Церемонія нагородження нобелівських лауреатів у Стокгольмі відбулася традиційно 10 грудня. Композиція «Вечірня серенада» українського композитора Валентина Сильвестрова із циклу «Тиха музика» відкривала церемонію одразу після промови голови ради директорів Нобелівського фонду Астрід Содерберг Віддінг. Урочиста зала. Король і королева. Півколом — лауреати Нобелівської премії-2023. Серед них і наш сьогоднішній герой — лауреат премії з літератури — норвежець Йон Фоссе.
«За новаторські п’єси та прозу, що висловлюють невимовне» — саме з таким формулюванням 64-річному норвезькому письменнику і драматургу Йону Фоссе було присуджено цьогорічну Нобелівську премію з літератури. Вітчизняному читачеві він майже невідомий, бо в українському перекладі вийшов лише один його роман — «Ранок та вечір», та й то у далекому вже 2007 році. Твір було надруковано у журналі іноземної літератури «Всесвіт», тож запам’ятався він, імовірно, лише вузькому колу літературознавців і поціновувачів сучасної закордонної прози. У цьому є велика прикрість, бо навіть у недружніх сусідів вийшли переклади щонайменше трьох романів митця (хоча, здавалося б, де ті сусіди, а де — висока література, і навіщо вона їм взагалі).
Звичайно, тепер все може змінитися, і українські видавництва (можливо, і театри) звернуть належну увагу на нобелівського лауреата. Тим більше, що є з чого вибирати: Йон Фоссе має величезний творчий доробок — п’єси, романи, есеї, вірші, переклади, дитячі книжки, — загалом з-під його пера вийшло близько 70 творів, написаних новонорвезькою мовою — нюношком — одним із двох письмових стандартів на його батьківщині. Він є найпопулярнішим норвезьким драматургом після Генріка Ібсена. Літературні й драматичні твори Йона Фоссе перекладені п’ятдесятьма мовами, п’єси поставлені понад тисячу разів на сценах багатьох країн світу — від США до Японії. На шляху до «Нобелівки» він зібрав усі можливі літературні й театральні премії Норвегії й купу престижних міжнародних нагород, а також став офіційно визнаним генієм, посівши 83-тє місце у списку 100 живих геніїв за версією журналу The Daily Telegraph.
Сакральна простота і справжні сенси
Популярність творів Фоссе пов’язують з тим, що він «будує сюжети не на силі героїв, а на їхніх слабкостях — на невпевненості у собі, страху смерті, відсутності віри у свої сили».
Ці сумніви, як наголосили представники Шведської академії у день оголошення переможця, близькі кожній людині, що і робить Фоссе затребуваним автором. Сам митець зізнався, що він «приголомшений і дещо наляканий» отриманням престижної нагороди, хоча й упродовж останнього десятиліття морально готувався до цього.
«Йону Фоссе вже віддавна пророкували Нобелівську премію з літератури, — сказала в ексклюзивному коментарі «Світу» перекладачка його роману «Ранок та вечір» Ірина Сабор. — Він один з найвпізнаваніших норвезьких авторів у світі, його п’єси ставлять провідні театри Європи, романи перекладені десятками мов. Для Норвегії це перша премія з літератури за останніх майже 100 років, тож це стало справді знаковою національною подією. Вони вміють пишатися своїми досягненнями. Нещодавно, зокрема, оголосили про заснування стипендії імені Йона Фоссе для письменників, діячів культури, а також перекладачів з інших мов, які популяризують норвезьку літературу за кордоном. Водночас, новонорвезькою (це варіант норвезької мови, нюношк), якою він пише, послуговуються всього кілька сотень тисяч норвежців. У школі нюношк обирають для навчання лиш трохи більше ніж 10% учнів. Тож для прибічників розвитку новонорвезькоі ця премія стала ще й важливим символом підтримки».
На прохання поділитися власними враженнями про творчість митця Ірина Сабор відповіла: «Свого часу мені дуже захотілося перекласти Фоссе, його тексти заворожують, вони поєднують якусь сакральну простоту з глибинними роздумами про те, що є найважливішим у житті. Часто він пише про пошуки себе, пошуки Бога. Про дружбу, чесність із собою та справжні сенси.
Фоссе сам так і говорить про свої твори, що вони народжуються в його уяві абсолютно містичним чином, а він лише записує те, що вже десь у якомусь вимірі написане. Його мова дуже мінімалістична, у текстах багато повторів і пауз, і власне в цих паузах криється головний зміст. Він майстерно вміє виразити те, що словами виразити неможливо». Пані Ірина вважає, що для українських читачів Фоссе цікавий своїм скандинавським аскетизмом і простотою, неспішністю. А також — вірою у перемогу добра.
Поет в усьому
Після оголошення лауреата нобелівської премії з літератури біографія Йона Фоссе була розтиражована іноземними та українськими ЗМІ: народився у 1959-му, виростав на західному узбережжі Норвегії, з самого дитинства вирізнявся розсипом талантів: майстрував машинки з дерева, багато малював, грав на скрипці. Писати почав у 12-13 років. А передував цьому нещасний випадок, який ледь не позбавив норвезьку літературу майбутнього нобелівського лауреата і вплинув, як вважає Фоссе, на все його подальше життя: у семирічному віці він потрапив в аварію і був на волосину від смерті. «Все мерехтіло і було таким мирним, це був дуже щасливий стан, як хмара з частинок світла, – розповідав він в одному з інтерв’ю. — Цей досвід — найважливіший досвід з мого дитинства. І він сформував мене як особистість — як в хорошому, так і в поганому сенсі. Гадаю, що це створило мене як митця».
Після школи закінчив Бергенський університет, де вивчав літературознавство, філософію та соціологію, у різні роки працював журналістом, редактором, викладачем. Перший його роман — «Червоне, чорне» — датований 1983 роком. Потім було ще кілька романів, найвідоміші з яких — «Меланхолія I» і «Меланхолія II», «Ранок та вечір», «Трилогія». А між ними — переклади, есеї, збірки віршів.
«Фоссе кілька разів називав себе поетом у душі. Він поет у всьому, що пише, — розповідає редакторка журналу Det Norske Samlaget і біограф Йона Фоссе Сесілія Сейнесс. — Для Фоссе ритм речення має першорядне значення; форма і зміст не розділені, вони переплетені й мають однаковий вплив на читача. Зміст насправді є частиною форми. Це методологія поезії. Фоссе часто зазначав, що така манера письма відрізняється від манери багатьох інших письменників-фантастів: вони досліджують».
Від швидкої драматургії — до повільної прози
П’єси Йон Фоссе почав писати ближче до середини 90-х. І спершу зовсім не тому, що хотів спробувати себе в новому жанрі, а просто зголосився на пропозицію підзаробити. Проте сам процес несподівано сподобався і «затягнув». «Це був перший раз, коли я спробував свої сили в цьому виді роботи, і це був найбільший сюрприз у моєму письменницькому житті. Я знав, я відчував, що цей вид творчості створений для мене», — розповів Фоссе в інтерв’ю французькому театральному сайту.
Завдяки драматургії він і набув широкої популярності — спочатку в Норвегії, потім — у Європі, коли його п’єсу у 1999 році поставив на паризькій сцені відомий французький режисер Клод Режі. А згодом — у світі.
Понад десять років Йон Фоссе писав майже виключно п’єси, часто — по дві на рік, усього в його драматургічному доробку — близько 30 п’єс. Найвідоміші з них: «І ми ніколи не розлучимось», «Хтось прийде», «Мрія про осінь», «Я вітер». У 2010 році він отримав Міжнародну премію Ібсена — одну з найпрестижніших театральних премій світу. А потім… вирішив, що цього драйву з нього досить і пора повернутися до «повільної прози», що протилежна стислості й інтенсивності, необхідних у п’єсах.
«Повільна проза – це заперечення швидкої гри, — пояснював Фоссе. — На написання прози йде куди більше часу, ніж на драму, і вона потребує більшого спокою всередині та в моєму повсякденному житті».
Що ховається у шпаринах
«Подай ще теплої води, Улай, — гукає стара повитуха Анна
— Та не стій як вкопаний в дверях, чоловіче, — каже
— Та я, — озивається Улай
і відчуває, як якась теплінь і холод заразом пронизують усе тіло, як його цілого проймає незрозуміле щастя і виплескує на світ Божий крізь очі слізьми — якраз тоді, коли він кидається до кухні й заціджує до мидниці теплу воду, аж пара вихорує, — ой, та-та, вистачить, мабуть, тої води, ая, думає собі Улай та хлюпає ще трохи води до мидниці, і чує, як нервує повитуха Анна, — та де ти там, та вже доста тої води, — каже, Улай підводить очі догори, і бачить, що он вона вже біля нього, простягає руки до мидниці
— Сама занесу, — каже повитуха Анна
з-за фіранки чується приглушений скрик, Улай дивиться старій повитусі прямо у вічі й киває до неї, і його вуста ледь видко здригаються»…
Це уривок з початку роману Йона Фоссе «Ранок та вечір», де в першій частині йдеться про народження людини, а в другій – про день її смерті багато десятиліть по тому. Ми навели його спеціально для того, щоб читач мав хоча б приблизне уявлення про авторський стиль письменника. Відсутність крапок — не помилка чи чиясь неуважність, це одна з його «фішок», не надто зрозуміла тим, хто звик до традиційного вигляду текстів з адекватною пунктуацією. І це ще не цілковитий розрив шаблону. Найбільший (і як стверджують критики — видатний) твір Йона Фоссе «Септологія», який сам автор схарактеризував як «містичний реалізм», має 1250 сторінок і написаний без жодної крапки — себто одним реченням. Це напівавтобіографічний роман-монолог про митця, який зустрічає другу версію самого себе. Йон Фоссе писав його п’ять років. Роман складається з сімох частин, що вмістилися у три томи, останній з яких, до речі, увійшов у шорт-лист (скорочений список бажаних кандидатів) Міжнародної Букерівської премії 2022 року. А після виходу другого, у 2019-му, письменник зізнався: «Я боявся померти, не закінчивши «Септологію». Мені треба було дещо сказати, і я відчував, що зобов’язаний це зробити».
…Ще 20 років тому в інтерв’ю французькій газеті Le Monde Фоссе сказав: «Я не пишу про персонажів у традиційному сенсі цього слова. Я пишу про людяність… Соціологічні елементи присутні: безробіття, самотність, розбиті сім’ї, але головне — те, що між ними. Що у шпаринах, проміжках між персонажами та елементами тексту». Очевидно, це і є те невимовне, що розгледіли й оцінили члени Нобелівського комітету.
Хто «диктує» Йону Фоссе?
В одному з інтерв’ю на запитання, яку найкращу письменницьку пораду йому коли-небудь давали, письменник відповів: «Пишіть, не думайте! Думайте перед тим, як писати, і думайте після того, як написали, але не тоді, коли пишете. Для мене дуже важливо, так би мовити, дозволити писанню самому писати себе. Я волію нічого не планувати, просто сідаю і починаю писати, а потім просто продовжую писати. Звісно, я весь час слухаю не лише те, що вже написав, а й те, що пишу. Я гадки не маю, звідки взялося те, що я пишу. Але якоїсь миті у мене виникає відчуття, що готовий текст уже є, і мені просто потрібно його записати, перш ніж він зникне. І коли (або навіть якщо) я вношу зміни, мені завжди доводиться робити це, щоб наблизитись до цього тексту, який уже десь існує, написаного саме так, як має бути».
Можливо, прагнення осягнути цю містичну особливість власної творчості привели до того, що колишній атеїст Йон Фоссе у 2012 році приєднався до католицької церкви. А може, цьому посприяло те, що він був серед літературних консультантів норвезького перекладу Біблії, опублікованого у 2011-му. До речі, незадовго до того він опинився в лікарні через алкогольне отруєння (митець не приховує, що довгі роки зловживав спиртним), після чого припинив пити взагалі. Тепер він намагається уникати світських заходів (бо ж там переважно наливають), а якщо цього не вдається — наприклад, під час вручення чергової премії — воліє швидше звідти піти.
Ще кілька цікавих фактів: Йон Фоссе був тричі жонатим і має шістьох дітей. У 2011 році йому надали державну почесну резиденцію Гроттен, яка розташована на території Королівського палацу в центрі Осло. (За Норвезькою Вікіпедією, «використання Гроттена як постійної резиденції — це честь, спеціально надана королем Норвегії за внесок у норвезьке мистецтво та культуру»). Частину часу він живе зі своєю нинішньою сім’єю в Австрії, має дім у Бергені й два будинки на заході Норвегії. Як і раніше багато подорожує, захоплюється фотографією. Має цілу колекцію комп’ютерів — включно з першим випущеним ноутбуком. А також — колекціонує пір’яні ручки та пляшечки з чорнилами, й останніми роками дедалі частіше пише від руки. Можливо, під скрип пера краще чується те, що приходить «нізвідки»?..
Наталія КУЛИК
Читайте також: