24 лютого 2022 року. День, який змінив усе.
«День догорає, небо впало на нас,
Серце палає, біль сповільнює час,
Місто нас огортає, у собі дітей
ховає, наших дітей ховає!»
Сергій Танчинець — автор слів і соліст гурту «Без обмежень» написав пісню «24/02» пізніше. Завжди приходить емоція, а потім — слова і розуміння.
Цими днями завершується друге коло великої війни довжиною в рік. Починається третє коло…
…Є така формула сприйняття незворотного: «Заперечення, гнів, компроміс, депресія та прийняття». Цю модель людської поведінки (п’ять основних етапів) описала ще у 1969 році американська психологиня Елізабет Кюблер-Росс, яка багато часу приділила вивченню переживань, зокрема, пов’язаних з безповоротними втратами або загрозами таких втрат.
Чого-чого, а більш ніж серйозних приводів для переживань нам, українцям, вистачало і вистачає. Чудовий полігон для перевірки на точність формули Кюблер-Росс, адже багато дослідників акцентують, що вона розроблялася у вужчому сенсі, лише щодо прийняття смерті.
Але, як на мене, формула працює, і саме у широкому, вкоріненому у масовій свідомості, розумінні. Вона циклічна і цей цикл спрацьовує. Мільйони українців, дізнавшись 24 лютого 2022 року про повномасштабний напад росії, дуже швидко прийшли до прийняття цієї катастрофічної події й відразу удосконалили формулу — додали до неї шосту фазу: «Вам, кляті рашисти, гаплик!». Сотні тисяч добровольців під військкоматами у ті перші дні — це свідчення саме такого спрацювання в найбільш активної частини українського суспільства теорії Кюблер-Росс.
Нині ми знову заходимо на чергове коло. Відсутність такого очікуваного суспільством прориву внаслідок літнього контрнаступу (хоча на що можна було сподіватися без авіації, переваги в артилерії та боєприпасах?). Зняття головнокомандувача Валерія Залужного та усіх генералів з його команди без пояснення суспільству причин. Ситуація з Авдіївкою і дуже невиразна комунікація з суспільством нового командування та політичного керівництва. Блокування допомоги від амери-канського народу і неспроможність керівництва США подолати цю кризу.
Нерішучість більшості європейських лідерів у питаннях підтримки України та посиленні санкцій проти росії. Блокування польськими фермерами (якщо це справді фермери) кордону і спроби таких самих блокувань в інших країнах-сусідах. Неготовність до розв’язання міжнародних проблем (на Мюнхенській безпе-ковій конференції було аж четверо наших народних депутатів, у той час як зі США приїхали 44 американські конгресмени). Тиск на бізнес, журналістів, громадських активістів.
Усе це не дає багато підстав до оптимізму. Але саме в ці дні — у річницю Революції Гідності, у річницю початку російської агресії, яку ми стримуємо вже десять років, у річницю повномасштабного вторгнення, яке ми відбиваємо два довгих-довгих-довгих роки, — варто пригадати, що це ми вже проходили. Пора переходити до праведної, але контрольованої й холодної люті. Час укріпити свою віру в перемогу, свої сили, своїх друзів і однодумців. Час знайти нестандартні й ефективні рішення. Способи впливу на нашу ж владу, на наших закордонних союзників. Спосіб надихнути тих, хто поруч. Знайти сили зберегти свою психіку та здоров’я. Щоб день у день, годину за годиною втілювати український варіант формули: «Не боїмося. Стоїмо. Рубаємо». Влучніший нецензурний варіант ви знаєте й самі.
Олег ЛИСТОПАД
Фото з першого воєнного номера: №7-8 2022 р.