Питання, яким буде майбутнє освіти й науки України — завжди тема для дискусій, особливо в час випробувань і змін, коли ці нововведення зазвичай найактивніше ініціюються.
Три місяці тому наукову спільноту сколихнуло оприлюднення документів щодо реформи наукової сфери, зокрема пропозиції Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій та документ «Бачення України 2030: соціально-гуманітарна сфера» від Школи політичної аналітики НаУКМА та коаліції «Реанімаційний пакет реформ».
На засіданні Наукового комітету, що відбулося 1 липня, було схвалено пропозиції, які передбачають зміну системи управління сферою досліджень і розробок, принципів базового фінансування науки та вищої освіти. НК розглянув можливість розділення МОН на два міністерства, одне з яких відповідало б за дошкільну, середню і професійно-технічну освіту, а друге — за вищу освіту і науку. Запропонував створити Національне агентство науки і технологій, Національне агентство з оцінювання наукової діяльності, Національну систему дослідників… Водночас НК жодним словом не прохопився про роль і місце у всіх цих процесах Національної академії наук та національних галузевих академій.
Зате про це було сказано у документі «Бачення України 2030»: в одному місці ініціатори написали, що академії можуть продовжити існування як громадські об’єднання науковців, а в іншому — що, після певного відбору, може бути створено два наукових товариства, одне з яких опікуватиметься фундаментальними дослідженнями, а друге — прикладними.
Першим на «революційні пропозиції» відгукнувся наш постійний автор Максим Стріха, надрукувавши в «Новинарні» статтю «Що пропонує Науковий комітет і чи потрібне нам «наукове НАЗЯВО?», ввівши в обіг новий мем про «наукове НАЗЯВО».
На сайті НАНУ з критикою пропозицій Наукового комітету виступив завідувач Офісу оцінювання діяльності наукових установ НАН України Ігор Єгоров.
Звертаючись до цієї теми на своїх електронних майданчиках (друкований «Світ» не витримав би такого обсягу, кількості й інтенсивності публікацій), наші журналісти поставили запитання тодішньому голові НК Олексію Колежуку та президенту НАН України Анатолію Загородньому, щоб з’ясувати їхні погляди на предмет розмови. І запросили до обговорення «візійних документів» усіх небайдужих науковців.
У підсумку на фейсбук-сторінці «Газета «Світ» та на сайті видання було надруковано 12 великих статей. Їхнє охоплення тільки на фейсбуці становило майже 65 тисяч відвідувачів. З них 5 тисяч у різний спосіб висловили свою позицію. 154 читачі поширили ці статті, а понад 120 — написали до них коментарі. Звісно, до справжньої репрезентативності далеко, але цілком достатньо, щоб мати певний спектр поглядів на ідеї нових реформ.
Оптимізація управління чи деструктив?
Відповіді голови Наукового комітету та президента НАН України читачі мали змогу прочитати у №29–30 «Світу» за серпень. Однак нагадаємо основні положення, які знайшли потім відгуки у статтях дискутантів та коментарях до них.
Олексій Колежук розповів, що НК уже двічі «виходив з пропозиціями» щодо реформування наукової сфери. Це «третій підхід». Нові ідеї щодо оцінювання результатів діяльності наукових установ та ЗВО Колежук мотивує непрозорістю розподілу базового фінансування, зокрема в НАНУ, тому оцінювання має здійснювати незалежна ланка — Національне агентство з оцінювання наукової діяльності. У пропонованій схемі академії втрачають статус розпорядників бюджетних коштів, кожна установа отримуватиме базове фінансування через єдиного розпорядника — Національне агентство науки і технологій.
Президент НАНУ переконаний: оновлення системи науки варто здійснювати вкрай обережно, не руйнуючи того, що залишилось. Одним з ключових положень «Бачення України 2030» є, по суті, «ліквідація національних академій наук як наукових інституцій і позбавлення їх будь-яких функцій впливу на організацію наукових досліджень в Україні». Загородній критично поставився до створення Нацагентства науки і технологій. Жодна бюрократична структура, за його словами, не зможе краще впоратися з оптимізацією управління підпорядкованими установами (зокрема щодо визначення та оцінки тематики науково-дослідних робіт, оптимального розподілу базового бюджетного фінансування з урахуванням пріоритетів розвитку науки).
А перетворенням Національної академії наук, як і національних галузевих академій, на громадські об’єднання науковців є не просто неприйнятним, а й украй деструктивним.
Не можна рубати дерево, яке плодоносить
Першим свій коментар до газети надіслав академік НАН України Ярослав Яцків. Його пропозиції було висловлено буквально з телеграфною лаконічністю. Він підтримує «створення Міністерства науки та вищої школи України». Пропонує «ухвалити закон про НАН України, в якому остаточно визначити її статус», оскільки «поєднання статусів «державної» та «самоврядної» є неоднозначним». А також пропонує «за приклад узяти Польську Академію наук, яка об’єднує всі точні, природничі та технічні науки, разом з науками про життя та аграрними».
Яцків вважає необхідним «підготувати та ухвалити новий Закон про оплату праці науковців, у якому передбачити ліквідацію виплат за звання члена академій, ліквідацію доплат за наукові звання тим, хто не працює у науково-освітній чи науково-технологічній сферах».
«Очевидно, що Національну академію наук України очікують значні зміни, — резюмує він. — Хочеться вірити, що це буде позитивна перебудова, а не ліквідація (за задумом окремих зацікавлених осіб). Не можна рубати дерево, яке плодоносить».
Попри лаконічний стиль відгуку, на нього надійшло 26 коментарів. Діапазон думок: від скептичної оцінки щодо «дерева, яке плодоносить», до конкретних пропозицій, як не загубити академії й піднести роль і престиж наукової праці.
Дискусія зосередилась на фінансуванні та оплаті праці. Головну ідею «позитивної перебудови» висловив кандидат технічних наук Тарас Цір. Головне, каже він, «це забезпечення робочого місця науковця всім необхідним (зарплатою та матеріалами). Все інше другорядне».
«Потрібно скасувати доплати за наукові звання й одночасно збільшити оплату праці справжнім науковцям, які здатні керувати науковими проєктами й успішно їх виконувати, — заявив науковець Геннадій Шевчук. — Тоді відпаде більшість науковців, у яких, крім кандидатських та докторських, більше нічого немає (ні нових ідей, ні новизни, ні фахових друкованих праць)».
А як воно в університетах?
«Дискусія, яку ми спостерігаємо, стосується фундаментальних проблем існування науки й освіти в Україні», — зазначив у статті «Vivat Academia!» професор кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Сергій Утєвський. — Турбулентний період історії, який ми переживаємо, геноцидальна агресія, наслідки безсистемних дій кількох генерацій політиків і чиновників ведуть до розгубленості й недовіри до будь-яких змін та бажання зберегти те, що поки маємо».
Саме так можна пояснити мотиви й сутність критичних зауважень до пропозицій НК, вважає він. Найгостріша критика стосується пропозицій створити Національну систему дослідників (НСД) і «наукове НАЗЯВО». Однак в Україні посади викладачів університету залежать від кількості студентів, які навчаються на певній спеціальності. Працевлаштування «на рік» не відповідає термінам дослідницьких проєктів (до трьох років) і тривалості аспірантури (чотири роки). «Базове фінансування незначне або його взагалі немає. Тому в університетах практично зникли науково-дослідні підрозділи», — пише він.
НСД, на його думку, поставить дослідників у набагато стабільніші умови, незалежно від того, де вони працюють, дасть їм гарантію на довшу перспективу. Міннауки та вищої освіти, Нацагентство науки і технологій, Нацагентство з оцінювання наукової діяльності та НСД «пропонується створити саме для гарантування передбачуваних, стабільних, справедливих і раціональних правил та умов для вчених», — переконаний Утєвський.
Однак у цьому зовсім не переконані коментатори. «Далеко не факт, що національна система дослідників чи “наукове НАЗЯВО” ці правила та умови створять. Як і не факт, що їх не можна створити без додаткових органів влади», — пише Всеволод Богаєнко з Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова.
Провідний науковий співробітник Інституту молекулярної біології і генетики НАН України Ярослав Корпан вважає, що сподівання Сергія Утєвського на новоутворення НК «є дуже дискусійними». Натомість він згодний з автором, що «головними принципами імплементації нововведень має бути збереження всього цінного і життєздатного, збереження різноманітності наукових спільнот, справедливість і раціональність».
Коли ж розвидниться?
Ярослав Корпан долучився до дискусії також як автор статей. Перша з них називалася «Скільки ще блукатимем у пітьмі безкінечних планів реформ?»
Свою участь у дискусії науковець пояснює тим, що майже 40-літній досвід роботи у науковій сфері, поєднаний від початку 2000-х з посадою заступника директора з наукової роботи Інституту, не дозволяє йому стояти осторонь. Він вважає, що оприлюднені документи хаотичні і безсистемні, «мають на меті спробу розв’язання проблем одних за рахунок інших, а радше насильницьке (незважаючи на декларацію добровільності) перетягування покривала і створення низки центрів контролю, що суперечить вимогам сучасності — надання більших свобод ученим у проведенні досліджень».
Коментуючи окремі положення обох документів, які перегукуються між собою, автор виділяє 6 основних тез. У цих нововведеннях, наприклад, ідеться про те, щоб більшість ЗВО та наукових установ перевести «у статус публічних установ», але в Господарському кодексі України публічна установа, як форма господарювання, відсутня. Запроваджувати її довше, ніж «розширити права державної та комунальної установи/організації у контексті використання зароблених коштів з інших джерел, ніж державний чи місцевий бюджети», — пише автор.
Трансформація Національних академій наук у два товариства з поділом на фундаментальні й прикладні дослідження, каже він, «у нинішньому світі мультидисциплінарних досліджень є абсолютно алогічною і такою, що не відповідає викликам сучасної науки й інноваційного розвитку». Як і перетворення НАН України та НАМНУ у громадські об’єднання.
Найбільш логічним вважає розділення чинного МОН на два міністерства. А сентенція, що «система Національних академій наук фактично функціонує як низка різнопрофільних самоврядних “міністерств науки”», є «абсолютно спекулятивною».
Корпан пропонує: привести вартість розряду в нинішній тарифній сітці щодо оплати праці наукових і науково-педагогічних працівників у повну відповідність з параграфом 2 статті 36 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»; здійснити багатоаспектний аудит діяльності всіх НДІ і ЗВО з оприлюдненням і перерозподілом державного фінансування відповідно до результатів аудиту; викорінити з оцінки діяльності й оплати праці науковців їхні регалії й нагороди; вивести всі грантові та договірні кошти, які залучають і заробляють НДІ та ЗВО, за межі Бюджетного кодексу України; звести до мінімуму бюрократичний тиск у плануванні й проведенні досліджень ученими; проводити будь-які структурно-організаційні зміни у царині науки й освіти з виправданою обережністю, без використання методів революційної доцільності.
«Настав час, коли ми врешті-решт маємо остаточно зрозуміти, що і фундаментальна, і прикладна наука є факторами успішного економічного розвитку держави, а вчені — її інтелектуальним надбанням та вкрай важливим експертним середовищем… Інакше, продовжуватимемо блукати у пітьмі безкінечних план
ів реформ, перевершивши терміни блукання Мойсея пустелею», — завершив він статтю.
10 коментаторів підтримали пана Ярослава. А академік Ганна Єльська написала: «З 90% критичних зауважень та корисних пропозицій повністю згодна…»
Друга стаття Ярослава Корпана, надрукована майже вслід за першою, називалася: «Чи можливі зміни в управлінні й ухваленні рішень усередині НАН України?». Відповідь автора: «Так!». І від керівного органу НАН України, а саме — Президії, «це вимагає лише волі і бажання у проведенні давно назрілої реорганізації».
Реорганізацію слід «почати якомога швидше і без зайвих адміністративних зволікань», — закликає він. Для цього, на думку автора, необхідно:
1) від принципу «доки півень не клюне» перейти до дій на випередження;
2) залучити до ухвалення рішень не тільки академіків і членкорів, а й інших працівників інститутів, зокрема молодих, «не надаючи жодних преференцій щодо регалій, і з якнайшвидшим внесенням змін до Статуту НАН України»;
3) розподіл базового бюджетного фінансування здійснювати лише за науковими здобутками Інститутів та їхніх підрозділів, враховуючи результати міжнародно-внутрішнього аудиту;
4) проводити фінансування «за внутрішньоакадемічними конкурсами як для молодих, так і для досвідчених і тільки за результатами прозорих процедур експертизи»;
5) встановити вікові обмеження — незалежно від регалій — щодо обіймання керівних посад усіх щаблів та рангів;
6) максимально спростити процедури ухвалення рішень та підготовки документів.
«Слушні пропозиції, — коментує науковець Олександр Ковальчук. — На додачу варто подумати над спрощенням суттєво забюрократизованої процедури кар’єрного зростання, насамперед молодих учених».
Чи є інновації в «Баченні України 2030»? Думка «солдата науки»
Автор цієї статті Петро Смертенко — старший виконавчий редактор журналу Semiconductor Physics, Quantum Electronics and Optoelectronics, старший науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова — називає себе «солдатом науки», хоча чимало потрудився «по-офіцерськи» для розвитку інноваційної діяльності, 12 років працюючи Національним координатором інноваційної програми EUREKA в Україні.
Він уважно перечитав «Бачення 2030» і зробив висновок, що цей документ «справді на часі», «досить пристойний, багаторівневий, з багатьма зв’язками та розгалуженнями». Однак, на думку автора, містить чимало суперечливих постулатів і формулювань. А головне, «у ньому немає жодної згадки про сутність інновацій. Є слова: освіта, наука та інновації; науково-інноваційна політика, оцінювання наукової та інноваційної діяльності тощо», але «без визначення, що це таке, ці слова не мають сенсу».
Автор статті детально розбирає практично кожний пункт «Бачення» (у розрізі освіти — науки — інновацій) і у багатьох випадках доходить думки, що «крім очевидної констатації фактів, не запропоновано жодного механізму дії». Він нагадує, що у березні 2018 року на парламентських слуханнях ВР України на тему «Національна інноваційна система: стан та законодавче забезпечення розвитку» було запропоновано «Програмно-проєктний механізм інноваційного розвитку України, який вирішує питання якості, конкурентоздатності та впровадження наукових розробок» та дає посилання на його публікацію в газеті «Світ» (№21–22, червень, 2019 рік).
«…Висновок з цієї частини дискусії полягає в тому, що принципи інноваційного клімату мають бути інкорпоровані у «Бачення 2030» в усіх її пунктах», — пише науковець.
«Найболючіше питання, — веде далі, — чому Національна та інші академії наук як одні з основних генераторів інновацій, практично виключені не тільки з процесу розроблення інновацій у «Баченні 2030», а й із процесу підготовки самого «Бачення 2030».
Катастрофічною для української науки він називає тезу про те, що Національні академії наук втратять статус державних організацій і органів управління, але за рішеннями загальних зборів можуть «продовжити існування як громадські об’єднання науковців».
«У США існують Національні наукові центри, фінансування кожного з боку уряду США сягає бюджету України. В Україні роль таких центрів виконує Національна академія наук. Якщо запропонована реформа буде реалізована, наука в Україні зникне назавжди. Адже відновлення наукових шкіл та наукової інфраструктури потребуватиме в рази більше коштів, яких ніколи вже не буде», — стверджує автор. І нагадує: «Україна є повноправним членом Європейської інноваційної програми EUREKA з 2006 року. Чому б не скористатися готовим інтеграційним механізмом? Це єдина інноваційна науково-технічна програма, де Україна має такі ж права, як і країни-члени ЄС».
Не згодний автор і з тим, що галузева наука застаріла і не може генерувати якісні дослідження та інновації. «Це дуже суперечлива теза. Практично всі великі компанії, як-от Samsung або Siemens, мають власні дослідницькі підрозділи, які можуть перевищувати за розміром всю Національну академію наук України».
«Найгірше у «Баченні 2030» — це відкладене до 2030 року рішення про інноваційний розвиток України. Коли Україна увійде у 2030-ті роки, нам доведеться починати дискусію знову», — завершує Петро Смертенко.
…Навколо цієї публікації розгорнулася жорстка дискусія.
«Добре, що у нас ще збереглись люди, які можуть розібрати все на атоми й вказати на місце, котрого ці «реформатори» заслуговують», — відгукнувся Ярослав Корпан.
«Серйозно? — відреагував на його слова Олексій Колежук. — Рівень цього допису — «дати відсіч», та й то так собі, «гнів на замовлення». Все чекаю, може, хтось-таки напише не критику чужого бачення, а бачення власне. Але на таке, видно, згори добро не давали».
«От я реально не розумію, чому ви вважаєте, що всі інші щось роблять лише за «добром» згори. Істинні речі завжди народжуються у дискусіях, незалежно від того, чи мають вони гострий характер, чи ні», — заперечив Корпан.
«Знаю пана Петра Смертенка дуже давно і можу підтвердити, що це його думки, а не бажання відсічі чи дія на чиєсь замовлення», — долучився до дискусії президент Агенції європейських інновацій Іван Кульчицький.
«Я ж не кажу, що наші пропозиції ідеальні. Просто для мене лакмусовий папірець, що ж людина конкретно пропонує замість того, що критикує», — наполягав Олексій Колежук.
«Моя особиста думка така, що з крихт і окремої критики, і критики з пропозиціями, і власне пропозицій ми спільними зусиллями можемо прийти до більш-менш ідеальної моделі реформування», — додав Ярослав Корпан.
«Чому зараз така активність багатьох колег? — перепитав Кульчицький. — Тому, що побачили, що це питання на часі, і багато хто остерігається шкідливого непрофесійного рішення від деяких активних адептів влади. Ви підняли хвилю, то тепер треба бути на її гребні і не відштовхувати потенційних прихильників і партнерів».
Відповів на закиди в його бік і Петро Смертенко: «Я пропоную створити в Україні інноваційний клімат з його компонентами: прозорість, довіра, толерантність до неуспіху та командною роботою — чи пан Олексій вважає це неконструктивним? Програмно-проєктний механізм фінансування проєктів, де закладено Technology Readiness Level з відповідним фінансуванням по формулі 1 : 10 : 100 та закладеним співробітництвом науки, виробництва та бізнесу — це не конкретика?»
Ще кілька вчених поділилися формулою ефективності науки.
Олена Мельник: «Коротка формула ефективної наукової політики така: 1) Держава надає достатнє фінансування. 2) Держава не заважає працювати. 3) Держава отримує результат. Якщо ж державі потрібно годувати армію чиновників від науки, то формула буде іншою. Але до науки стосунку вона не матиме».
Пані Олену підтримав Тарас Громовий: «Можна виграти війну, але програти майбутнє. Саме фінансування науки, а не бюрократичні реформи робить майбутнє переможним».
І Дмитро Маслов: «1. Поступове збільшення фінансування науки до 5% ВВП за прикладом Ізраїлю та Кореї. 2. Далі — все інше».
Загалом під цією статтею було 230 відгуків і 25 коментарів.
«Треба берегти те, що маємо. Воно дасть щедрі плоди після перемоги»
Так називалася стаття Бориса Ільєнка, ученого секретаря Інституту газу НАН України. Він цілком і повністю підтримує позицію Анатолія Загороднього. На цьому етапі, каже, треба «зберегти традиції наукових шкіл, традиції у створюванні інноваційних розробок, зберегти творчі колективи. Активно залучати творчу молодь (а вона у нас є) до наукової діяльності. Гідне фінансування і є необхідною умовою збереження наукового потенціалу».
Автор зазначає, що «в таких країнах як США та Німеччина особливе місце займає кооперація промислових корпорацій та університетів задля доведення наукових ідей до стадії комерційної реалізації. У США промисловість бере на себе 85% безпосередніх розробок інноваційних проєктів і 67% прикладних досліджень, заклади вищої освіти — 60% фундаментальних досліджень. У товаристві Макса Планка фундаментальні дослідження становлять 80% від загального обсягу розробок. Загалом у розвинених країнах спостерігається формування загальнонаціонального наукового та інноваційно-технологічного простору»…
«Реформа науки має бути похідною від реформи економіки» —назвав свою статтю директор ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України» Борис Маліцький. Він зазначив, що «Реформування наукової сфери ініціюється кожним новим урядом. Наприклад, понад 40 разів переглядався Закон України «Про державну політику в сфері науки і науково-технічної діяльності».
Наслідком «реформування» стало руйнівне для науки падіння наукомісткості ВВП, ліквідація технопарків, системи державного стимулювання інноваційної діяльності, розвалення галузевого сектору науки та оборонного виробництва, заборона на закупівлю наукових приладів за державні кошти, запровадження мораторію на державні науково-технічні програми, ігнорування Мінфіном законодавчо встановлених норм бюджетного фінансування науки й забезпечення заробітної плати науковцям у розмірі, вдвічі вищому за середній в економіці».
Професор Маліцький нагадує, що реформа науки має бути похідною від реформи економіки. Особливо під час оновлення України, яке має відбуватися на основі наукомісткої армії, наукомісткої економіки, наукомісткої освіти. Така тріада здатна забезпечити успішне розв’язання всіх фундаментальних проблем України, зокрема зростання вітчизняного ВВП до одного трильйона доларів протягом 10 років, як закладено у концепції Доктрини Президента України.
Що там за «парасолькою»?
Окрім мему «наукове НАЗЯВО», ще одним впізнаваним образом став «парасольковий орган» — ним у пропозиціях НК названо Національне агентство науки і технологій, але «парасольку» сприймають у ширшому розумінні, доєднуючи її до всіх нововведень.
«Що там за «парасолькою»?» — поцікавився і заступник директора Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича академік Сергій Фірстов, назвавши так свою статтю. І вирішив, що «країна має знати своїх героїв» — тих, хто працював над «Баченням 2030» та «Пропозиціями».
Автор порівняв тексти «Бачення 2030» (у розрізі науки й освіти), документ «Освіта, наука та інновації» на сайті UAReforms (скорочено — «Реформи») та «Пропозиції» НК і дійшов висновку, що «97–98% тексту «Пропозицій» ідентичні фрагментам або абзацам з «Реформ» та «Бачення», а ідеї власне членів НК вмістилися десь на решті 2–3% тексту «Пропозицій».
Авторів цих документів — 11. Фірстов називає їх поіменно. У більшості своїй, зазначає він, ці науковці мають невисоке загальне цитування, низькі індекси Хірша, а наукових праць 4 авторів знайти взагалі не вдалося… Проте, як стверджує автор, їхні реформаторський темперамент та надмірна впевненість у своїй правоті призвели до перетину щонайменше двох «червоних ліній», які вони самі ж сформулювали у документі «Реформи». А саме, що не можна: «1. Здійснювати організаційні або структурні реформи без збору надійних і релевантних даних, моделювання наслідків» і «2. Здійснювати масштабні організаційні реформи в науковій сфері без одночасного значного підвищення рівня фінансування».
Фірстов детально, подекуди дошкульно-іронічно розглядає усі аргументи, котрі лягли в основу висновків і пропозицій групи авторів.
Водночас академії, за його словами, вдосконалювали свою роботу: актуалізували наукову тематику, розвивали досвід грантової підтримки розробок із власних коштів, програми колаборації з університетами, інститутами інших академій. Попри постійне зниження фінансування, академічні вчені на 1–2 порядки збільшити цитування наукових розробок майже у всіх інститутах. «Світ відкриває нас для себе і вже із задоволенням цитує роботи, опубліковані в українських виданнях, — пише він. — У нас є вчені, щорічне цитування яких перевищує тисячу (проф. Є. Єлісеєв та ін.), а індекси Хірша перевищують 60. Це вже європоказники, і вони мають тенденцію до зростання».
Реально змістовними кроками реформ академік Фірстов вважає такі:
1. Затвердження Пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки в Україні та створення Вищих експертних рад з українських учених та спеціалістів за цими напрямами.
2. Ухвалення нових (оновлених), але суттєво коротших законів щодо наукової та науково-технічної сфери. Усі реформи проводити суто на законних підставах.
3. Фінансування науки має бути забезпечено на рівні 1,73% ВВП, як у законі. Це — для початку.
4. Необхідно використати досвід створення Держкомітету з питань науки і технологій (замість придуманого Нацагентства) і демократичного обрання усім науковим загалом Національної ради при ньому, приблизно так, як це вже було за часів С. Рябченка та М. Находкіна. Тоді Рада ефективно працювала і мала повну довіру наукової спільноти.
5. Диверсифікувати систему керування науковою сферою, запозичивши норми закону Німеччини про наукову свободу.
«Використовуймо найкращий досвід світу, але живімо своїм розумом», — підсумував Сергій Фірстов, процитувавши наостанок рядки Великого Кобзаря: «Несли, несли з чужого поля//І в Україну принесли//Великих слів велику силу, //Та й більш нічого…»
Коментатори були одностайними із заступником голови Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки Вадимом Стогнієм: «Згоден з висновками академіка Фірстова. Будь-які зміни в управлінні наукою можуть здійснюватися лише в результаті консолідованого рішення самих науковців, причому найвищої кваліфікації. Держава має підняти престижність науки і вченого. Інакше втратимо перспективи стати однією з кращих і найбагатших країн світу».
…Такою була дискусія. Ми не змогли її передати повністю, та до ваших послуг і наш сайт (https://svit.kpi.ua), і сторінка в мережі (https://www.facebook.com/GazetaSvit/). Але обговорення в науковій спільноті триває. І до думок науковців (і там, де за, і там, де проти) є неабиякий сенс прислухатись. Ще не пізно.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
Газета “Світ”, № 37 – 38, жовтень 2023 р.
Читайте також:
- Картографи міжзоряних шляхів
- Це наче людству подарували новий крутий конструктор
- Віктор ДЕМЧЕНКО: «Сподіваюся, мій досвід допоможе «зблизити» наукові світи вищої освіти й дослідницьких інститутів»
- Напівпровідникова галузь: потрібні державні рішення
- Освіта в окупації. Злочин проти української ідентичності
- Розучити пісню перемоги