Коли за вікном світить осіннє сонечко або накрапає неспішний дощик, аж не віриться, що пару місяців тому ми шукали порятунку під кондиціонерами й проклинали «глобальне потепління». То, може, вже не варто переживати? Минулося, та й по тому, життя налагодилося і все буде добре?
Ні, не буде. Ні, варто. І треба вживати серйозних заходів уже зараз. Бо коли накотить наступна хвиля наслідків змін клімату, може бути пізно. У цьому переконаний експерт проєкту «Зниження ризиків катастроф ПРООН-Україна», старший науковий співробітник Відділення моделювання довкілля Інституту проблем математичних машин та систем НАНУ Андрій Демиденко.
Часті паводки – наша нова реальність
– Пане Андрію, то, може, таки не варто переживати? Все налагодиться, погода вирівняється, людство пристосується?
– Завтра може бути гірше. Підстави є. Так, людська психіка постійно хоче знайти привід відключити негативні сигнали, але згорнутися клубочком і перечекати – не варіант. Підхід «все повернеться в нормальне русло після кризи» не працює. Оприлюднений у серпні 2021 року звіт Міжурядової групи експертів зі змін клімату нагадав, що ситуація погіршується. Зросли частота й інтенсивність паводків і лісових пожеж. Паводки – результати катастрофічних злив або ураганів, як у США. Заливає містечка у Німеччині, Бельгії – зливами, які бувають раз на 400 років. А пожежі є наслідками посух
– Але ж і паводки, і масштабні пожежі траплялися й раніше.
– Траплялися. Але тепер такі екстремальні погодні події, які раніше бували раз на 100 років, стаються раз на 20 років. 2008-го був у нас паводок у Карпатах. Наслідки – жахливі: 31 загиблий, мільярд доларів збитків. Минуло трохи більше 10 років – і трапився наступний. Це я про паводок 2020 року, коли лише в найбільш постраждалій Івано-Франківській області нарахували збитків на 2,1 мільярда гривень і загинули четверо людей. Хоча очікували паводок такої сили, як у 2008-му, лише через 50 років. Оце і є ефекти змін клімату. Глобальне потепління лише один із наслідків цих змін. Важлива не тільки температура. Головне – збільшення частоти й інтенсивності катастрофічних погодних подій. Якщо за день випадає місячна норма опадів, а за рік їхня кількість не дуже міняється, то що це означає? Що у цьому ж році настане період, коли опадів не буде дуже довго.
І це теж погано. Починається посуха. Через що й горять ліси. А не від підвищення середньорічної температури на один градус, бо до таких коливань екосистема може адаптуватися. Сірничок здуру хтось непогашений кинув, або диверсія – наприклад, як біля лінії зіткнення. І маємо катастрофу. У Чорнобильській зоні торік це ще наклалося на радянське осушення боліт і долин річок Полісся. Одним з уроків тих пожеж мало би стати визнання цього факту й програма відновлення водно-болотних угідь та меандрування річок, в яких спрямляли русла. Але…
– Події в Криму цього літа теж із цього ж переліку? Бо останні такі зливи я пригадую 2002 року, коли позмивало виноградники навколо Алушти, зокрема.
– Так, шалена злива і спричинений нею паводок, який зніс половину Ялти – це воно. Знову бачимо дуже короткий період між стихіями. Тоді як перед паводками 2002 подібні знайшли в метеозаписах 100-річної давнини.
В Європі про паводки й пожежі як про зміни клімату останні років 20 пишуть, а у нас – відверталися. Наша влада каже: треба посилювати Державну службу з надзвичайних ситуацій (ДСНС), посилювати захист від паводків. Але ДСНС не попереджає паводки, а тільки ліквідує наслідки! Такі їхні правила.
Попередженням наче займається Держводагентство, яке будує протипаводкові споруди. Але ж вони не дієві. Може, час усвідомити, що «зловити» за допомогою дамб і польдерів місячну норму опадів, яка випала за один день, фізично неможливо? Прикарпатський паводок 2020 року завдав збитків тим самим спорудам і садибам, що й 2008-го. Тобто наявна Протипаводкова програма–2021 не дала результатів. Але її й далі продовжують, хоча натомість потрібна програма адаптації до зміни клімату і зниження ризиків. Дехто каже, що треба менше рубати. Так, ліси треба берегти. Але експерти визнають, що вирубка лісів, хоча і впливає на масштаби катастрофи, не є абсолютною причиною руйнувань таких масштабів .
Брати козу й лізти на другий поверх
– Що ж робити?
– Найважливіше у справі зменшення наслідків і збитків (і найдешевше, до речі) – це організація раннього попередження. Від Ворохти до Яремчі річкою вода добіжить швидше, ніж прийде сигнал, що у Ворохті – злива. Тому треба робити комп’ютерний прогноз погоди за кілька днів. І такі можливості зараз є. Коли приходить повідомлення, що днями може бути сильний паводок, хай бабуся бере козу і вилазить на другий поверх. Така пілотна система раннього комп’ютерного попередження була розроблена на Пруті й Сіреті, встановлена й передана нами Гідрометцентру в 2017 році в рамках європейського проєкту “Іст-Аверт”. Але, незважаючи на досить дешеві методи комп’ютерного прогнозування і попередження, система не використовується ДСНС для раннього оповіщення населення.
Наступний крок – комп’ютерне (а не просто експертна, «на пальцях» оцінка, як зараз) моделювання впливу паводків на рівні громад. Воно має бути наскрізне – і погоди, і стоку з гір, і руслового паводка, і затоплення площ за межами русла. Усе в рамках одного ланцюжка моделей. Бо інакше не можна розрахувати, як ефективніше й дешевше зменшити збитки. Ми робили таке моделювання для Пруту, для тої системи, яку я згадав вище. Розрахували швидкість стоку залежно від опадів за три-чотири дні наперед. Правда ж, достатньо часу, щоб підготуватися й запобігти найбільшим збиткам та уникнути жертв? Програма надає дані в автоматичному режимі, чотири рази на добу. На жаль, Держгідромет отримані дані передає лише румунам, які знаходяться нижче за течією і які заплатили за цю систему. І все. Наші «надзвичайники» і самі нею не користуються, і з Держводагентством не діляться, не співпрацюють. Своєї системи попередження у ДСНС немає. Тільки коли вже щось трапилося, тоді розгортають польові штаби, систему сповіщення між своїми підрозділами і йдуть рятувати людей. Але до того не роблять нічого.
– Якась дика ситуація, аж не віриться, що таке можливе у 2021 році…
– Та це ще не всі дива. Я питав у відповідальних осіб із ДСНС: ви система боротьби з надзвичайними ситуаціями, а хто бореться з ненадзвичайними? Тобто тими, що частіше, ніж на раз 100 років? Ніхто! Але такі ненадзвичайні паводки теж завдають великих збитків! Паводок 2008 року був двопроцентним, тобто раз на 50 років. То хто має ними займатися? ДСНС «забрала» під себе всі паводки, що фінансуються з резервного фонду Кабміну, а за решту – не відповідає.
До того ж, Держгідромет підпорядкований знов-таки ДСНС. Але співпраці з метеорологами у надзвичайників теж немає. Система зруйнована. До Держгідромету дійшла інформація, до людей – ні. Хоча в розробці й створенні систем оповіщення українці – піонери. Знову згадаємо цьогорічні паводки в Європі. У Бельгії було інформування, а в деяких землях Німеччини – немає й досі.
– І знову напрошується питання: що робити?
– Управління всією водою треба передати Державному агентству водних ресурсів. У сенсі – управління всіма водними сферами, проблемами, зокрема управління паводками. Паводкова директива ЄС передбачає управління саме паводками, а у нас у Водному кодексі – управління лише затопленням, і воно чомусь за ДСНС, а не Водагенством. «Розбили» паводок на дві частини. Той, що іде руслом, і той, що виходить за його межі й спричиняє затоплення. Наслідок – дезінтеграція управління. Не можна розбивати ризик паводку на дві частини: ймовірність події та її результат. Ризик – це не сума, а добуток ймовірності події на її результат.
Інша проблема. Ціллю Плану управління ризиками паводків (а у нас – затоплення) є зменшення збитків. І виходить парадокс. ДСНС має розробляти і впроваджувати Плани управління ризиками затоплення, що приведуть до скорочення збитків від паводків і, відповідно, до скорочення бюджету ДСНС, який пропорційний величині збитків. Як ви думаєте, така система працюватиме? Кому ми дуримо голову?
Коли 10 років тому розлилася нафта в Керченській протоці, була справжня битва між відомствами за управління ліквідацією, бо кошти виділили великі. Ще тоді міжнародна спільнота рекомендувала Україні змінити систему фінансування подолання наслідків катастроф. Але віз і нині там.
– В Європі розвинута система страхування. І якщо ти селишся у зоні ризику, то страховка буде дуже дорога. А збитки тим, хто селиться близько до води, нижче «червоних ліній», держава не виплачує. А як у нас?
– Впровадження системи страхування як механізму управління ризиками стихійних лих украй потрібне. Я вже згадував, що помешкання та споруди, що зазнали руйнувань 2008 року, знову постраждали торік і знову отримали відшкодування. Це заохочує людей будувати у заплавах. Дійсно, слід розробити «червоні лінії». Але цього замало, треба змінити умови фінансування.
Коли сталася подія, яка буває раз на 100 років – тоді отримай компенсацію від уряду. Якщо меншого масштабу – тільки страхування. А може, навіть і підняти рівень. У США після урагану «Катрін» підняли від 100 до 500 років цей період.
Але поки що відповідальні особи не прагнуть цими питаннями займатися. Всі «жують» резервні гроші Кабміну, які виділяються у разі виникнення надзвичайних ситуацій, і хочуть, щоб їх було якомога більше.
– Які ще є способи адаптації до змін клімату у водному секторі?
– Це і відновлення боліт та заплав річок, і згортання видобутку торфу, і відмова від гігантоманських проєктів на кшталт будівництва водного шляху Гданськ–Херсон (Е40), який вб’є Полісся з усіма подальшими наслідками. Усе відносно дешево. Але влада не любить дешевих варіантів.
– Наскільки у владі, у суспільстві є розуміння важливості адаптації?
– Це розуміють лише кілька експертів. Характерний приклад – нещодавнє рішення уряду про оновлений НВВ – національний визначений внесок, наш внесок у виконання Паризької угоди. Є два шляхи подолання кризи: власне боротьба зі змінами клімату (шляхом скорочення викидів) і адаптація до змін. У постанові уряду про НВВ є лише про зменшення викидів, що у свою чергу зменшить нагрівання атмосфери тощо. А от проєктів з адаптації уряд не планує, хоча Паризька угода, ратифікована Україною п’ять років тому, передбачає фінансування 50 на 50 скорочення викидів і адаптації. Причина, на мій погляд, проста: урядовці хочуть, щоб усі чималенькі «кліматичні» гроші, як національні, так і міжнародні, пішли в енергетику для компенсації збитків підприємствам (власникам) за зниження викидів парникових газів.
Інтерв’ю вів Олег Листопад
Газета “Світ”, № 37 – 38, жовтень, 2021 р.
На фото: наслідки повені 2008 року у колишньому Рожнятівському районі Івано-Франківської області. Фото надані у 2008 році тодішнім керівництвом району для ілюстрації масштабів проблеми
Андрій Демиденко доповідає про результати досліджень українських та американських вчених щодо можливостей адаптації до змін клімату (за столом – співавтор доповіді Євген Стахів, Інститут водних ресурсів Армії США)