В епоху великих трансформацій та невизначеності, університети стають осередками сталості та надії, незважаючи на виклики, які несе в собі сучасна реальність.
Українські Новини взяли інтерв’ю у ректора Київського політехнічного інституту, професора Михайла Згуровського, щоб розкрити та розглянути найбільш актуальні питання, які стали частиною університетського життя під час воєнного стану. Як впливає війна на навчальний процес та змінює стратегії розвитку університету? Ректор ділиться враженнями та відповідає на питання щодо повернення студентів до України, виїзду викладачів за кордон, а також розповідає про співпрацю університету з нашими захисниками.
Як працює університет під час війни? Які виклики для вас стали головними? Які нинішні труднощі доводиться долати?
Війна, а до цього коронавірус, суттєво змінили наше життя і нашу роботу. Закінчується четвертий рік діяльності університету в так званому змішаному і дистанційному режимі, що безумовно негативно позначилося на якість підготовки студентів і на порушення традиційного академічного “соціуму”, що так важливо для навчання і виховання молоді. Особливим шоком для усіх нас стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. З перших днів війни з університету від’їхала значна кількість студентів та викладачів. Фактично у лютому та березні 2022 року ми перервали навчальний процес.
Після звільнення Київщини та Чернігівщини люди трошки заспокоїлися і деякі з них почали повертатися додому. Для університету важливим завданням стало поновлення діяльності. Ми провели опитування студентів і викладачів, як вони ставляться до ідеї не втратити навчальний рік і спробувати наздогнати ті навчальні плани, які ми повинні були виконати у минулому році. Переважна більшість викладацького складу і студентів ухвалили рішення на користь поновлення навчання. У квітні 2022 року університет повернувся до дистанційної форми, а у травні 2022 року перейшов на змішану форму навчання. Мова йде про 2-3 тис. здобувачів освіти на той час. Вже з вересня минулого року ми визначили ті дисципліни, за якими, у зв’язку з їх специфікою, навчання інженерів має обов’язково проводитися в очній формі. Студенти повинні відпрацювати лабораторні робити, певні практичні заняття пройти на спеціальному обладнанні, для того, щоб не втратити в цілому сам зміст підготовки і не знизити її якість. Таких дисциплін на той час було 302. З 1 вересня минулого року ми розширили обсяги очного навчання. Разом з тим, для деяких інших дисциплін, які не вимагають відпрацювання на спеціальному лабораторному обладнанні, університет продовжив розвивати дистанційну форму навчання.
Скільки студентів навчаються дистанційно і за кордоном?
З 1 вересня 2022 року в кампус університету повернулося біля 6 тис. студентів. Пізніше, коли мова вже йшла про організацію практик для магістрантів, до очного навчання повернулося ще 1,5 тис. студентів. Таким чином, зараз з 23 тисяч студентів КПІ очно навчається біля 7,5 тисяч, інші за дистанційною і змішаною формами.
Зараз ми розширюємо можливість повернення в університет більшої кількості студентів, споруджуючи додаткові укриття, нарощуючи потужності автономної генерації електроенергії, забезпечуючи можливість роботи навчально-лабораторного і серверного обладнання під час можливих блекаутів.
В той же час, університет продовжує напрацьовувати інструменти і методичне забезпечення для дистанційної роботи. Перш за все, це віртуальні моделюючі комплекси для відтворення роботи складних технічних систем, наприклад, деяких вузлів і блоків атомного реактору чи великої електричної машини та інших складних технічних об’єктів. Ці курси розташовані на платформі дистанційного навчання КПІ, яка має назву ” Sikorsky-Distance”. Використання цих програмних систем дозволило в певній мірі робити заміщення очної форми на дистанційну без суттєвого зниження якості навчання.
Одночасно вивчаємо можливість збільшення кількості студентів, які повернуться безпосередньо у кампус. Для цього ми нарощуємо кількість місць в укриттях, оснащуємо ці простори спеціальним обладнанням (генератори, акумуляторні системи автономного живлення для підтримки роботи серверних систем, комп’ютерного обладнання, інформаційних мереж, іншого технічного обладнання) на якому здійснюється навчання. Маємо бути готовими до роботи навіть під час найгірших ситуацій, які теоретично можуть трапитися (блекаути або ракетні атаки). На сьогоднішній день ми маємо біля 8 тисяч повністю обладнаних місць в укриттях відповідно до вимог Державної служби з надзвичайних ситуацій. Протягом наступного року плануємо подвоїти цю цифру.
Ви зазначили, що є відтік студентів і це є одним із головних викликів. Також підкреслили, що працюєте над створенням більшої кількості місць в укриттях. При сьогоднішній ситуації, зокрема з загрозами обстрілів, з обмеженнями для виїзду чоловіків, скільки взагалі студентів реально повернути на очне?
Зараз важко відповісти на це запитання. Тому що прийняття рішення про повернення в Україну кожною конкретною людиною залежить не лише від безпекового фактору і готовності інфраструктури університету до нормальної, безперебійної роботи. Якщо молода людина вже побачила своє майбутнє в іншій країні, і за час війни вона вже змогла певним чином адаптуватися до нових умов життя, малоймовірно, що вона ближчим часом повернеться в Україну.
Спілкуючись з деякими студентами, які виїхали за кордон, можна почути, що більшість з них все ж таки стримує безпекова ситуація в Україні, але є й частина таких, котрі бачать себе у Європі, в інших країнах світу і вибудовують собі такий шлях. Поки що вони залишаються нашими студентами. Це для них певний запасний план, але вони вже попередньо висловлюють думки, що хочуть будувати свою кар’єру і життя за кордоном. Будемо бачити, ближчі роки покажуть, яка складеться реальна ситуація.
Якщо закінчиться війна, якщо ми почнемо дуже швидко відбудовувати країну, якщо будуть створені безпекові, соціальні умови і буде забезпечена кар’єрна перспектива для молоді в Україні, я сподіваюся, що переважна більшість студентів повернеться.
Чи виникли проблеми через війну з кількістю викладацького складу? Багато викладачів виїхали за кордон. В університетах є практика їх звільняти через неповернення в Україну. Чи були у вас такі рішення?
95% викладачів повернулися і зараз працюють в Україні. Звичайно, є і ті викладачі, котрі переорієнтувалися на інші країни, мова йде приблизно про 5%. Це не завдає нам суттєвої шкоди для організації навчального процесу з огляду на якість підготовки фахівців. Ми не звільняли викладачів, які знаходяться за кордоном. Якщо умови дозволяли, вони продовжили працювати дистанційно. Ми застосували вимоги повернення до університету лише до управлінського складу (деканів, завідуючих кафедрами, керівників адміністративних підрозділів). Запропонували їм зробити вибір, або вони повертаються, або звільняються. Управлінців, які прийняли самостійне рішення не повертатися в Україну виявилося не більше 10 для багатотисячного колективу університету. Решта – повернулися.
Що змінилося для КПІ з початком війни? Чи відбулася якась нова співпраця з владою? А також цікаво стосовно співробітництва із ЗСУ, наприклад щодо інновацій у сфері дронів або бронежилетів?
З перших днів війни 2014 року, для колективу КПІ найвищим пріоритетом стала допомога силам оборони України в частині підготовки і перепідготовки кадрів і створення нової зброї. Організаційною платформою для виконання цих робіт став Інститут Передових Оборонних Технологій КПІ та Відкрита інноваційна екосистема – Sikorsky Challenge Ukraine. Ми намагалися поєднувати запити сил оборони України на створення нової зброї і її кадрового супроводження з можливостями українських науково-інженерних шкіл та високотехнологічних виробництв.
За роки війни (2014-2023) у цій платформі було створено і виведено на ринки України, США, Європи понад 100 високотехнологічних стартапів, на озброєння в Україні поставлено 6 нових оборонних систем. Нині 67 наукових шкіл КПІ і понад 270 наукових груп виконують чисельні інноваційні розробки для сфери оборони і безпеки та повоєнного відновлення України.
Наприклад, науковці університету розробляли сценарії розливу води на випадок руйнування дамб на Дніпро́вському каска́ді гідроелектростанцій, до якого входять 6 ГЕС: Київська (м. Вишгород), Канівська (м. Канів), Кременчуцька (м. Світловодськ), Середньодніпровська (м. Кам’янське), Дніпровська (м. Запоріжжя), Каховська (м. Нова Каховка). На жаль, сценарії київських політехніків знадобилися в процесі проведення рятувальних операцій після підриву дамби Каховської ГЕС 6 червня 2023 року.
Важливими виявилися авіаційні і космічні напрацювання університету. В галузі авіації конструкторами КПІ було створено і впроваджено в серійне виробництво серію безпілотних літальних апаратів різного класу і різного призначення. Також в університеті протягом останніх 15 років був створений повний цикл проєктування, виготовлення, виведення в космос і експлуатації дослідницьких супутників різних призначень. КПІ уже вивів у космос три супутника: у 2014 році, 2017 році і на початку 2023 року. Зараз створюється серія нових космічних апаратів для дистанційного зондування Землі, прогнозування землетрусів, спостереження за поведінкою рослин у космосі та інших досліджень, в тому числі вирішення завдань оборонного характеру. У наступному році планується виведення у космос ще двох наступних супутників.
Актуальними під час війни і протягом тривалого часу після її завершення є розробки київських політехніків в галузі розмінування і робототехніки. Комплексна програма КПІ з розмінування включає низку новітніх напрацювань з виявлення мін та інших металевих предметів оптичними, електромагнітними і нейтронними методами з використанням дронів, різні способи нейтралізації мін роботизованими механізмами, що керуються штучним інтелектом. Взаємодія великої кількості систем розмінування на значних територіях координується складною інформаційною системою.
Ще однією важливою справою університету стала програма протезування і реабілітації поранених. Зараз понад 30 тисяч колишніх воїнів потребують такої допомоги. Тому, спільно з нашими українськими і зарубіжними партнерами ми створюємо сучасний Центр протезування і реабілітації, який буде діяти на новітніх досягненнях медицини, інженерії, соціальної психології. Центр буде здійснювати не лише протезування, виходячи з індивідуальних особливостей травмованої людини, а й забезпечувати її медичну і соціальну реабілітацію з метою повернення до повноцінного життя. Тобто, якщо конкретна людина, після протезування, не зможе виконувати роботу відповідно до попереднього фаху, то центр пропонує програму перенавчання для оволодіння новою професією.
Один із озвучених напрямків – сценарне аналітичне моделювання. Ви вже сказали про Каховську ГЕС. А чи були написані сценарії щодо Запорізької АЕС?
Стосовно можливої долі ЗАЕС, то побудова і аналіз сценаріїв стосовно її майбутнього відбувалася і продовжується. Ці сценарії залежать не лише від сукупності технологічних факторів (водозабезпечення для охолодження механізмів, відведення згенерованої енергії та інше), а й у значній мірі від політичних, воєнно-політичних та інших ситуацій, які будуть об’єктивно складатися. Звичайно, уявити підрив ЗАЕС важко, тому що це одна з найпотужніших АЕС в Європі, маючи шість потужних блоків, важко уявити, руйнівні наслідки для значної частини людства від аварії на цій станції. Ми вважаємо, що незважаючи на всі алогізми цієї війни, все ж таки ймовірність підриву такої станції не дуже висока. Хоч і виключати найгірший сценарій ми теж не можемо.
Не так давно виник цілий скандал щодо дисертацій, а саме їх якості, зокрема міністр освіти Лісовий і голова профільного комітету ВР Бабак відмовились від наукових студеней. Чи є проблеми з дисертаціями у КПІ?
Для КПІ – ця проблема не є характерною, тому що традиційно дисертаційна робота з технічних наук – це робота, яку дуже важко запозичити у когось, оскільки мова йде про точні докази тих чи інших закономірностей, явищ природи, перевірку технічних даних, які мають завжди однозначну відповідь з огляду на авторство того чи іншого результату. Окрім того, галузь високопрофесійних технічних наук характеризується важкою працею. Вона робить природну селекцію людей, які відпадають ще на етапі студентських років. Тобто, якщо людина по справжньому не оволодіє складними фундаментальними природничими і інженерними дисциплінами, які змінюють логіку мислення, і дозволяють їй володіти новими критичними знаннями, то ця людина не отримає “перепустку” до професії. А важка праця відфільтровує людей, котрі розраховують на легке життя і які десь можуть порушувати моральні принципи і норми. Тому для представників технічних наук прояви академічної недоброчесності є менш притаманними. Щодо КПІ, то я їх взагалі не пам’ятаю.
Також є загальне питання щодо майбутнього нашої технічної освіти. Чи немає переживань, що багато студентів і абітурієнтів виїде за кордон. Як будете боротися за студентів в КПІ. Як плануєте виграти конкуренцію після відкриття кордонів і вступу в ЄС, адже конкуренція виросте?
Вас я дещо розчарую, тому що незважаючи на підтримку Європейською Радою початку перемовин з Україною про вступ до ЄС, шлях у цьому напрямку буде довгим і тернистим. Головне, що в ході цих перемовин ми будемо включені в процес вдосконалення нашого суспільства відповідно до кращих європейських стандартів. Тому конкурувати на рівних з іншими країнами ЄС в галузі технічної освіти, як і освіти в цілому, нам доведеться ще не скоро. Поки що, знаходячись в різних соціальних умовах, такої конкуренції я не бачу. Відтік студентів з України або їх повернення залежить перш за все не стільки від якості підготовки у вишах, а від соціальних умов країни і можливості кар’єрного зростання молоді. Вона думає про те, як складеться її доля. Чи побудувати у молоді роки свій шлях в інших країнах, де перспективи для життя значно привабливіші, чи все ж таки долати великі труднощі тут, не розуміючи, які перспективи запропонує суспільство. Тому, поки що ми не конкуруємо з університетами Європи лише за показником якості підготовки.
Ми можемо стверджувати, що у КПІ, виходячи з тих результатів, які досягають наші інженери та вчені, якість нашої підготовки не нижча за якість підготовки у 4% кращих технічних університетів світу, це та ніша, у якій знаходиться КПІ. Багато-чого ми запозичуємо у один одного. Але і тут конкуренція відбувається не у вимірі якості підготовки, а у вимірі якості життя. Ми від такої, поки що нерівної конкуренції не ухиляємося, а приймаємо її, як можливість більш активної нашої роботи.
Яка у вас позиція щодо ідеї скасування відстрочки для тих, хто вирішить отримувати другу чи третю вищу освіту?
Якщо це повторення певного освітнього рівня, скажімо, людина має освітній рівень магістра і хоче отримати такий самий рівень за іншою спеціальністю, то тут виникає підозра, що якраз у цей час людина має намір ухилитися від мобілізації. Але так буває не завжди, все залежить від ситуації. Є багато випадків, коли інженери хочуть отримати додатково ще й економічну чи юридичну освіту, що важливо для їх більш успішної діяльності. Наприклад, вони стають засновниками hi-tech компаній і їм часто потрібні додаткові управлінські знання. Тут повторення певного освітнього рівня за іншою спеціальністю може бути виправдане.
Але дійсно у ситуації, в якій зараз знаходиться Україна, може мати місце переважна кількість випадків, коли мотивацією людей є не отримання додаткових знань для свого подальшого зростання, а як раз ухиляння від мобілізації.
Виходячи з того, що у кількісному відношенні, мабуть, випадків ухиляння значно більше, ніж бажання здобуття додаткових знань, я б підтримав пропозицію депутатів про все ж таки мобілізацію студентів, які хочуть повторити відповідний освітній рівень. В майбутньому людині потрібно надавати можливість навчатися стільки, скільки вона захоче, але зараз під час воєнного стану інша ситуація.
У владі виступають за зменшення кількості університетів для підвищення якості. Ми вже бачили декілька реорганізацій, зокрема НАУ, який розділили, а також ун. Грінченка, який навпаки укрупнили. Чи є якісь плани по реорганізації КПІ?
Скорочувати чи укрупнювати університети це дуже непроста і відповідальна справа, оскільки може порушуватися робота багатьох усталених науково-педагогічних шкіл. Завжди потрібно чітко розуміти, для чого це робити? Тому що просто сказати, що задля підвищення якості – це дуже не конкретно. Не завжди можна підвищити якість шляхом структурної реорганізації. Звичайно, існують університети, які за сукупністю освітніх програм вже не відповідають стандартам вищої освіти. Але за повноваженнями, визначати таку невідповідність покладено на НАЗЯВО. Якщо такі університети існують, то для інтересів студентів, які в них навчаються і збереження матеріальних цінностей, подальша структурна реорганізація можлива і необхідна.
На мій погляд, структурну реорганізацію університетів необхідно проводити з огляду на запит суспільства на людський капітал, який має вирішувати завдання для досягнення цілей цього суспільства. Якщо політично, на рівні національної ідеї, це суспільство обирає ціль бути високотехнологічним, заможним і захищеним, наприклад, за зразком Ізраїлю, Сінгапуру, Республіки Корея, воно повинно підготувати такий людський капітал, який забезпечить досягнення цих цілей. Тобто суспільство, його економіка з одного боку і система освіти, з іншого мають бути сполученими судинами як на національному, так і на регіональному рівнях.
На прикладі України, я поки що прямого зв’язку між політичними цілями (національною ідеєю) суспільства і освітніми реформами, що здійснюються, поки що не бачу. Разом з тим, Україні ближчим часом доведеться визначатися, якою країною вона прагне стати на геополітичній мапі світу? Що вона має запропонувати світу у міжнародній кооперації праці – знову сировинні продукти, за формулою “виростити зерно, продати зерно” (що також необхідно, але не може бути визначальним видом діяльності), чи високотехнологічні товари з високою доданою вартістю? Як і за рахунок яких нових технологій країна зможе захистити себе?
Відповідь на ці запитання в першу чергу лежить в площині якості людського капіталу, тобто у відповіді на запитання, носіями яких складних, критичних знань він є. Головні критерії реформування освіти мають торкатися реальних знань і вмінь випускників загальноосвітніх шкіл і вишів України з математики, фізики, хімії, біології, інформатики, суспільних наук, інших дисциплін, необхідних для успішного розвитку суспільства в зовнішньому конкурентному середовищі. Реформа усіх ланок освіти, включаючи структурні реорганізації вишів, мають ґрунтуватися на цих базових принципах, а не ізольовано, у відриві від них. Поки що, за результатами нещодавнього дослідження PISA (Програма міжнародного оцінювання учнів) Україна на жаль віддаляється від зазначених принципів.
Стосовно Вашого запитання про можливу реорганізацію КПІ. Наш університет не планує якихось реорганізацій. Для КПІ важливий його бренд, ім’я, яке відоме у світі і тому якісь зміни, які б вплинули на його розпізнаваність і визнання його стандарту якості навчання, інновацій і наукових досліджень, абсолютно неприйнятні для нас.
Поговорюють, що в університетах під час воєнного стану можна не проводити вибори. Наскільки це правда і чи дійсно цього не потрібно робити?
Різні університети знаходяться у різних регіонах України з різними безпековими умовами. Є університети, які змушені були переміститися в інші міста. Я не беруся щось казати про такі випадки. Якщо торкатися університетів, які працюють у Києві чи на Заході України, то на них звичайно вплинула війна, але не змінилися принципові базові засади діяльності як це є в КПІ. Я вважаю, що вибори треба проводити і дотримуватися всіх тих традицій, які були напрацьовані протягом останніх усіх років незалежності України відповідно до чинного законодавства. В КПІ, наприклад, ще у 1987 році, відбулися демократичні вибори ректора колективом університету. Це було вперше в СРСР. Система виборів ректорів в Україні діє протягом усіх часів незалежності, але остаточні норми були сформульовані у законі “Про вищу освіту”, ухваленому в 2014 році. Зараз в університетах, в яких не відбулися руйнівні процеси, я вважаю, що вибори повинні проводитися за цим законом, який непогано працює. КПІ буде повністю дотримуватися цих норм закону і цих традицій.
У вас плануються вибори?
Так, у липні наступного року закінчується контракт з діючим ректором і відбудуться чергові вибори керівника університету. Важливо, щоб колектив КПІ і МОН поставилися до цього принципово і відповідально, унеможлививши зовнішні, не коректні втручання у виборчий процес. Думаю, що на черговій конференції трудового колективу, яка відбудеться у квітні 2024 року, доцільно було б, затвердити комітет з виборів ректора. Цей комітет повинен в прозорий, демократичний спосіб організувати висунення і обговорення кандидатур первинними підрозділами для виявлення лідерів, які можуть бути рекомендованими для остаточного голосування за офіційною процедурою. Вже зараз підростає молоде покоління здібних управлінців як на загально-університетському рівні, так і на рівні великих підрозділів. Колективу важливо вірно визначитися з лідером, прозоро і демократично провести обрання і допомогти новому керівнику в його роботі.
Ви плануєте балотуватися?
Ні. На це вже ні по закону, ні по совісті не маю права.
Читайте також: