, УБА має свої «нововведення»: вона тривалий час намагається перевести бібліотеки, що віднесені Законом України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (№ 33/95-ВР від 27.01.1995 р.) до спеціальних, – у публічні, приміром, як нашу – Національну наукову сільськогосподарську бібліотеку Національної аграрної академії наук. Навіть не запитавши, як ми живемо й чому ще живі?! Для УБА головне «знівелювати» спеціалізовані книгозбірні, підвести їх під «одну лінійку», і байдуже, що вони збиралися десятиліттями, а інколи й не одне століття, і завжди були й залишаються важливою підмогою представникам різних професій та науковцям.
Нагадаю, що надсилати безплатні примірники до бібліотек та вищих органів влади (за визначеним списком) видавництва уповноважив своєю постановою Кабінет Міністрів. Це було рішення уряду № 608 від 10.05.2002 р. «Про порядок доставлення обов’язкових примірників документів» (зі змінами, внесеними Постановами КМУ в наступні роки, аж до № 668 від 30.06.2023 р.).
Суть урядового рішення полягала в тому, що бібліотеки України – не тільки методичні центри для певної галузі чи окремого регіону, а ще й бібліотеки-депозитарії. Тут перебувають на зберіганні (і при цьому – на використанні) усі видання, що з’явилися на відповідну тему у видавництвах. І кожна людина, незалежно від того, придбала вона собі необхідний примірник книги, чи ні, має змогу знайти його у бібліотеці, ознайомитися і попрацювати з ним.
Статті 7 і 8 Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» також підтверджують право національних та державних бібліотек отримувати безоплатно нові надходження, а статті 13 і 15 вказують на відповідальних за їх доставку та необхідність дотримання вимог Закону.
Зрозуміло, що видавництвам не дуже подобалося надсилати їх – це не тільки зайва морока, а ще й витрачені (в результаті пересилання), а крім того й втрачені кошти, адже книга нині коштує не копійки, і 27 книг, яких за «так» видавництво відправляє в бібліотеки, обходиться в кілька тисяч гривень. Тож ідея «заощадити на бібліотеках» у окремих видавництвах з’явилася не сьогодні.
Чим же загрожує ініціатива щодо скорочення кількості бібліотек, яким належить отримувати обов’язкові примірники всіх видань, на різних носіях, а також аудіо- , візуальної аудіовізуальної продукції, відповідно до тематики та профілю комплектування книгозбірні?
За великим рахунком, з усіх стандартів, що регламентують функціонування бібліотек будь-де у світі, рівень комплектування фондів є найбільш інтегрованим та основоположним обов’язком і доцільністю їх існування. Відповідно до стандартів Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (IFLA) (заснована 1927 року з метою сприяння міжнародній співпраці, дослідженням і розробкам у всіх сферах бібліотечної діяльності) у фондах бібліотек має бути не менш як 10% книг, виданих за два останні роки, і не менш як 30 % книг, виданих за останні 5 років. Отже, у бібліотечні фонди повинно потрапляти не менш як 5% видань поточного року.
Прикметно, що такі ж норми зазначено і в п.11. Постанови КМУ № 7 від 6 лютого 2019 року «Про затвердження Державних соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні».
Але тепер запитаємо, як же можна забезпечити виконання цієї норми, якщо державний стандарт, який би регулював комплектування бібліотечних фондів, в країні відсутній? (Для прикладу скажу, що наша, третя в світі аграрна книгозбірня, на початку 90-х рр. минулого століття щорічно отримувала понад 20 тис. нових галузевих видань (без періодичних). А нині – може отримати не більше 600 видань).
Причому, може, але не отримує. Адже ці 600 нових примірників видань ми змогли відстежити лише за офіційними звітами ДНУ «Книжкова палата України імені Івана Федорова». «Вживу» із 600 обов’язкових примірників, які повинні були б надійти від українських видавництв до нашого депозитарію сільськогосподарської та лісотехнічної літератури, надійшла лише половина. Про надходження того, що на електронних носіях – просто промовчу.
А між тим, відповідно до ст. 186 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за порушення закону посадові особи мали б внести до бюджету країни від тридцяти до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Але інтереси держави, як бачимо, поступаються конкретним інтересам тих, хто не бажає виконувати закони. У даному випадку бізнес книговидавців – це «священна корова» – і саме його зараз підтримує Держкомтелерадіо України, втілюючи ініціативу, спрямовану на зменшення кількості бібліотек, куди повинні надходити обов’язкові примірники нових видань (у друкованому вигляді й електронних форматах).
Безумовно, в такий складний час, як нині, підтримки потребує кожний, і видавнича справа зокрема. Але давайте подивимося, кого ми при цьому обділяємо? А обділяються тисячі й тисячі читачів, які не мають змоги ознайомитися з новими надходженнями бодай у бібліотеці (а де ж іще?), враховуючи сьогодні достатки людей, немалі ціни та й невеликі тиражі видань, особливо спеціалізованих. Водночас, можливості ознайомлення з новою літературою є не просто потребою, а необхідністю для фахівця з тієї чи іншої спеціальності, зокрема науковця., Можливо, через це буде загальмовано виконання необхідних наукових досліджень, не з’являться нові наукові ідеї… Адже спеціалізована література – хліб для мізків науковця, його результативність і успіхи. (І обмежень для вільного користування в пошуку нових ідей чи отримання відповідей на свої запитання, до прикладу, в нашій спеціальній бібліотеці, відповідно до ст. 6 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»,– не має і бути не може!)
І для того й існує державна політика у сфері книгодрукування, щоб думати не тільки про тих, хто випускає продукцію, а й про читачів, їх поінформованість, розвиток, від чого залежить і добробут держави, і самих книговидавців. І в час війни думати про це треба насамперед.
До речі, помічено, що спроби запускати різні нововведення робляться тоді, коли, наче, всім не до того. Кого сьогодні турбує, скільки примірників не надходить до бібліотек? Це коли треба якоїсь книги, ладен гори перевернути. Але тоді вже буде пізно. А спроба зменшити надходження до бібліотек за останні десять років, робиться вже втретє. На цей раз видавці вирішили їх ініціювати через Держкомтелерадіо України, і навіть з обіцянкою (ця інформація міститься у зверненні), що в разі запровадження обмежень, для трьох адресатів, що залишилися в списку, видання надсилатимуть не в міру можливостей, а – щоквартально! Явно не про читачів думали, вписуючи цей пункт.
Цікаво, що «новатори» посилаються на розпорядження уряду від 03.03.2023 р. за № 190-р «Про схвалення Стратегії розвитку читання на період до 2032 року «Читання як життєва стратегія» та затвердження операційного плану її реалізації на 2023–2025 роки. Суть «стратегії», на жаль, ми побачили… І виявляється, що підпункт 1 пункту 3 таки містить зміни про скорочення отримувачів обов’язкового примірника. Мінкульт і Держкомтелерадіо – співвиконавці постанови. Оце так! Тишком-нишком поза спинами, не проводячи широкого обговорення, не долучаючи провідні галузеві бібліотеки, яких, безпосередньо, стосується зміна норм…
Важко порахувати, наскільки будуть значними «заощадження» видавців, але для національних і державних бібліотек, яких – 13, у разі втрати преференцій – непідйомною стане закупівля нових видань, оскільки на комплектування уже десятки років не виділяється достатньо коштів. За останні три роки знизилася й зарплатня бібліотекарів (при європейських цінах на харчування та послуги), а про передплату періодичних видань не варто навіть згадувати. Не дивно, що в бібліотеках запитують: «Чому ми ще живі…?!» і «На скільки нас вистачить…?!»
Як ми знаємо, наразі активно відбувається актуалізація бібліотечних фондів і вилучення з них російськомовних видань. Нове поповнення бібліотек, на жаль, буде нескоро. А спеціальні бібліотеки, на відміну від публічних, не мають право отримувати видання по лінії Українського інституту книги. Комплектування газетною періодикою, що вже не одне десятиліття домінує у сільських бібліотеках, ситуацію не виправить. Надії, що незабаром запровадиться електронна бібліотека – примара…
Оскільки кількість працюючих в бібліотеках співробітників, відповідно до існуючих стандартів ще радянської епохи, залежить від кількості бібліотечних фондів, то незабаром слід очікувати узаконене скорочення штатних одиниць. І нині є чимало бібліотек, де люди працюють навіть на 0,25% ставки.
Зате в країні з’явився новий бізнес: значна кількість російських книг із відповідними відмітками (штемпелями) нині продається на книжкових ринках. Можете перевірити, відвідавши в Києві так звану книжкову «Петрівку»!
Ось тут, до речі, й могли б, як-то кажуть, по-державницьки спрацювати видавці книг, налагодивши випуск електронних копій книг і забезпечивши ними хоча б провідні бібліотеки. Профінансувати для цього створення автоматизованого програмного забезпечення на заміну, вже багато років чинного в країні російського IRBIS. Так в ідеалі виглядав би далекоглядний симбіоз бізнесового та державного. А те, що сьогодні нав’язується, можна розглядати як дії на знищення ще одного сегменту державності – бібліотечної справи.
Враховуючи «європейські пропозиції», що надходять останнім часом щодо майбутнього тієї ж академічної науки в Україні, запропоновані зміни від видавців виглядають як націлені на ліквідацію провідних спеціальних бібліотек, забуваючи стару істину: якщо театр починається з вішака, то наукова установа – з бібліотеки, це – константа!
Вітчизняна бібліотечна справа безумовно потребує реформування, і про це я також не один десяток років кажу на всіх рівнях, пропонуючи насамперед здійснити розподіл державницьких завдань для усунення існуючого дубляжу в роботі, враховуючи відомчу розпорошеність бібліотек.
Відвідавши понад сорок країн світу, ознайомившись з особливостями там функціонування бібліотек, я переконався, що індустрія книговидавництва процвітає – як в класичному, так і в електронному вигляді, з інноваційним менеджментом в реалізації продукції: і через медіа ресурси, і продаж у спеціалізованих магазинах.
Нам необхідний виважений розгляд давно назрілих проблем в бібліотечній галузі. Але важливо розуміти, що бібліотеки також стоять на бойовому посту збереження генетичної ідентифікації нації. Тому я особисто звернувся до секретаря Ради національної безпеки та оборони Олексія Данілова з пропозицією спеціально розглянути це питання на одному із найближчих засідань. А також – до т.в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислава Карандєєва: уважно проаналізувати ініціативу Держтелерадіо щодо зменшення кількості отримувачів обов’язкового примірника видань. В разі прийняття остаточного рішення щодо «удосконалення» списку розсилки безоплатних примірників видань на друкованих та електронних носіях, наша пропозиція проста: залишити в переліку всі національні та державні бібліотеки, як вимагає цього чинне законодавство, а також бібліотеки-депозитарії. Це було б по-державницьки.
Обнадіює те, що 14 вересня з’явилося доручення віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольги Стефанішиної до МОН та МКІП щодо цих проблем. Подивимось на реакцію.
Віктор ВЕРГУНОВ,
академік НААН,
директор Національної наукової
сільськогосподарської бібліотеки НААН