Це повчальна історія про те, як народ, який не мав своєї держави та був розділений між двома імперіями, створив могутню літературну й наукову організацію, що об’єднала еліту обох частин України, сприяла соборності українських земель і навіть за відсутності державних представництв стала постпредом України у світі.
У Києві відбулася ювілейна сесія Загальних зборів Національної академії наук України, присвячена 150-річчю Наукового товариства імені Шевченка.
Відкриваючи її, президент НАН України Анатолій Загородній сказав, що на початку створення НТШ, 1873 року «важко було навіть уявити, наскільки вагому роль відіграватиме товариство у встановленні та піднесенні ролі науки в Україні, формуванні її наукових інституцій і Національної академії наук України зокрема».
Але НТШ стала навіть більше, ніж провісником і попередником Української академії наук, вона від самого початку була «важливим чинником національно-культурного відродження народу, ініціатором і організатором багатьох суспільних починань, здійснюючи видатний внесок у творення національного наукового і культурно-освітнього життя в Україні», — підкреслив Анатолій Загородній.
Важливо, що будь-які епітети й метафори не можуть перевищити те, що реально зробила для розвитку України, української науки й культури, а згодом і поширення їх по світу, громадська організація — спочатку названа Літературним товариством імені Т. Шевченка, а за кілька років перейменована у Наукове товариство імені Т. Шевченка.
Фактор розвою
Історія НТШ, наповнена десятками славнозвісних імен, викладена в десятках, а то і сотнях енциклопедій, і, мабуть, без перебільшення — в тисячах спогадів, частина з яких уже стала легендами, має свою чітку академічну структуру, яку нагадав колегам-науковцям нинішній голова НТШ в Україні, директор Інституту прикладних проблем механіки і математики імені Я. С. Підстригача НАН України академік Роман Кушнір.
— НТШ — найдавніша всеукраїнська наукова установа, — сказав він. — Сьогодні — це інтелектуальний осередок всеукраїнського масштабу, який уособлює тяглість національної наукової традиції, започаткованої півтора століття тому. Його членами були вчені з усієї України й з-за кордону, НТШ стало важливим фактором соборності українців.
«Упродовж своєї історії НТШ мало 5 етапів розвитку, — зазначив Роман Кушнір. — Перший з них обіймає період з 1873-го по 1892 рік. Засноване за почином громадських і культурних діячів Наддніпрянщини й Галичини у Львові 11 грудня 1873 року як літературне товариство імені Т. Шевченка, воно поставило за мету допомагати розвою шляхом видання у власній друкарні книжок і літературних часописів, а також — підтримуючи наукові видання, допомагаючи молодим літераторам».
У цей період НТШ переважно здійснювало видавничу діяльність. І за перші 18 років видало понад 920 книжок здебільшого наукового і науково-популярного, художнього, історичного та навчального характеру.
Впливова наукова структура
«Найяскравіший етап історії НТШ — другий, — продовжив Роман Кушнір. — Він тривав з 1892 року (коли було ухвалено новий статут, який обумовив перетворення товариства на наукове) до 1914 року — початку Першої світової війни».
Ключовою постаттю НТШ цього періоду був Михайло Грушевський, він очолював Товариство з лютого 1897-го по квітень 1913 року. Під його керівництвом воно перетворилося на розгалужену впливову наукову структуру, відому по обидва боки кордону, що ділив Україну, та далеко за межами.
Провідними діячами НТШ були голова філологічної секції Іван Франко та секретар НТШ Володимир Гнатюк. На секціях заслуховували доповіді, планували й обговорювали наукові публікації, підготовку періодичних видань, організацію і наповнення Українського музею.
У 1892 році засновано головний друкований періодичний орган Товариства — «Записки НТШ». До 1913 року було видано 114 томів «Записок НТШ». З’являється також низка інших видань. Наприклад, «Збірник математично-природописно-лікарської секції», заснований 1897 року, став першим національним серійним виданням у сфері хімічних наук. Статті друкувалися переважно українською мовою (в той час, як на теренах Російської імперії про таке неможливо було й думати), а також тодішніми науковими мовами — французькою та німецькою.
Статті українською вимагали належного термінологічного апарату. Тож величезна заслуга НТШ — у формуванні української наукової термінології. (Перший українсько-німецький термінологічний словник з математики надрукував молодий математик Володимир Левицький, який багато зробив також для створення української математичної, астрономічної, хімічної термінології. Вироблявся також стиль української наукової мови).
Розширюється і матеріально-технічна видавнича база: придбано два будинки, відкрито книгарню для молодих дослідників і письменників. На кошти українських меценатів побудовано академічний дім — студентський гуртожиток.
«З 1894-го і до Першої світової війни австрійська влада фінансувала діяльність товариства з місцевого та державного бюджетів, — уточнює Роман Кушнір. — Постійний прибуток товариство отримувало також із друкарні, яка від 1893 року друкувала шкільні підручники, популярні видання Просвіти. Достатнє фінансове забезпечення дало змогу організовувати літні навчальні курси для української молоді, підтримуючи їхні творчі плани, надаючи стипендії з 1904 року, забезпечуючи постійне проживання молоді в академічному домі».
З 1890-го року налагодилися тісні контакти із закордонним науковим світом. У 1913 році НТШ обмінюється книжками й часописами з 236 науковими установами Європи, Америки, Азії та Австралії. Українські науковці беруть участь у конференціях, конгресах та з’їздах.
«Поступово інституція набуває загальноукраїнського значення, — каже Роман Кушнір. — Вона стає потужним націє- і державотворчим фактором. Члени НТШ науково обґрунтували окремішність української мови (Омелян Огоновський, Степан Смаль-Стоцький), історії (Михайло Грушевський), етносу (Федір Вовк, Володимир Гнатюк), чим заклали теоретичні підвалини перетворення українців на державну націю».
Життя між війнами
Третій період (1914–1944 роки) позначився спадом наукової та видавничої діяльності. Спочатку прогриміла Перша світова війна. Потім був міжвоєнний період. Далі — Друга світова. Життя змінилося. У міжвоєнний період проводилася польська дискримінаційна політика. У 1923 році польська влада позбавила Товариство права друкувати шкільні підручники для українських шкіл, що відчутно погіршило його матеріальний стан.
У вересні 1914 року — червні 1915 року через захоплення Львова російськими військами засідання комісій НТШ не скликалися, були закриті книгарні й бібліотеки, конфісковано друкарню, академічний дім перетворено на казарму. НТШ зазнало величезних фінансових збитків, втрачено низку підготовлених до друку видань, частину архівів. У ті роки інституцію очолювали Степан Томашівський, Василь Щурат, Кирило Студинський, Володимир Левицький та Іван Раковський. Працювати їм було непросто.
За ці роки вийшло 49 томів «Записок НТШ», зазначає Роман Кушнір, виходили «Хроніки НТШ», нерегулярно — серійні видання. Наприклад, часопис «Лікарський вісник» з 1920-го по 1939 рік — 61 число, «Українська книга» з 1937-го по 1939-й — 20 чисел, «Своєчасне і минуле» — у 1939 році 4 числа…
Водночас активізувалася енциклопедична діяльність НТШ — те, що вимагає часу і глибини. За редакцією Івана Раковського публікується «Українська загальна енциклопедія» у трьох томах. Володимир Кубійович та Микола Кулицький видають «Атлас України й сумежних країв» (Львів, 1937 рік), «Географію українських й сумежних країв» (Львів, 1938 рік).
1920 року офіційно відкрито музей НТШ з кількома відділами, Музей історично-воєнних пам’яток. Поповнюється бібліотека, яка перетворилася на найбільшу у світі книгозбірню україніки.
На 20-ті роки припадає період співпраці НТШ і Всеукраїнської академії наук, головним чином з її історичною секцією під керівництвом Михайла Грушевського, який був ініціатором таких контактів. Його львівських колег та учнів — Кирила Студинського, Мирона Кордубу, Івана Крип’якевича, Володимира Дорошенка, Василя Герасимчука, Миколу Мочульського та інших — було залучено до авторського колективу часопису «Україна». Окремі члени НТШ відвідали Київ і Харків. Відбувався інтенсивний книгообмін, тривала співпраця з укладання технічних словників, вироблялися спільні проєкти українського правопису.
Михайла Возняка, Володимира Гнатюка, Івана Горбачевського, Станіслава Дністрянського, Філарета Колессу, Степана Смаль-Стоцького, Кирила Студинського, Василя Щурата обрано академіками ВУАН.
Натомість низка академіків Всеукраїнської академії наук стали дійсними членами НТШ. Поруч з обраними раніше Миколою Біляшівським, Миколою Василенком, Агатангелом Кримським, Орестом Левицьким, Олексієм Новицьким, лави дійсних членів Товариства поповнили Дмитро Багалій, Володимир Вернадський, Дмитро Граве, Сергій Єфремов, Михайло Кравчук, Степан Тимошенко, Павло Тутковський.
Якщо до Першої світової війни іноземними членами НТШ обиралися переважно гуманітарії: Ян Бодуен де Куртене, Олаф Брок, Альфред Єнсен, Андре Мазон, Ватрослав Ягич, перший президент Чехословаччини (1918–1935) Томаш Масарик, то у міжвоєнні роки членами Товариства стали світової слави математики й фізики: Альберт Айнштайн, Давид Гільберт, Фелікс Кляйн, Альберт Пен, Макс Планк, Фріц Прегль, що свідчило про наукове визнання НТШ та його міжнародний рівень. Серед згаданих учених троє були лауреатами Нобелівської премії з фізики й хімії.
(До речі, Макс Планк, який став дійсним членом Товариства у 1924 році, надіслав листа до НТШ, в якому написав: «Я розцінюю це обрання як особливу відзнаку i… з гордістю почуватимусь надалі членом цієї поважної організації», — ред.)
«І не було на те ради»
Вересень 1939 року. «Із встановленням радянської влади («і не було на те ради», як сказав композитор Станіслав Людкевич) почалася політика планомірної ліквідації Товариства, яка завершилась його примусовим саморозпуском 14 січня 1940 року на загальних надзвичайних зборах у залі Культурно-історичного музею НТШ», — веде далі Роман Кушнір.
Уже під час фашистської окупації 17 вересня 1941 року на засіданні Виділу (керівного органу) НТШ під головуванням Івана Боднара діяльність Товариства було відновлено. Але діяло воно напівлегально. Останнє засідання відбулося 20 серпня 1942 року.
У тому ж 1942-му Володимир Кубійович зробив спробу зареєструвати науковий інститут імені Тараса Шевченка, але спроба виявилась невдалою. Надалі Товариство існувало у вигляді Об’єднання праці наукових робітників Українського центрального комітету (УЦК), а науково-дослідна діяльність проводилась у кабінетах наукових працівників (колишніх комісіях) та оплачувалася з наукового фонду УЦК.
Попри воєнний час, НТШ ще вдавалося видавати часописи та надрукувати кілька окремих книжок. Перевидано «Географію України й сумежних країв» Володимира Кубійовича у 1943 році, опубліковано монографії Олени Степанів «Сучасний Львів» (1943-й) та Ярослава Пастернака «Давній Галич» (1944-й). Вийшло у світ єдине наукове дослідження природознавчої комісії НТШ, яке належить Андрію П’ясецькому і мало назву «Про побудування і біологічний розвиток ряду типів українського лісу» (1942-й).
Пора в еміграцію
Четвертий — еміграційний — період історії НТШ припадає на 1947–1989 роки. 30 березня 1947 року у Мюнхені було скликано загальні збори колишніх членів НТШ, і на цих зборах під проводом довоєнного голови Івана Раковського вирішили відновити Товариство в еміграції з виїздом української інтелігенції за океан.
Війна закінчилася. Радянська влада повернулася на Західну Україну (і нема на те ради), чого чекати від неї, теж зрозуміло. І Наукове товариство імені Шевченка, яке так багато зробило для народження і розвитку української науки, серед членів якого були провідні науковці світу, нобелівські лауреати (що склало б честь будь-якій державі), науковці, якими мала б гордитися Україна, вирішує, що заради порятунку досягнутого, збереження історії та збереження людей, краще виїхати за кордон.
Тож невдовзі НТШ зі своїми управами, виділами й статутами постало в головних центрах діаспори. З 29 вересня 1947 року — у Нью-Йорку (США), з 1 жовтня 1949 року — у Торонто (Канада), а 26 серпня 1950 року — у Сіднеї (Австралія).
У квітні 1951 року головну управу європейського відділу Товариства перенесли з баварської столиці до міста Сарсель поблизу Парижу, де спеціально для потреб наукового осередку за сприяння єпископа Івана Пучка та підтримки конгрегації східних церков у Римі купили садибу з будинком.
У 1955 році завершився організаційний період формування НТШ у діаспорі. Відділи в Європі, США, Канаді й Австралії перетворено на автономні крайові товариства, а керівну структуру названо головною радою НТШ. Її очолив голова НТШ США Роман Смаль-Стоцький, генеральним секретарем став Володимир Кубійович. Наукова робота зосереджувалась у спільних для всіх товариств чотирьох секціях: історично-філософічній, філологічній, математично-фізичній і хімічно-біологічно-медичній, низці комісій та інституцій.
Для членів НТШ у США головним було згуртування наукових сил навколо традицій Товариства, поширення правдивої інформації про Україну, продовження «Записок НТШ» (з 1948-го по 1952-й випущено 62 томи). Було започатковано видання енциклопедії українознавства. «Це була правдива енциклопедія про Україну українською та англійською мовами», — сказав Роман Кушнір. Члени НТШ були серед ініціаторів та активних учасників встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні.
НТШ в Європі свої інтелектуальні сили також спрямувало на створення енциклопедії. З 1949-го по 1995 рік за редакцією Кубійовича видано предметну частину енциклопедії, а згодом з’явився її англомовний варіант у двох томах та алфавітна словникова частина у 10 томах, гасла до якої написали близько 200 вчених. А спільно з канадським Інститутом українських студій було підготовлено Encyclopedia of Ukraine у п’яти томах (1984–1993).
І у США, і в інших країнах НТШ фінансувалося коштом пожертв від українців-мігрантів, котрі створили свої іменні фундації на підтримку інституцій, що розвивали вільну українську науку.
Поступово почалася співпраця з українськими дослідними та освітніми закладами: Українським інститутом Гарвардського університету, Українським історичним товариством, Українською вільною академією наук, з якою спільно проводили й проводять щорічні Шевченківські конференції.
НТШ у Канаді, очолюване Євгеном Вертипорохом, доклалося до видання книжок «Археологія України» Ярослава Пастернака, «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»» у 5 томах (шостий залишився в рукописі) Степана Килимника та інших. НТШ Канади щорічно проводить у Торонто по 8–10 публічних доповідей на наукові теми. При Конгресі Українців Канади створена Наукова комісія, яку очолює нинішня керівниця НТШ Канади докторка Дарія Даревич.
НТШ в Австралії, засноване у 1950 році в Сіднеї, очолив літературознавець і педагог Євген-Юлій Пеленський. На п’ятому континенті з’явилися українською науково-популярні книжки, інформаційні статті в україномовній пресі. Зокрема видано 2 томи дослідження «Українці в Австралії» (1966–1998 роки), відбулася серія конференцій під такою ж назвою. Нині головою Крайового НТШ Австралії, водночас і Мельбурнського осередку, є Марко Павлишин — професор і багатолітній куратор студій у Школі мов, культур та лінгвістики в університеті Мельбурна.
Відновлення НТШ в Україні
П’ятий етап історії НТШ розпочався 21 жовтня 1989 року, коли на установчих зборах у Львові зусиллям ініціативної групи вчених з різних наукових інституцій та громадських організацій відновлено НТШ в Україні. Сам процес відновлення тривав з березня по жовтень. Активну участь у ньому взяли відомі науковці Олег Романів, Олег Купчинський, Роман Кучер, Ярослав Грицак, Ярослав Підстригач, Євген Гладишевський, Лариса Крушельницька, Ігор Юхновський та інші.
Мета відновлення — національне відродження та розбудова української державності, а для досягнення мети — українознавчі дослідження з історії мови, літератури, етнографії, мистецтвознавства, вивчення фундаментальних проблем науки, співпраця в координації з іншими НТШ.
«Відбулася загальна виборна сесія Світової ради НТШ у Львові (1992 р.), на якій материнське Товариство кооптоване до складу Ради, йому передано функції видання «Записок НТШ», «Хроніки НТШ», «Вісника НТШ», — розповідає Роман Кушнір. — Це знамените засідання, коли до Львова приїхали представники всіх крайових осередків. Спершу до відновленого Товариства входили переважно львів’яни, але вже від 1996 року утворено 20 осередків (нині через війну їх 16). На грудень 2023 року нараховується 197 дійсних та близько 3500 звичайних членів НТШ».
Триває науково-видавнича діяльність. Після відновлення Товариства надруковано більш як 850 книжок. Серед них — 55 томів «Записок НТШ», 72 томи «Праці НТШ», 68 чисел «Вісника НТШ», 5 томів «Енциклопедії НТШ».
Головами товариства в новітній період обиралися Олег Романів — член-кореспондент НАН України, математик, Олег Купчинський — доктор історичних наук, з 2014 року очолює Товариство Роман Кушнір.
На засіданнях комісій обговорювалися нагальні потреби українського правопису, українізації комп’ютерних програм, ухвалюються колективні рішення щодо найважливіших подій в Україні, зокрема щодо фінансування і підтримки української науки. Здійснюється вплив на законодавчі й виконавчі органи влади в питаннях розбудови національної державності, відновлення історичної пам’яті, захисту української мови… З 2012 року триває робота над Енциклопедією НТШ, загалом планується випустити близько 18 томів».
Наукове товариство імені Шевченка тісно співпрацює з Львівським національним університетом, з академічними установами. Підписано меморандум про співпрацю між Національною академією наук України та НТШ.
У 1989–90 роках відроджено взаємини з крайовими товариствами у США, Канаді, Європі, Австралії. Усі вони координують свою діяльність через Світову раду НТШ.
Упродовж усієї історії — а це вже 150 років — Наукове товариство імені Шевченка є популяризатором української національної ідеї, активним учасником громадського і культурного життя, поширювачем наукових знань про Україну й українців. Наприкінці ХІХ — на початку XX століття НТШ було першою і єдиною організацією, де розвивалася національна наука і культура. В умовах бездержавності Товариство створило ідейне підґрунтя національного відродження українців.
Нині, коли ми маємо свою державу, коли українці не тільки не розділені кордонами, а навпаки, єдині як ніколи у прагненні відстояти свою волю, захистити народ і Україну, — світовий досвід, традиції, рішучість і уміння НТШ здатні досягти великого успіху.
Маємо чим гордитися
На жаль, газетний формат не дозволяє ширше ознайомити з доповідями, які були виголошені під час обговорення теми 150-річчя діяльності Наукового товариства імені Шевченка. Ці доповіді продовжують, поглиблюють, розкривають зміст, причини подій та мотивацію дійових осіб.
Виступаючи з доповіддю «НТШ як суспільно-політичний проєкт Михайла Грушевського», доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства НАН України Ігор Гирич сказав: «Ми часто говоримо, що Грушевський був творцем Львівської школи істориків. Але, окрім всього іншого, він був фактично творцем нової касти українських політичних діячів, які були не тільки істориками, а й творцями історії».
Доповідь директора Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України академіка Миколи Жулинського «Іван Франко і проблема національно-культурної ідентифікації України» розкриває складну світоглядну еволюцію Івана Франка, коли домінантний у його політичному мисленні соціальний фактор відступає, а національні пріоритети посилюються.
Головний науковий співробітник Інституту фізики конденсованих систем НАН України академік Ігор Мриглод, виголошуючи доповідь «Збірник Математично-природописно-лікарської секції НТШ: велична місія», нагадав слова, які ми подекуди чуємо з посиланням на автора — Луї Пастера, мовляв, «наука не має батьківщини». Насправді у цих слів є продовження: «Наука повинна бути найвищим уособленням батьківщини». І досягнення амбітної мети — створення корпусу української національної науки в умовах бездержавності — це і є найвище уособлення батьківщини.
Доповіддю «Українська мова — домінанта діяльності НТШ» продовжив цю надзвичайно важливу тему директор Інституту української мови НАН України доктор філологічних наук Павло Гриценко.
Про Літературне товариство імені Шевченка (1873–1892) в історичній пам’яті українців у своїй доповіді розповів директор Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України доктор історичних наук Ігор Соляр.
Про енциклопедичну спадщину НТШ — від «Енциклопедії українознавства» до Енциклопедії «Наукове товариство імені Шевченка» — розказав директор Інституту енциклопедичних досліджень НАН України кандидат філологічних наук Микола Железняк.
У ці дні маємо змогу більше дізнатися про славетні сторінки історії української науки, адже відзначення 150-річчя НТШ триває і в Києві, і у Львові. Скористаймося цією можливістю.
Але найголовніше, що це не просто історія. Це історія, яка живе сьогодні. І їй немає кінця. І ми маємо всі підстави цим гордитися.
Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
На фото: 1898 рік. НТШ об’єднує українську інтелігенцію;
НТШ – 150 років.; Сучасні видання Наукового товариства імені Шевченка.
Читайте також: