Михайло Русін — один з лауреатів цьогорічної Зоозахисної премії. За порятунок хом’яків, які з колись фонового виду стали рідкісними. Кандидат біологічних наук, крутий фахівець з дрібних хребетних, знаний у міжнародних колах експерт. Для мене Михайло також та людина, яка першою забила тривогу щодо долі мишівки Нормана та ще двох ендемічних видів, чиї ареали значною мірою були затоплені після підриву росіянами Каховської ГЕС. Я розпитав Михайла детальніше про цих тваринок, причини зменшення їхньої кількості та власне про способи порятунку.
— Михайле, старші люди розповідають, що після Другої світової нищення хом’яків та ховрахів було державною політикою в СРСР. Їхала полем діжка з водою, люди, переважно діти, школярі, виливали відро води у нірку і хапали ошалілого власника нори під голову (щоб не вкусив). Після чого одразу його вбивали.
— Справді, була така практика. За хвостик або шкурку цих тваринок давали, наприклад, кілька копійок або записували трудодні. Діти виливали їх по всій Україні й не тільки в СРСР, так само було в Німеччині, Польщі. Досі в Угорщині це відбувається. Країни Західної Європи витрачають мільйони євро на відновлення популяцій, а угорці цих тварин нищать.
— Наскільки скоротилася чисельність хом’яків та ховрахів?
— Точно ніхто не скаже. Скорочення почалося з 1970-х. З 1990-х пришвидшилося. А тепер зникають навіть окремі популяції. У Білорусі, наприклад, влада робить усе, щоб вони зникли. Надає дозволи на розорювання територій, де мешкають ці тварини. У них хом’як і ховрах — у Червоній книзі, тобто офіційно визнано, що вид рідкісний. А розорюють начебто для збереження чисельності. Та ще й за рекомендацією білоруської академії наук. Дика якась ситуація. Свого часу громадська організація «Ахова птушак Бацькаўшчыны» (у 2022-му влада Білорусі закрила цю НУО, а її очільника Віктора Фенчука засудили до 2,5 року колонії за участь в акціях протесту — ред.) порахувала, що щорік у Білорусі зникають одна-дві колонії хом’яків. У нас у 2022-му одну з популяцій ховраха європейського розорали на Буковині. Коли йдеться про окремі осередки, їх легко знищити. Хоч куди поїдеш, старожили кажуть, що ховрахи або хом’яки були колись.
Вбивали тваринок мільйонами
— Які основні причини зникнення цих видів?
— Одна з гіпотез — зміна клімату, ці види пристосовані до прохолодніших умов. Хоча чудово почуваються на Балканах, де клімат тепліший.
Негативний вплив мало й вже згадане пряме переслідування, яке триває понад сто років. Я свого часу піднімав архівні матеріали. Лише в Україні за радянських часів могли добуватися мільйони особин кожного виду. У 1920-х роках було заготовлено 20 млн шкурок. Тільки шкурок, бо ще був облік за хвостами. Додамо тих, що втопилися у залитих норах, впольованих котами й собаками. Далі — використання отрутохімікатів. Маю такі свідчення, що від них і досі тваринки гинуть. Мільйони особин щороку труїлися.
Втрати були величезними для популяції. Вони проявилися не одразу, а через певний період, причому лавиноподібно. Спрацьовував ефект ізоляції, суцільний ареал почав подрібнюватися. Дрібніше і дрібніше. Біологічні закони невідворотні: будь-яка ізольована популяція має тенденцію до вимирання.
Вид існує, поки існує мережа локальних популяцій. Якщо одна з них зникає, її територія реколонізується сусідніми живими популяціями. Простіше кажучи, поповнення з сусідніх колоній приходить і займає зручні території. Але якщо популяція сильно розріджена, колонії далеко одна від одної, то… Якщо розрив кілька кілометрів — не проблема перебігти. А 20, 50, 100 — це вже печаль. Тваринка ж не знає навіть, куди бігти. Вони, коли розселяються, вибирають напрямок навмання. Це стохастичні процеси. У результаті якісь особини гинуть, якісь добігають до зручних локацій. А якщо немає таких зручних локацій у досяжному оточенні, то і локальні популяції вимирають.
Забрали степ, виживають звідусіль
— Наскільки небезпечне для хом’яків і ховрахів знищення степів? Яких у нас і так залишилося 3–4 % території країни порівняно з 40 % у минулих століттях.
— Хом’яки непогано освоїлися у певного типу агроценозах. Люди прийшли туди, де тисячоліттями жили степові тварини, розорали степи, але хом’яки до певної міри адаптувалися до цих змінених ландшафтів. Але лише до певної міри. У традиційній землеробській практиці — почуваються непогано. А в індустріальному землеробстві — ні. Бо це монокультура, великі поля.
Хом’якам добре там, де маленькі польові городи, багато клаптиків, вузенькі смужки, люди вирощують якісь продукти для себе. На таких городах велике різноманіття культур: буряк, кукурудза, картопля тощо. А коли монокультура — це десятки гектарів ріпаку і все. Поле за полем соняшника або сої без сівозміни. Доведено французькими вченими, що хом’яки на монодієті мають поганий фізіологічний стан. Тобто, якщо навколо колонії тваринок суцільна кукурудза, то від такої одноманітної дієти їм стає погано. Це як у людей. У США у XIX столітті відразу після громадянської війни у тюрмах та армії сталася епідемія невідомої хвороби, яка проявлялася як висипи на шкірі. Виявилося, що це не патогенне (викликане бактеріями, вірусами тощо) захворювання. Причина — монодієта з кукурудзи, з якої робили й хліб, і каші, і навіть котлети. Як тільки зробили різноманітний раціон, хвороба минула. Хом’яки їдять не тільки зерно. Полюбляють фрукти, зокрема яблука, зелень — весною, наприклад, кульбабу — листя, квіти, пагони. Потрібен їм і білковий корм. У неволі — яйця, личинки жуків. У природі їдять мишей, жуків, личинки, коників.
Також індустріальне агровиробництво погане і тим, що це великі поля, які збирають одночасно і швидко. Після чого відразу ж переорюють. Або ще й спалюють. Хом’яки залишаються без захисту та їжі. На додачу почали вводити в культуру ранні сорти рослин, які збирають інколи вже у червні — на початку липня.
Як врятувати
— Що допоможе захистити поселення хом’яків, поліпшить шанси на виживання?
— Підтримка і розвиток фермерських господарств, наприклад. Бо на городах є конфлікти, там усе на виду, люди коли бачать хом’яків, то не готові миритися з ними та вважають, що втрачають велику частину врожаю. Коли ж це фермер, то він збирає доволі багато продукції й кілька кілограмів, з’їдених хом’яками — не проблема.
Дружнє до хом’яків землеробство — не випалювати стерню. Не заорювати одразу. Треба ухвалити Закон про Смарагдову мережу, який дозволяє без створення об’єкта природно-заповідного фонду обмежувати якісь види діяльності з виплатою власникам землі компенсацій. Наприклад, за пізній збір урожаю, за залишення якихось ділянок неприбраними взагалі. Ще було б круто пропагувати продукцію, зібрану з полів, де збережені тваринки, як екологічно дружню.
А от ховрахи добре почуваються на пасовищах. Обвал їхньої чисельності почався у 1990-х. Збігся з падінням поголів’я худоби. Ховрахам потрібні тирлища, вибиті копитами території. Пасовища з інтенсивним випасом. Через падіння чисельності худоби й знищення пасовищ як таких — розорювання, заліснення — ту худобину, яка залишилась, почали випасати уздовж річок, ставків, які у долинах знову ж річок. Ховрахи через те зберігаються біля води. Але раз на 10–15 років стаються катастрофічні повені й популяція зникає. Це все дуже сумно. Чому в Іспанії, Португалії, Новій Зеландії тваринництво вигідне, а у нас чомусь ні? Чому не вигідне вівчарство, наприклад??? Немає куди діти шерсть? У Молдові вівчарство розвинуте, як результат — краща популяція ховрахів, ніж в Україні.
— Як працюють програми порятунку хом’яків?
— Є два проєкти. Один — у Київському зоопарку, там є Центр відновлення рідкісних видів, хом’яків розводимо і випускаємо в природу. Зокрема, у Тарутинський степ на Одещині. У принципі, є так звані хард реліз (випуск у природу) і софт реліз. Перше закінчується зазвичай плачевно: привезли, випустили, і «привіт». Багато тварин гине. У другому тварин готуємо до нових умов, бо це тварини, народжені у неволі. Їм треба навчитися. З хом’яками важко працювати. Бізонам, наприклад, можна повісити радіонашийник. А тут — ні. Багато охочих з’їсти хом’яка. Зокрема хижі птахи — балобан, пугач. Обидва червонокнижні, до речі. Навіть такий чорний професійний гумор є: червонокнижні птахи харчуються червонокнижними хребетними. Але якщо серйозно, то тут є свій позитив: відновимо кількість хом’яків, то і птахів буде більше. Хом’як — це також здобич і для наземних хижаків: лисиці, тхора.
Щоб якось захистити випущених на волю тваринок, ставимо електроогорожу, електропастуха. Французи багатші, можуть краще стежити. У 2011-му в їхньому проєкті зникли усі 200 хом’яків, яких випустили. Вони це врахували й потім жили біля наступної партії хом’яків пів року, спостерігали. Підсівали певні культури. Домовлялися з фермерами, платили їм за шкоду, яку тваринки завдали. За врожай, який фермери залишали на полі. І в інших країнах за гроші з коштів ЄС таке робиться. Тому я вітаю наш курс до ЄС. Зокрема, зможемо створювати таку природоохоронну мережу, як там — «Натура 2000».
Другий проєкт — Центр порятунку хом’яків. Працюємо за підтримки міжнародного фонду IFAW. Ідея Центру з’явилася після перегляду соцмереж. У дописах про хом’яків одні були за порятунок, а інші писали, що у них багато таких на городі й «прийдіть заберіть». Ми так і робимо. З’ясовуємо, хто категорично не хоче у себе на ділянці бачити цих тваринок. Ми готові приїхати й забрати того хом’яка й переселити за межі городів — у балки, біля лісосмуг. Ловимо живоловкою, ставимо принаду. Буває, що чекаємо день-два, а то й довше, поки впіймаємо. Або залишаємо живоловку — якщо люди адекватні, вони потім нам телефонують. Усіх не можемо врятувати, але намагаємося зробити все, що в наших силах. Ведемо просвітницьку діяльність. Уже знаходяться люди, які готові відводити частину городу. Є жіночка на Харківщині така чуйна, наприклад.
Спілкувався Олег ЛИСТОПАД
Фото Михайла Русіна та UAnimals