Думки, спричинені наявною кризою науково–технічної сфери України
Академік НАН України Ярослав Яцків – один з найвідоміших і найшанованіших українських учених, астроном і фізик, директор Головної астрономічної обсерваторії України (наукові здобутки і відкриття якої добре відомі у світі), а ще голова Науково-видавничої ради НАН України, головний редактор наукових журналів та науково-популярного журналу «Світогляд». Він завершує свої «думки на папері» ствердним висловом, який винесено в заголовок. Але щоб цей вислів справді став реальністю, потрібно шукати відповіді на запитання: «Хто і як має допомогти тому, хто рухається вперед?», «Коли у владі і свідомості громадян буде «розуміння значення науки для майбутнього розвитку України»?» і «Коли непрості умови для досягнення результатів світового рівня зміняться сприятливими для цього умовами?» Хотілося б почути думки науковців з цього приводу.
Про кризовий стан української науково–технічної сфери вже багато говорили та писали на різних рівнях: як владних структур, так і наукової спільноти та у ЗМІ. Безперечно, криза набирає оберти, про що свідчить «чехарда» у міністерських змінах, показники держбюджету на 2022 р., відсутність спеціальних наукових держпрограм, розвитку ключових лабораторій та ін.
І розпочалася ця криза вже давно, ще за радянських часів, коли тодішня науково–технічна сфера УРСР була складовою потужного науково–технічного комплексу колишнього Союзу (тут ми не торкаємося питання ефективності цього комплексу), перейшовши у спадок незалежній Україні, доживає у наш час останні дні чи роки. Чому так сталося?
З одного боку, у держави немає фінансових ресурсів для належної підтримки цього завеликого за масштабами нашої країни науково–технічного потенціалу.
З другого боку, спостерігаємо, що у суспільній свідомості здебільшого відсутнє розуміння значення науки для майбутнього розвитку України.
Тобто, з обох боків не бачимо належної поваги до роботи працівників науково–технічної сфери. А звідси висновок – ніхто у світі не поважатиме науку такої країни, яка сама її у себе не поважає.
Чому для виходу з ситуації, що склалася, не спрацьовує пошук прагматизму ні з боку економіки, ні з боку наукової спільноти? Відповідь на це запитання хвилює багатьох. Можливо, ми ще не доросли, щоб монетизувати інтелектуальний продукт (а він у нас справді є), як основу успішної економіки та подальшого розвитку нашої науково–технічної сфери.
І ще одне непросте питання, яке так часто обговорюють та щодо якого сперечаються політики, науковці та пересічні громадяни. Чому в науково-технічній сфері не спрацьовують реформи, які регулярно запроваджуються законодавчими та директивними актами? На мою думку, відповідь очевидна. Ці документи поки що не падають на підготовлений ґрунт, який усім нам потрібно регулярно підживлювати день за днем, поки з нього щось проросте.
Тож одвічне запитання: «Що робити?»
Не бачу іншої відповіді, крім як: нам, науковцям, продовжувати працювати у цих непростих умовах і добиватися, хай і високою ціною, результатів світового рівня та вимагати їх належної оцінки. Водночас, намагатися встановити дієвий діалог з владними та підприємницькими структурами для успішної реалізації наявних науково–технічних розробок та приділяти більше уваги популяризації науки, зокрема, фундаментально-наукових та практично-значущих результатів, отриманих науковцями України.Дорогу здолає той, хто йде.
Ярослав ЯЦКІВ, академік НАН України