За всієї безумовної поваги до «аксакалів», які рухали вітчизняну науку до та після проголошення незалежності, а впродовж останніх трьох десятиліть розбудовували українські наукові інституції — майбутнє української науки залежить від молодих учених — тих, хто народився вже в незалежній Україні й про карколомні події минулого та відкриття світового рівня своїх попередників знає лише з новітніх підручників і розповідей батьків. Що їм дала і недодала держава? Які проблеми вважають нагальними та які перспективи бачать для себе?
Кандидатка юридичних наук, старша наукова співробітниця Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Яна Павко — ровесниця української незалежності, ба навіть трохи молодша за неї, бо народилася у грудні 1991-го. Після закінчення з золотою медаллю київської гімназії пішла навчатися в Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який теж закінчила з відзнакою у 2014-му (ще один важливий для України рік), здобувши кваліфікацію юриста-міжнародника, перекладача з англійської мови, молодшого наукового співробітника з міжнародного права. Ще через три роки в аспірантурі альма-матер успішно захистила кандидатську дисертацію, присвячену актуальній міжнародно-правовій проблемі, і здобула науковий ступінь кандидата юридичних наук. Відтоді працює в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, спершу — науковим співробітником, а з 2021 року — на посаді старшого наукового співробітника відділу міжнародного права та порівняльного правознавства.
За цей час науковиця зробила чимало. Вона є авторкою понад 120 ґрунтовних публікацій з актуальних проблем міжнародного права (коло її наукових інтересів охоплює міжнародне морське право, міжнародне право навколишнього середовища, міжнародне право прав людини, європейське право та ін.), трьох статей в багатотомній «Енциклопедії міжнародного права». Також її публікації виходили в таких авторитетних виданнях як «Голос України», «Трибуна», «Урядовий кур’єр», «Освіта», і, звісно, у нашій газеті. Зокрема, у 2021 році у «Світі» вийшла стаття Яни Павко «Арктика як пріоритетний напрямок міжнародно-правових досліджень» — у межах обговорення важливої теми українських полярних інтересів. Того ж таки 2021 року Яна Анатоліївна опублікувала власну монографію на тему «Міжнародно-правове регулювання співробітництва держав в Арктиці».
Заслуги молодої дослідниці перед українською наукою не залишились непоміченими — за кращі наукові доповіді та активну участь у роботі міжнародних фахових конференцій вона відзначена почесними грамотами, дипломами й сертифікатами. У 2021 році нагороджена відзнакою НАН України «Талант. Натхнення. Праця», у 2022-му — отримала Премію НАН України для молодих учених. Таке визнання у дуже молодому віці — сам собою непоганий результат. Непоганий, але що далі?
«Світ» спитав у Яни Павко: «Як ведеться сьогодні в Україні молодим ученим? Які в них потреби, проблеми, візія майбутнього? І що має зробити держава, щоб наукова молодь ефективно працювала на батьківщині й не шукала комфортніших умов для життя і праці в інших країнах?». (Взагалі-то відповідь — на поверхні, але важливо почути її, так би мовити, з перших уст).
— На жаль, за роки незалежності нашої держави спостерігаються негативні тенденції щодо якісного та кількісного складу наукових кадрів, — каже Яна Анатоліївна. — Це насамперед обумовлено низьким рівнем фінансування наукових установ та відсутністю можливостей для повної реалізації молодих учених. Кількість молодих науковців невпинно зменшується, особливо в умовах російсько-української війни. Підтримка науки не є пріоритетним напрямом для влади, попри те, що в провідних державах світу підготовка наукових кадрів лежить в основі формування їхнього інтелектуального капіталу. На сьогодні головними проблемами у науковій сфері є відтік молодих учених за кордон у звʼязку з відсутністю достойного рівня оплати їхньої праці та наявністю перешкод для карʼєрного зростання, а також низький рівень престижності професії науковців через недосконалу державну політику щодо її популяризації. По суті, протягом 32 років наука кинута на самовиживання. Держава лише спостерігає, чи зможуть у таких умовах вистояти ті молоді вчені, які ще мають бажання розвивати науку.
Яна Павко згадує нещодавні слова президента НАН України Анатолія Загороднього, який зауважив, що знекровлення української науки набуває катастрофічних масштабів («якщо не відтворювати кадровий потенціал, вона загине ще до середини XXI століття»), та означив кілька необхідних кроків, які треба здійснити для того, щоб заохочувати молодь працювати у науковій сфері. Зокрема, це надання молодим науковцям грантів на проведення досліджень після захисту кандидатської дисертації; створення та належне фінансування молодіжних дослідницьких лабораторій; створення в академічних установах нормальних умов для карʼєрного зростання молодих науковців та призначення їх на науково-керівні посади.
— В умовах російсько-української війни багато молодих учених виїхало за кордон і чи повернуться вони — питання відкрите, — веде далі Яна Павко. — Закордонні наукові інституції пропонують нашим ученим такі умови праці, які власна держава забезпечити не може (гідна оплата праці, соціальна захищеність, карʼєрне зростання). Безумовно, кожний сам обирає, тримати науковий фронт в Україні чи прославляти нашу науку за кордоном. Але хотілося б висловити подяку тим молодим ученим, які, попри все, залишаються на Батьківщині й працюють на благо української науки, та особливо тим, які обороняють нашу землю від держави-агресора. Особисто я продовжую працювати в Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України у сфері міжнародного екологічного права. Наші молоді науковці не втрачають надії та сподіваються на якісь позитивні зміни в контексті поступової інтеграції до ЄС. Варто розуміти, що вони можливі тільки у тому разі, якщо владні структури та керівництво наукових установ почують молодих учених, зрозуміють їхні проблеми й матимуть бажання їм допомогти, вдавшись до рішучих кроків. Можна висловлювати багато пропозицій, спрямованих на поліпшення освітньої та наукової сфери, але найголовніше — не їхня прокламація, а їхня реалізація. Зокрема, реформи як в освіті, так і в науці мають бути адекватними та відповідати реаліям сьогодення. Наприклад, нещодавно знову виникло велике бажання влади ліквідувати спеціальність «Міжнародне право» відповідно до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти». І це відбувається у той час, коли Україна продовжує відстоювати свою свободу та незалежність. Цього не можна допустити! Навпаки, підготовка юристів-міжнародників має бути першочерговим завданням для нашої держави, особливо в умовах російсько-української війни.
Користуючись нагодою, Яна привітала всіх молодих учених з Днем незалежності України, побажала творчого запалу, впевненого руху вперед на шляху до перемоги та виконання усіх запланованих проєктів.
Ми ж зі свого боку бажаємо молодим українським науковцям — надто тим, хто працює на батьківщині, — належного поціновування їхнього таланту і праці. І їхньої непохитності — теж. Адже зміни настануть неодмінно. Якщо дбати про майбутнє і правильно розставити пріоритети.
Підготувала Наталія КУЛИК
Газета “Світ”, № 31 – 32, серпень, 2023 р.
Читайте також:
- Науковий директор стартапу «Експлоджен» Юрій РЕБЕЦЬ: Я переконаний, що люди, які займаються біологією — щасливі люди!
- Міннауки, статус НАНу та ліквідація доплат
- Треба зберегти те, що маємо. Воно дасть щедрі плоди після нашої перемоги
- “Чи можливі зміни в управлінні й ухваленні рішень усередині НАН України?”
- Сергій Шарапов: потрібно підтвердити, що це справді надпровідність
- «Межигір’я» –для всіх, «Сухолуччя» – для «обраних»?
- Скільки ще блукатимем у пітьмі безкінечних планів реформ?