Відповідальність наукової спільноти щодо демократичної та об’єднаної Європи в контексті загарбницької війни росії проти України, посилення наукових обмінів і голосу молодих науковців — нещодавно Берлін-Бранденбурзька академія наук і Junge Akademie (національна установа, яка підтримує молодих науковців) разом із низкою партнерських організацій оприлюднили маніфест «Відродження Європи» (Reclaiming Europe). Документ, окрім ініціаторів, вже підписали міністри науки декількох земель Німеччини, президенти академій наук Данії, Естонії, Литви, Польщі та України, Рада молодих учених при Міністерстві освіти і науки України й Офіс підтримки вченого, президенти Берлінського університету імені Гумбольдта і Потсдамського університету, а також інші представники різних наукових установ і громадських організацій.
«Світ» розпитав президента Берлін-Бранденбурзької академії наук Крістофа МАРКШИСА, як виникла ідея цього документа і чому в ньому закладено відповідні меседжі.
— Чому Берлін-Бранденбурзька академія наук ініціювала створення такого маніфесту? Як вплинули на цю ініціативу українські вчені та контакти з ними після початку повномасштабної війни?
— Після повномасштабного російського вторгнення (тут, у Німеччині, ми часто говоримо про початок війни, але ця війна триває в Україні з 2014 року) нам стало очевидно, що ми, на жаль, знаємо занадто мало про наших східних сусідів — у науковій спільноті, політикумі чи суспільстві загалом. З 24 лютого 2022 року цей дефіцит більше не можна ігнорувати.
Наш маніфест, який було розроблено з багатьма партнерськими установами, молодими вченими та представниками громадянського суспільства, а також підтримано дуже різними людьми та установами, — це вираження того, що є процес перенавчання. Ми хочемо ініціювати проєкти, які засновано на партнерстві, а не на ідеях, котрі функціонують як «допомога розвитку», коли одна сторона пропонує рішення, а інша приймає його та, крім того, має бути вдячною.
У цьому сенсі для нас було вкрай важливо, щоб українські плани на майбутнє було враховано на кожному етапі нашого проєкту мережі молодих учених, що формує контекст маніфесту. Ми зв’язалися з людьми з української діаспори, а також з України, і минулого літа делегація нашої академії відвідала Львів, щоб провести переговори на місці та дістати враження про ситуацію в країні. Відтоді я маю принаймні певне уявлення про те, від чого страждають українці вже два роки. Саме через те, що я переживав лише занепокоєння, що може бути повітряна тривога, яке, на щастя, не справдилося, я трохи краще розумію, наскільки це виснажливо, тим паче коли йдеться про реальні обстріли.
— У маніфесті йдеться, що досвід країн, які так часто об’єднують під оманливим ярликом «Східна Європа», нехтується та маргіналізується, а відповідні дослідження скорочуються. Про який досвід ідеться?
— Коли ми пишемо про досвід, ми маємо на увазі той факт, що термін «Східна Європа» в Німеччині та, звичайно, у багатьох її західних сусідів призвів до припущення про начебто однорідну зону країн. Але країни Балтії вважають себе північноєвропейськими, Румунія — частиною південної Європи й так далі.
З власного досвіду я можу сказати, що, наприклад, Львів належить до самого серця Європи, він сповнений пам’яток і тісно пов’язаний із ширшою європейською історією. Отже, ми маємо на увазі дуже різні погляди — окрім того, усі ці країни самі по собі не є однорідними (так само як Німеччина чи Франція мають дуже різноманітні регіони). Проте східноєвропейські країни, безсумнівно, об’єднує і досвід того, що їх надто часто сприймали просто як сателітів росії, і те, що ми, їхні західні сусіди, не сприймали серйозно побоювання щодо загрози, яку являє собою російський режим. Дослідження «Східної Європи» відіграли в цьому певну роль. Протягом тривалого часу — це ще один спадок часів Радянського Союзу — вони були надто «русоцентричними». Це все ще має вплив сьогодні — особливо тому, що інтерес до регіону, що підживлювався антагонізмом з Радянським Союзом, де домінувала росія, мав тенденцію до зниження після закінчення холодної війни.
Попри те, що «старі» східноєвропейські дослідження досить довго трансформувалися та створювали менш упереджені дослідження, через цей занепад таке розуміння недостатньо проникло в колективну свідомість. Ось чому ми зараз говоримо про переломний момент в історії тут, у Німеччині. Ми говоримо про радикально нові перспективи прогресу.
— У документі висловлено ідею про те, що не варто зупинятися на «швидкій допомозі». У який спосіб, на вашу думку, можна максимально відкрити кордони?
— Науковці не є політиками, не можуть говорити й діяти як політики — і не повинні, адже у них різні погляди та завдання. Однак ми зауважуємо, що коли вільний обмін у науковій спільноті неможливий або коли цьому активно перешкоджають, то це шкодить академічним колам. Наука автоматично долає кордони через свої інтереси в питаннях, які не обмежуються однією країною. І ми, звичайно, повинні говорити про це відкрито і прямо, а також постійно підвищувати обізнаність громадськості. Це і є наша ініціатива. У сучасному суспільстві, яке засновано на знаннях, роль природничих і гуманітарних наук є центральною, і ми не можемо дозволити собі непотрібних обмежень, заснованих на упередженнях, нетерпимості та ненависті. Для нас як для зацікавлених сторін в академічному середовищі вкрай важливо чітко висловити це, щоб громадськість стала більш обізнаною та щоб політичні рішення ухвалювалися згідно з ситуацією.
— Як, на вашу думку, можна змінити шовіністичний та неліберальний порядок денний, враховуючи ситуацію, коли відповідні рухи та політичні партії популярні в багатьох країнах Європи?
— Як ми пишемо в нашому маніфесті, час діяти зараз, і робити це рішуче. Ми не повинні недооцінювати різні популістські, неліберальні чи навіть авторитарні рухи, які ми спостерігаємо всюди в Європі. Але більшість людей, установ — і це об’єднує нас з Україною — цінують принципи рівності, справедливості та свободи. І це дає силу усвідомлювати ситуацію та діяти відповідно. Тільки так можна буде допомогти Україні та повернути Європу до порядку денного, який підтримує академічну та всі інші форми свободи, демократії та процвітання.
— Один із пунктів маніфесту (№ 9) стосується платформ, які мають об’єднати молодих науковців. Які можуть бути форми таких майданчиків?
— Такі платформи повинні мати багато різних форм, місій і бенефіціарів. Зараз ми створюємо платформу Young Network TransEurope, яка незабаром опублікує конкурс для подання заявок на членство засновників. Її мета — об’єднання молодих дослідників, щоб вони мали більше уваги громадськості та, відповідно, потужніший голос. Молоді вчені також матимуть можливість розпочати міждисциплінарні проєкти, спрямовані на пом’якшення наслідків війни.
Однак це лише одна з багатьох ініціатив, які нам потрібні, а інші, які вже існують або готуються, слід сприймати не як конкурентів, а як необхідну різноманітність. Лише завдяки різноманітності підходів ми зможемо подолати різні виклики та оцінити численні європейські перспективи.
P.S. Ознайомитись з маніфестом можна за посиланням — https://www.bbaw.de/publikationen/reclaiming-europe. А підписати — https://www.bbaw.de/…/reclaiming-europe/become-a-signatory.
Розпитував Дмитро ШУЛІКІН