«Буває тиждень затишшя, і думаєш: ну все, заспокоїлись росіяни. Але насправді кількість й інтенсивність обстрілів зростає. Луплять з усього. Гелікоптери НУРСами, «гради», КАБ 500, 120-міліметровий міномет, «Васильок» (автоматичний міномет калібру 82 мм –– ред.), «шахеди». Кидають з квадрокоптерів вибухівку. Мета –– тримати наші війська у напрузі й щоб не можна їх було перекинути на Схід», –– розповідає директор Деснянсько-Старогутського національного природного парку Сергій Кубраков.
Ми нарешті знайшли час, щоб спокійно поспілкуватися і записати давно заплановане інтерв’ю про будні прикордонного парку в часи війни. Сергій був засмучений –– саме в цей день прийшло повідомлення про загибель двох мешканців прилеглих до парку сіл, обох він знав особисто, до того ж один до виходу на пенсію працював у парку інспектором. Чоловіки їхали на мотоциклі лісовою дорогою, коли їх розстріляла з автоматичної зброї російська ДРГ.
Майже в окупації
«З перших днів уся територія парку була відрізана від решти України. росіяни обійшли заповідні ліси та болота з двох сторін, магістральними дорогами. У самому парку та прилеглих селах не з’являлися. На підконтрольні Україні території від нас можна було потрапити тільки через російські блокпости, які з перших днів були встановлені на мостах через великі річки, зокрема через Сейм», –– розповідає Сергій Кубраков.
Перший місяць територія парку не зазнавала потужних обстрілів. Співробітники чули рух ворожої техніки, фіксували проліт літаків, інколи — пуски ракет по Шостці. Населення почало відчувати нестачу продуктів у магазинах, ліків в аптеках, інших товарів першої необхідності.
Установа працювала як завжди, робочий день — як годиться, усі виконували свою роботу. Але безпосередня близькість кордону з росією (від контори парку –– 400 метрів) створювала постійну напругу.
— Працівники завалювали дороги з боку рф, щоб завадити їхати російській техніці, а тільки через кілька місяців такі вказівки офіційно надходили. Ще ми розуміли, що росіяни можуть у будь-який момент перейти кордон і окупувати Середину-Буду, де розташовано центральний офіс і перебувають багато працівників. У Середині-Буді на той момент жило десь 5–6 тис. мешканців, зокрема близько 30 наших співробітників. Та й у відділеннях парку було тривожно.
Заїжджаєш у Стару Гуту, де контора одного з ПНДВ (природоохоронне науково-дослідне відділення –– ред.). До російської траси з твердим покриттям — кілометрів вісім. Але коли нею починається рух важкої техніки, то відчуваєш навіть на такій відстані. Що буде з сім’ями, дітьми –– невизначеність, –– згадує Сергій.
У Старій Гуті тоді було близько 350 мешканців, з яких у парку працювало десь півтора десятка. Один з інспекторів працював і мешкав у селі Нововасилівка, яке просто на кордоні. Також недалеко від кордону –– база відпочинку «Деснянка», яка належить парку і де ще двоє працівників жили й обслуговували її.
«Головним було убезпечити людей, та й тепер вважаю це своєю основною задачею –– техніку й обладнання можна відновити, а людей –– не дай Боже що –– не повернеш. Ми скоригували робочий графік: інженерно-технічні працівники в адміністрацію приходили тільки за крайньої потреби, решту часу працювали дистанційно. Це щоб не потрапити під обстріл, бо коли контора за 400 метрів і там нарада, то це вже ціль для росіян. Так ми працювали, поки ворогів не вибили з Бучі та Ірпеня. Зрозумівши, які звірства вони можуть коїти, люди почали виїжджати далі від кордону –– у Суми, Шостку, Чернігів, Конотоп, Київ, у західні області. Хоча росіяни вийшли вже й із Сумської області, але залишалася постійна загроза, що знову можуть зайти через кордон. І плюс почалися постійні обстріли — у травні», –– каже Сергій Кубраков.
Сорок кілометрів особливої небезпеки
Деснянсько-Старогутський НПП створено у 1999 році для збереження природних ландшафтів Лівобережного Полісся. Він складається з двох віддалених одна від одної частин: Придеснянської та Старогутської.
Придеснянська розташована в заплаві Десни та її приток. Це одне з найкраще збережених місць такого типу в Україні. Багато озер, стариць, боліт. Під час осінньо-весняних міграцій тут зупиняються на короткий відпочинок багато птахів.
Старогутська частина –– це густий віковий ліс на кордоні з росією, південне продовження Брянських лісів. Таких лісових масивів на Поліссі практично не залишилося. Старогутська частина –– південна межа для багатьох видів північної фауни: бурого ведмедя, рисі, сичика-горобця та інших.
На території парку є багато червонокнижних видів рослин і тварин. У 2009 році територія НПП стала ядром біосферного резервату й набула міжнародного природоохоронного статусу. ЮНЕСКО видало сертифікат нашому парку та низці російських заповідних територій, які увійшли в російський біосферний резерват. Попереду були великі перспективи міжнародного співробітництва. Вся співпраця була зупинена у 2014 році.
Старогутський масив на півночі окреслений кордоном з росією протяжністю близько 40 кілометрів. З півдня його обмежує річка Уличка. Спільний кордон був колись перевагою і шансом на плідне міжнародне співробітництво, адже по той бік –– біосферний резерват Нерусо-Деснянське Полісся, ядром якого є природний заповідник Брянський ліс. Мало хто розумів, яку небезпеку приховує сусідство з ерефією.
«Масштаби війни я зрозумів після того, як артобстрілом був розбитий колишній піонертабір «Десна», який розташований у ста метрах від нашої бази відпочинку «Деснянка». Парк використовував його для проведення екотаборів, турзльотів тощо. Це не був військовий об’єкт, це був об’єкт для дітей. Тоді стало зрозуміло, яка біда прийшла на нашу землю», –– каже директор парку.
У кінці липня 2022-го відчуло війну і село Стара Гута. Почалися обстріли з «градів» та мінометів. Були прильоти у контору нашого ПНДВ, знищили гараж, автомобіль УАЗ. Люди, слава Богу, залишилися живі.
«Лупили по конторі ПНДВ, яка розташована у лісі. Пошкодили ліси у чотирьох виділах (виділ –– частина кварталу –– ред.). Навколо контори пошкодили не один десяток сосон –– їх вирвало з коренем. Збитки лісам склали десь шість мільйонів гривень, а ґрунтам — приблизно 24 тисячі. Приїжджала Держекоінспекція, вони порахували за відповідними методиками збитки, прокуратура відкрила кримінальне провадження».
«Інспектора контузило, але, слава Богу, живий»
Дуже допомогли працівники Фонду Зуккова (Німеччина), які придбали для парку два потужні акумулятори й регулятор перемикання, зазначає Сергій. Завдяки цьому весь час працювали комп’ютери, помпи, які качали воду в системі опалення тощо. Це дуже виручало під час відключень електроенергії. Дітям співробітників працівники цього фонду вже другий рік перед Різдвом дарують подарунки.
— Три наші авто, які були для патрулювання, поїхали в армію, тож ми патрулювали на старенькій Волзі. Зиму 2022–23 років пережили попри обстріли та усе інше. Чекали весну з надією, що прийде мир, але… Обстріли в рази збільшилися –– сіл, території парку. росіяни пошкодили контору Улицького ПНДВ, тричі обстріляли контору Старогутського, двічі вдарили по адмінбудівлі у Середині-Буді. Але найбільше дісталось нашій базі «Деснянка». Десь о десятій вечора 21 травня цього року був авіаудар, частину приміщень геть зруйновано. Центральний корпус вже відновленню не підлягає. Там була якраз рейдова група і два співробітники бази, які просто дивом не загинули –– трьох поранило, інспектор дістав контузію, але усі живі.
Що з майна вціліло –– перевезли у Середину-Буду. З травня 2023-го більшість працівників служби держохорони Старогутського ПНДВ відправлено на простій — щоб убезпечити їх.
«Ця весна була сухою, без дощів. росіяни цим скористались і підпалили старогутську частину парку недалеко від кордону. Вони очікували, що туди приїдуть гасити пожежники, наші працівники, а вони вдарять вже по них. Але ми це теж розуміли. Тож нам залишалося лише спостерігати, як там горить. Пожежа тривала до дощів, які пішли через два тижні. Вигоріло десь тисяча гектарів лісу –– сосняки середнього віку, 60 приблизно років. Це рекреаційна зона, там чудові чорничники, люди збирали чорницю тоннами й мали суттєвий підробіток, завдяки якому переживали зиму. Плюс гриби, там були чудові білі гриби. Взагалі там з весни з’являлися сморчки й строчки, потім –– лисички, білі, опеньки, польські. Рай для грибників!!!», –– розповідає Сергій Кубраков.
Пожежа сталася у період, коли гніздились рябчик, глушець, тетерук. Кладки й пташенята загинули. Ну й дрібні усі ссавці не встигли втекти й загинули теж. Як і мурахи та інші комахи. Обрахувати це просто неможливо. До цього у парку були лише дві потужні пожежі. Перша прийшла з росії років 15 тому, фронтом 4–5 км. Зупинити її змогли лише мінералізовані смуги. Але вона випалила усі болота до цих смуг.
Друга сталася у 2015-му навесні, у кінці березня. Стояла суха спекотна погода. Це був підпал як помста браконьєрів. Одночасно у трьох місцях підпалили колоди дров у лісі, обливали їх соляркою. Був дуже потужний вітер. Тоді згоріло близько 300 гектарів і зупинив пожежу сніг, який пішов уночі. Інші пожежі були невеликі, у парку хороша система раннього виявлення, відеоспостереження. Є пожежне авто, плуги, ранцеві оприскувачі тощо.
Зберегти людей
Тема обстрілів виникає через кожні кілька хвилин нашої розмови, Сергій починає активно жестикулювати, збивається з ритму розповіді.
«Логіки не знайти у цих обстрілах, руйнуються школи, приватні будинки, цивільна інфраструктура. Розстрілюють місцевих мешканців — для чого??? Першого вересня вдарили по місту Середина-Буда з «градів», потужно. Спалахнуло відразу 5–6 будівель, наше пожежне авто виїжджало теж, хоча наші співробітники ризикували життям, я їм дуже вдячний за цю мужність. Після одного з обстрілів нашої контори у Середині-Буді ми ухвалили рішення про евакуацію інженерно-технічних працівників –– бухгалтерію, кадри, відділ екопросвіти –– у Шостку. Дякую міському голові, знайшли прихисток в екопросвітньому центрі міста, з яким дружимо безліч років».
У Середині-Буді залишились транспортний та господарчий відділ. А також частина відділу охорони, він зосереджений зараз на охороні заплави Десни, бере участь у фіксації шкоди від збройної агресії рф.
— Заходять ДРГ. Цьогоріч улітку розстріляли біля Старої Гути УАЗ з працівниками держлісгоспу, зокрема загинули мої друзі, яких знаю дуже давно, — веде далі співрозмовник. — Машина підірвалася на протипіхотній міні, а потім ДРГ добила тих, хто вижив, з кулеметів та автоматів. Іншим разом знову ж біля Старої Гути розстріляли молоковоз, жінку-експедитора вбили відразу, а водій був поранений, але встиг добігти до наших військових. росіяни усе знімають на відео і потім викладають у своїх пабліках, хваляться скоєними злочинами.
Кому –– війна, кому –– мати рідна
«Браконьєрів війна не зупиняє. Користуються тим, що через обстріли не завжди може виїхати відділ охорони, нищать водні біоресурси. Але все-таки ми їх ловимо. Попри обстріли тощо. У заповідній зоні — урочищі Великі Боги — затримали браконьєра, який встановив сітки й витягував рибу з Десни. Це вже втретє його упіймали. То він сітки скинув і –– тікати. Але скільки б мотузочці не витись, а кінець буде. Збитків нарахували 140 тисяч, ідуть слідчі дії.
У тому році литовці нам подарували один всюдихід, а естонці — ще два. І це нам шалено допомагає й охорону вести, і логістику організовувати. Ми їм так вдячні, що немає сил це передати. Бо ми залишились були тільки зі старою «Волгою».
Німці часто питають: що вам треба, чим допомогти? Це важливо — відчувати, що ми не самі. Основна проблема –– замінування. Війна закінчиться, але доступ буде закритий багато років. Наголошую, що вже зараз необхідно шукати джерела фінансування робіт з розмінування, готувати фахівців», –– каже Сергій Кубраков.
Кожні відвідини найціннішої території, серця парку — Старогутського лісового масиву — це височенний ризик, як для науковців, так і для служби охорони. Окрім цього, значна частина цього масиву потрапляє у двокілометрову зону відчуження, організація якої планується сьогодні біля кордонів України. Для компенсації за збалансування структури парку важливо вже зараз знайти нові території для розширення. Фахівці підготували пропозиції з розширення парку лісовими урочищами Очкинського лісництва Свеського лісгоспу, по них зараз готують експертний висновок. Окрім Очкинського масиву, варто заповідати й заплаву Десни в межах Чернігівської області.
Чим особливий
— У 2024-му парку виповниться 25 років, і весь цей час я пропрацював у ньому на різних посадах, — розповідає Сергій Кубраков. — Чим наш парк особливий? Пишаюсь, зокрема, що ще з 2000 року ми щовесни встановлюємо сезон тиші. Тоді не було ще жодних нормативних документів та вказівок про це, і ми робили такі сезони не для звітів, а щоб птахи й звірі могли гніздитися та кублитися без шуму і галасу. Жодної рубки у цей період ми не провели.
Лісовпорядкування передбачало призначення в рубку дубів віком понад 100 років. У 2010 році як головний природознавець я пояснював усім, що цього робити не можна. Ми зібрали тоді комісію, до якої увійшли лісопатолог «Сумилісу», представники облуправління лісового господарства, облекології. Актували ці ліси, і я домігся висновку, що ці насадження мають наукову і природну цінність і там рубати не можна. А коли у 2012-му затвердили новий проєкт організації території парку, ми вже ці дуби перевели в заповідну зону. Реально можна було отримати мільйони за зрізану деревину, але ми вирішили таку красу зберегти.
І ще — у нашій заповідній зоні не виписано жодного лсорубного квитка. Окрім рубки після бурелому у чотирьох пожежонебезпечних виділах. Решту буреломів та інших загиблих насаджень ми залишали без рубки. Заклали дослідні ділянки й проводимо дослідження, як відновлюється ліс природним шляхом. На жаль, багато наукових дослідів, планів росіяни нам поламали. Доведеться починати нові. Ідей у нас багато. Головне –– перемогти у цій війні. І щоб наші співробітники, а у нас троє — у лавах ЗСУ, повернулися.
Записав Олег ЛИСТОПАД
На фото Сергія Кубракова — краєвиди Деснянсько-Старогутського НПП, наслідки руйнувань довкілля та приміщень парку