Кораблями керують моряки. Медичними закладами — медики. Засобами масової інформації — журналісти. Школами — педагоги. Це видається нам природним і зрозумілим: щоб управляти специфічними фаховими командами, треба самому бути фахівцем у відповідній галузі. Але, схоже, в авторів законопроєкту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності управління природоохоронними територіями та об’єктами природно-заповідного фонду» інша думка. Вони вважають, що заповідними установами можуть керувати просто управлінці та просто адміністратори. А не фахові екологи, біологи чи географи, як вимагає цього чинний закон про природно-заповідний фонд.
Національна академія наук вважає такі новації неприпустимими, про що повідомила керівництво Мінекології листом за підписом академіка-секретаря Відділення загальної біології НАН України Володимира Радченка. На думку вчених, у разі ухвалення нових норм буде різко знижено кваліфікаційний рівень керівників заповідників та національних природних парків (НПП). Зокрема, законопроєктом передбачено, що аби очолювати заповідні установи, достатньо мати вищу освіту в галузі природничих наук, біології, права, управління та адміністрування. А також — досвід роботи не менше п’яти років у відповідній сфері, на керівних посадах не менше трьох років. Водночас відсутня вимога знати українську мову.
«Ця норма буде суперечити статті 9 закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», відповідно до якої керівники державної (науково-дослідної) установи, а такими є заповідники, ботанічні сади, дендропарки і національні природні парки, мають ВІЛЬНО володіти державною мовою, мати науковий ступінь доктора наук або доктора філософії і стаж роботи на посадах наукових працівників та (або) науково-педагогічних працівників не менш як 10 років», — ідеться у листі НАНУ. Зокрема, на сьогодні за Статутом НАН України кандидати на посаду керівників заповідників, що перебувають у віданні академії, обов’язково мають відповідати вимогам закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», повідомляється у листі.
Критикують послаблення вимог до директорів заповідних установ і представники вищої школи та громадських організацій.
«Відповідно до новацій Міндовкілля керівниками адміністрацій заповідників та національних парків можуть бути: правники, податківці, банкіри, маркетологи, торгаші, астрономи, фахівці в галузі наноматеріалів. Але фактично забороняє (законопроєкт — ред.) керувати такими установами біологам, хоч саме один з перекладів спеціальності: Natural environments and wildlife позначає фахівців у галузі охорони біорізноманіття», — пише у групі Ukrainian Scientists Worldwide професор Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького Олександр Жуков.
«Стосовно кваліфікації — я категорично проти того, що автори законопроєкту зараз пропонують. Нам усім так довго потрібно було працювати над тим, щоб було прописано, що можуть бути з освітою еколог, біолог, географ. А зараз знову просувають що і кого завгодно», — прокоментував «Світу» ситуацію начальник науково-дослідного відділу національного природного парку «Тузлівські лимани» доктор біологічних наук Іван Русєв.
ЗАПОВІДНА АГЕНЦІЯ — БУТИ ЧИ НЕ БУТИ
Проєктом закону передбачається також створення «центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері природно-заповідного фонду та природоохоронних територій». На сьогодні в Україні лише заповідників та НПП більш ніж 70: 53 національні природні парки; 19 природних заповідників; 5 біосферних заповідників. З них два біосферні заповідники (Дунайський та Чорноморський) та три природні (Карадазький, Луганський та Український степовий) працюють у структурі НАНУ. А знаменита Асканія-Нова — у складі НААН. Є заповідники та НПП, які підпорядковуються також Міносвіти та Офісу Президента України. Але левова частка таких установ напряму підпорядковується Мінекології.
Керувати такою кількістю заповідних установ, надавати їм належну підтримку і координувати діяльність сьогоднішньому Мінекології складно. Профільний підрозділ (Департамент природно-заповідного фонду та біорізноманіття) — це 22 людини, які опікуються ще й охороною живої природи. Тому в принципі створення профільної агенції або чогось подібного є логічним і доцільним.
Але є певні застереження. Зокрема, у листі НАНУ відмічено, що назва, структура, підпорядкованість нового органу у законопроєкті не визначена.
А передача до сфери його управління усіх заповідних установ, створених до ухвалення нового закону, на думку фахівців академії, є недоцільним.
«Вилучення в НАН України природних і біосферних заповідників не відповідає положенням частини третьої ст. 17 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», якою наголошено, що у віданні Національної академії наук України, поруч з іншими науковими установами, перебувають і заповідники», — ідеться в листі.
У Пояснювальній записці до проєкту закону в частині, де йдеться про необхідність вилучення заповідників у НАН України, НААН України, МОН України та інших організацій, також наголошується на начебто низькій кадровій спроможності у цих заповідниках.
Однак, вважають автори звернення до Мінекології, навпаки, саме установи природнозаповідного фонду України, зокрема природні та біосферні заповідники, які підпорядковані НАН України та НААН України, мають потужний кадровий склад, до якого входять доктори й кандидати наук. Свідчення їхнього високого рівня — публікації у високорейтингових наукових виданнях світу. Протягом останніх трьох років науковці Чорноморського біосферного заповідника надрукували низку статей у престижних журналах, як-от Proceeding of the National Academy of Sciences of United States of America, Nature Climate Change та Scientific Data.
Всі заповідники НАН України мають кураторів в особі провідних інститутів НАН України, а території заповідників слугують важливою експериментальною базою для проведення наукових досліджень українських та закордонних вчених.
Що стосується поганого матеріально-технічного забезпечення, то, на думку вчених, треба збільшувати фінансування таких установ шляхом загального збільшення фінансування академії наук, а не шляхом передачі цих заповідників до нової структури, яка потребуватиме виділення з бюджету додаткових коштів, яких зараз немає для фінансування заповідників НАН України.
ЧИЯ НАУКА?
Вчені НАНУ вважають, що законопроєкт необґрунтовано усуває академію від ведення наукових досліджень. Так, зміни до ст. 42 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» позбавляють НАНУ права затверджувати програми і плани науково-дослідних робіт на територіях заповідників, НПП, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків. Там же пропонується повністю вилучити участь НАНУ в координації наукових досліджень на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду України. Фактично таку координацію буде здійснювати Мінекології.
«Не зрозуміло, яким чином організація, яка не є науковою і в якій працюють переважно державні службовці, а не науковці, може самостійно здійснювати координацію наукової діяльності», — зазначається в листі.
Те ж саме стосується й запропонованих змін до статті 43 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», якими запропоновано позбавити НАН України права затверджувати Порядок підготовки та програму Літопису природи. Однак це недоцільно, оскільки саме в НАН України, а не в Міндовкілля, зосереджена найбільша кількість фахівців з природничих наук.
Інші зауваження НАНУ щодо коригування чинного закону про природно-заповідний фонд стосуються виконання програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера»; виконання Оселищної та Пташиної директив ЄС; підходів до управління територіями Смарагдової мережі, мережі природно-заповідного фонду та водно-болотних угідь; доцільності заборони пересування дорогами загального користування, які проходять через заповідні території тощо. Розглядаються у листі також питання порядку видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Це вельми дискусійна тема, оскільки йдеться про погодження з Мінекології рубок, сінокосів, заготівлі очерету тощо.
«Однак ця норма недоречна для таких штучно створених об’єктів, як ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, а також парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Враховуючи, що процедура отримання дозволів достатньо складна і тривала, існування цієї норми часто паралізує роботу вищеперерахованих установ і не дозволяє їм ефективно виконувати покладені на них природоохоронні функції.
Наприклад, неможливість проведення ландшафтних рубок через затримку з отримання відповідних лімітів та дозволів, що зазвичай пов’язане з різними бюрократичними перепонами, призводять до погіршення стану насаджень, збільшення кількості аварійних дерев. Прийняття таких рішень цілком може бути покладено на вчену раду відповідної установи на підставі рішення спеціальних комісій з профільними фахівцями, які функціонують у кожній з таких установ», — вважають автори листа.
Очевидно, що законопроєкт потребує широкого обговорення, сподіваюсь, що Мінекології та автори документа це розуміють і організують відповідні дискусії у різних форматах та аудиторіях, зокрема й шляхом живих зустрічей з вченими та громадськістю.
Олег ЛИСТОПАД
На фото:
Національний природний парк «Прип’ять-Стохід» забезпечує водність Прип’яті і Дніпра;
Заповідні території Рівненщини приваблюють туристів;
Історичний маршрут у Карпатському національному природному парку
«Скелі Довбуша» в Карпатському НПП
Читайте також: