«У Києві не відчувається війна»

Дописами про Київ, який жирує і не відчуває війни, повняться соцмережі. Причому побачити це можна на сторінках людей різного віку, статі, національності й політичних уподобань. І з різних міст та країн, і навіть від самих киян. Відповіді «так от же вчора вночі знову ракети летіли» не переконують опонентів. «Так усі ж позбивали, Київ прикрили, а от туди (назва міста) прилетіло, і там страшні руйнування».

Ось типовий допис: «Побачила сьогодні військового, 21 рік, приїхав на 10 днів (2 дні вже пішло на дорогу), додому ще не потрапив, був проїздом у Києві. Каже, що війни не відчувається, молодь його віку слухає музику, всі втомилися від війни, всі хочуть відпочинку нормального… Мені так боляче було це чути…».

А як саме повинна відчуватися війна в Києві? Мають прилітати С-300, як у Дніпро і Запоріжжя? Треба розгепати якийсь мікрорайон, як Бахмут? Розвісити плакати «У нас війна»? Ходити з суворими обличчями, бажано строєм?

…Перед нашими вікнами позавчора закопали окопи, сіють траву. Біля дитячого майданчика їздить паровозик і вже поставили надувний батут. Цвітуть клумби під під’їздами.

…Бійцям 242 окремого батальйону ТрО (це мій бат, я служив у ньому, поки не відправили у відставку через досягнення граничного віку) в урочистій обстановці у Великій залі Київської міської держадміністрації вручили нарешті ордени й медалі, подання на які робилися ще в серпні-вересні минулого року. Нагороди тих, хто вже ніколи не зможе їх надіти, отримували рідні. Дивитися без сліз на це було неможливо. Батальйон формувався переважно з киян.

…У нашому дворі знову паркується камуфляжне потріпане авто, назване за ім’ям власника «Гоша-мобіль». І я полегшено видихаю: фух, ротація. Зверху на ньому написано: «Бахмут 1, 2, 3». Сподіваюся колись побачити поруч: «путін здох».

…Кожна друга розмова біля озера, де весь мікрорайон вигулює дітей, собак і самих себе — то про Одесу, то про Запоріжжя, то про Маріуполь. Ці люди вимушено стали киянами. І так, вони часто розмовляють російською.

…У мене немає знайомих, які нічого не роблять для армії. Напевно, «бульбашка» така. Хоча в них різні погляди на політику, віру і суспільне життя.

…На терасі кав’ярні сидять троє цілком здорових, на перший погляд, мужиків у цивільному, п’ють каву і весело сміються. Кремезний русий бородань і чорнявий, теж нівроку, але трохи старший, під’юджують третього. Мене. А ті двоє — це Юра й Андрій. Торік вони 25 лютого разом зі мною прийшли на Іподром по автомати, і ми в одній зміні відстояли не одну ніч на варті на околицях Києва. Потім доля розвела нас по різних підрозділах. Взимку і Юру, і Андрія поранило під Бахмутом, під час атаки орків. Але з бою вони вийти не могли, поки не відбили атаку. Після шпиталю Юра купив снайперську гвинтівку і разом з Андрієм перевівся у спецпризначенці. Їхній новий взвод тепер тренується у лісі в одній з наших областей і чекає відряджання на південь. Чи на схід. Хлопцям дали звільнення на два дні, щоб «нарити» запас набоїв до гвинтівки, бо на складі РАО (ракетно-артилерійського озброєння) бригади таких немає. Патрони, куплені частково за волонтерські, частково за свої, вже лежать у багажнику. Після кав’ярні хлопці перевдягнуться у форму і поїдуть назад у ліс. А я піду писати цей текст про Київ, у якому немає війни.

Олег ЛИСТОПАД, офіцер ЗСУ у відставці

Читайте також: