Стаття академіка Якова Дідуха «Якою буде доля Каховського моря?» про перші дослідження зневодненого дна Каховського водосховища та прогнози щодо майбутнього регіону, оприлюднена на ресурсах «Світу»: ( https://cutt.ly/6wl90LK6 , https://svit.kpi.ua/2023/07/27/якою-буде-доля-каховського-моря/ ) та на інших майданчиках, де було розміщено публікацію, викликала бурхливе обговорення.
Зокрема, чимало коментарів стосувалися прогнозу академіка Дідуха щодо темпів заростання дна «моря», видового складу майбутніх рослинних угруповань та утворення ґрунтів.
«Щодо можливості формування рослинних угруповань — оцінки неприпустимо та невиправдано оптимістичні. Варто згадати, що найбільше в районі Олешок та по всій Миколаївській та Херсонській областях іде стихійне агресивне поширення айланта найвищого (китайського ясеня) — отже, слід очікувати, що всі ледве зволожені ділянки стихійно заростатимуть саме айлантом найвищим — це чи не більша екологічна катастрофа», — вважає лікар-епідеміолог та інфекціоніст Олексій Галімський.
«Щодо ґрунтів, їх на дні водойми ще немає, «такири», які побачили там — це мулисті відклади в умовах висихання… Процес ґрунтогенезу на рівні формування ініціальних ґрунтів займе щонайменше 10–20 років, профіль (Н+Р) якогось алювіального/болотного/заплавного ґрунту утвориться ймовірно за 50–100 років», — пише професор, завідувач кафедри агротехнологій та ґрунтознавства Інституту біології, хімії та біоресурсів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, національний експерт з програм ФАО в Україні щодо моніторингу нейтрального рівня деградації земель Юрій Дмитрук.
А Людмила Лісченко повідомляє, що, за її спостереженнями, «піонерна рослинність повинна з’явитися вже через 3–5 років. Подивіться, як швидко заростають відвали кар’єрів, або самі днища, або оголені порушені землі. Такиризація — це перший необхідний процес при висиханні, але ж періодичне природне зволоження дасть свої результати й процес заростання піде швидше. Тут необхідне буде додаткове джерело надходження правильного насіння, тобто підсівання».
Велику надію на відновлення дна «Каховки» плекає й запоріжчанин, підприємець під ніком Серж Чорний: «Чудова стаття. Додам, що Каховською ГЕС були затоплені величезні сади та городи. Вирощували гарні врожаї фруктів та овочів… І не потрібен був полив, бо земля волога від Дніпра. Це все можна повернути та годувати пів України! Ось залишки садів біля Запоріжжя. ПГТ Балабіно». (Як ілюстрацію він надає відео осушеного дна з пеньками, які, вочевидь, були фруктовими деревами).
А Юрій Мовчан додає: «Якщо рослини, то це бджільництво. А отже — робочі місця».
Для пришвидшення відновлення природної рослинності на осушеній території Анастасія Чорномор пропонує засівати дно водосховища з дронів степовими травами. Її у цьому підтримує зоолог із Харкова Олександр Спірін: «Якщо знадобиться, то можна і з дронів. В Ісландії ж засівають ліси за допомогою бомбардувальників Другої світової війни. Аби це було доцільно й ефективно. Досвід ре-інжиніринґу довкілля вже накопичено і справа на місці не стоїть. Звісно, у культурних і демократичних країнах. Було б кому взятися тут. Але ж вам добре відомі місцеві пріоритети розвитку. Тому, мабуть, спочатку доведеться почекати закінчення війни й щоб вона закінчилася без таких наслідків, які взагалі можуть зробити цю частину території непридатною для проживання людей, і одночасно коли наше населення поступово перетворюватиметься на відповідальний і культурний нарід, аби й вимагати кращого, і бути готовими це краще втілювати своїми руками в копіткій, розумній праці».
Клімат і водосховище
Прибічники відновлення водосховища наголошують, що воно було важливим кліматичним фактором.
«…Величезна поверхня штучного прісного озера суттєво збільшує вологість та провокує випадання додаткової кількості опадів, що надзвичайно важливо в умовах зміни клімату та загрози опустелювання», — зазначає Олексій Галімський.
На що Серж Чорний зауважує: «Випаровування близько двох кубокілометрів води в рік через велику площу Каховського водосховища. Водосховище не зберігає воду, а витрачає!!! Качати воду з Дніпра на поля можна і без водосховища, і тим самим зберегти два кубокілометри води на рік задля поливу».
У відповідь на прохання учасників дискусії навести докази суттєвого впливу Каховського водосховища на клімат Олексій Галімський нагадує про існування так званого озерного або снігового ефекту. Це процес утворення купово-дощових хмар та випадання з них опадів, пов’язаний зі змішуванням холодного сухого континентального повітря з вологим теплим морським.
Виявляється, взимку, коли холодне повітря, переміщаючись над теплою водою озера, насичується водяною парою та прогрівається знизу, це приводить до створення конвективних хмар. Такий самий ефект виникає і на великих природних водоймищах (океан, море, затока). Якщо температура повітря недостатньо низька, замість снігу йде дощ.
Олексій Галімський наводить приклад Великих Озер, розташованих на межі Канади й США та інших регіонів.
«Наприклад, в Егейському морі, в Греції, де холодні північно-східні вітри, які називають бореями, вторгаються у вологе тепле морське повітря.
Сніговий ефект проявляється у Чорному морі біля берегів Грузії та Туреччини, в Адріатичному морі біля берегів Італії. Повітряні маси зі Швеції, проходячи через Балтійське море, приносять сильний сніг на південні та східні береги.
У Сполученому Королівстві східні холодні континентальні вітри, проходячи через Північне море, іноді приводять до такого явища. У цьому регіоні такі опади також називають «сніговий ефект озера», незважаючи на те, що сніг надходить із моря» — цитує пан Олексій один із довідників на цю тему.
Його тези підтримує метеоролог Сергій Шевчук: «Є кліматичні дані для навколишніх метеостанцій за більше ніж 100 років, у тому числі до будівництва водосховища, які це підтверджують».
Та наразі ґрунтовних досліджень «Каховське водосховище і клімат», на жаль, немає, що робить проблемним подальшу якісну дискусію з цього питання. На це, зокрема, вказує екологиня з Миколаєва Антоніна Галкіна: «Інформація щодо впливу водосховищ на клімат в районі Великих озер цікава. Але, невже немає аналогічної інформації стосовно впливу водосховищ на клімат в Україні? Наприклад, майже пів року навколо Олександрівського водосховища на Південному Бузі все вкрито туманом. Невже немає досліджень і наукових висновків впливу цього явища на довкілля?».
Що «екологічніше» — Великий Луг чи водосховище?
У своїй статті академік Дідух спробував оцінити вартість екологічних послуг, які може надавати ця територія у разі існування водосховища і якщо водосховище не відновлювати. А також порівняв користь від ГЕС як виробника енергії та користь від території як надавача екологічних послуг. Ці оцінки також викликали дискусію.
«Екосистемні послуги водосховища на одиницю поверхні мінімум удвічі перевищують екопослуги від річки чи озера та майже у 25 разів — від пасовиськ. До речі, зв’язування вуглецю у черепашках молюсків (тієї самої дрейссени, якої в Каховському водосховищі понад 500 тис. тонн), а потім захоронення у донних відкладах — це найефективніший шлях депонування вуглецю, що існує в природі. Продукування кисню фітопланктоном значно перевищує ефективність цього процесу в тропічних лісах Амазонії (які називають легенями планети). Тому питання екопослуг без урахування екопослуг, які надаються власне водосховищем, абсолютно некоректне», — зазначає директор Інституту гідробіології НАНУ Сергій Афанасьєв.
Чимало опонентів нашого автора наголошували на тому, що основна цінність Каховської ГЕС — не стільки як виробника, скільки як маневрової електростанції, яка дає змогу забезпечувати стабільність енергосистеми країни у години пікових навантажень.
Про це, зокрема, пише Микола Безуглий: «питання не в ціні кіловата, а в ціні маневрової потужності».
«Головна роль ГЕС та ТЕС — це маневрові потужності. Бо ми б могли взагалі обійтись чотирма АЕС, але це не так. Тому якщо оцінювати, то вже варто тоді порівнювати, чи достатньо маневрових потужностей, чи ні», — додає Михайло Хорєв.
Водночас є й інші способи забезпечувати маневровість енергосистеми.
«Так, ГЕС є елементом балансувальних потужностей української енергосистеми, і не тільки ГАЕС можуть це робити, а й ГЕС — шляхом запуску додаткових турбін у потрібний час. Але способів балансування є чимало, в рамках вітчизняного ринку енергетики є спеціальний ринок балансувальних потужностей, енергія на якому коштує найдорожче, зокрема, й енергія від ГЕС. Прекрасний з позиції екологічної науки допис шановного академіка Дідуха мав би бути доповнений дописом не менш шанованого академіка, чи хоч доктора наук зі сфери енергетики, де б було фахово проаналізовано доцільність відновлення ГЕС. І там би містився опис основних альтернатив функції ГЕС для об’єднаної енергетичної системи України. А їх у промисловій експлуатації у світі вже є десятка півтора, як не більше (передусім промислові акумулятори). І фаховий порівняльний аналіз технологій з позицій вартості одного кВт мав би завершувати цей допис. Світовий ринок балансувальних потужностей є одним з найбільш перспективних та інвестиційно привабливих в енергетичній галузі. Водночас, за підрахунками агентства Bloomberg, вартість одного кВт безперервно падає, що робить ці технології доступнішими ширшим категоріям користувачів. Сьогодні світова вартість отримання одного кВт балансувальних потужностей (включно з проєктуванням, будівництвом, інжинірингом і т. п.) складає близько $100. Далі визначаємо вартість кіловата виробництва відновленої ГЕС, для чого вартість будівництва нової ГЕС у $1 млрд ділимо на плановану потужність у 500 мВт. Це буде $2 000. Навіть максимальна спрощеність підрахунків показує недоцільність відновлення ГЕС. В реальності розрив набагато менший, але — і це найважливіше — перш ніж оголошувати про плани відновлення ГЕС, Кабмін був зобов’язаний провести хоча б нашвидкуруч порівняльний аналіз вартості балансувальних технологій і оприлюднити цей документ. Повна відсутність економічного обґрунтування (плюс екологічної оцінки) робить заяву прем’єра Шмигаля яскравим прикладом безвідповідальності топ-урядовців. А турбота керівника Укргідроенерго про поливне землеробство на Півдні та водопостачання міст взагалі дивні. На жаль, екоспільнота наразі не може цьому адекватно протистояти», — пише член Національного екологічного центру України Дмитро Іванов.
Чи обійдеться агросфера без водосховища?
Велика частина дискусії стосується ролі Каховського «моря» як джерела зрошувального землеробства, промисловості та населених пунктів.
Практично весь перелік аргументів, які звучать «за» відновлення греблі й водосховища, навів, зокрема, у своїх коментарях співробітник Укргідроенерго, начальник відділу супроводження будівництва Дністровської ГАЕС Віталій Толочик.
«У статті не розглянута основна функція водосховища, а саме — водопостачання населення, промисловості та сільського господарства. Потрібно пам’ятати, що стік протягом року дуже нерівномірний, тому думка про те, що без водосховища можна забезпечити усіх споживачів водою, є хибною.
…Вода використовується у багатьох галузях нераціонально, і потрібно міняти ставлення до цього питання. Але зміна структури господарювання на більш водозаощадливу — це довгий шлях, на який ми поки й не пробували ставати. Та навіть коли ми доростемо до нових підходів, без Каховського водосховища не обійдемося. Південь України — це рівнина з малими запасами води. Без водосховища це майже те саме, що без Дніпра взагалі, принаймні влітку.
Ще один важливий момент. Я не зустрічав у мережі хоча б грубих пропозицій щодо нового балансу водокористування без Каховського водосховища (можливо, погано шукав). Вважаю, що для ведення повноцінної дискусії потрібно мати уявлення про альтернативні джерела та про те, скільки реально можна економити води», — пише Віталій Толочик.
Сумно, звичайно, що Укргідроенерго лобіює відновлення водосховища, не маючи «уявлення про альтернативні джерела та про те, скільки реально можна економити води». Тож опоненти вказують лобістам відбудови греблі на різні інші можливості.
«Може бути переглянута і структура господарювання на прилеглих територіях. І у нас ще майже ніхто не розглядає можливості економії й раціонального використання води не на словах, а через їхнє дійсне застосування. Наша ж економіка, так чи інакше, як котилася шляхом екстенсивного розвитку, так і продовжує котитися. І всі відмахуються від попереджень про подальше зниження водності на широких територіях. Наші ж діячі від політики й «капітани промисловості» за замовчуванням живуть за принципом «після нас хоч пустеля». Потопу вже не буде… — зазначає Олександр Спірін. І продовжує: — У Східному Берліні, після об’єднання Німеччини, населення скоротило водоспоживання протягом кількох місяців до рівня водоспоживання у Західній Німеччині. Бо відомо, що часом не стільки населення споживає, скільки галузь розливає і на водоспоживання списує. У нас до комунального сектору ще й не починали прискіпливо приглядатися. А це тільки одна категорія водоспоживачів…».
«Усі проблеми, про які ви пишете, важливі, усі методи економії води, про які ви пишете, повинні обов’язково бути впроваджені. Але на півдні України живе багато мільйонів людей, а води в Дніпрі влітку дуже мало. Крім того, що об’єм малий, природні відмітки води не дозволяють подавати воду по каналах у Крим і Херсонську область», — знову включається у дискусію Віталій Толочик.
Також про проблеми з заповненням меліоративних каналів пише Григорій Громко: «Каховська зрошувальна система: в Запорізькій області — 249,2 тис. га, в Херсонській — 430,8 тис. га. У Дніпропетровській області — Нікопольська, Вищетарасівська, Капулівська зрошувальні системи.
Зрошування дає збільшення прибутків з одного га с/г угідь на 450–1200 грн, площа зрошуваних земель — до 900 тис. га, тобто зрошування дає додатковий прибуток в один млрд грн щороку».
Але на питання, якими є втрати у цих зрошувальних системах та у Північнокримському каналі та хто візьме на себе фінансування ремонту/реконструкції цих каналів, прихильники відбудови ГЕС поки що не мають відповіді.
Також точилися дебати щодо правомірності рішення уряду відбудовувати ГЕС без оцінки впливу на довкілля та дотримання інших вимог законодавства, щодо обсягів водоспоживання в регіоні у різні роки й періоди, щодо достатності зусиль уряду з будівництва водогонів до Кривого Рогу, Марганця та Нікополя (вже ведуться і скоро будуть здані в експлуатацію) тощо.
Втім, є як мінімум одна теза, з якою погоджуються практично усі учасники дискусії — про необхідність ретельного вивчення питання доцільності відновлення ГЕС та водосховища, пошуку найкращого сценарію, урахування всіх факторів, проведення широких дискусій.
Реакції офіційних органів на такі пропозиції, що лунають вже не лише зі сторінок нашої газети, й з інших медійних та дискусійних майданчиків, наразі немає.
Підготував Олег ЛИСТОПАД
Фото зі статті Якова ДІДУХА
Читайте також: