Нещодавно український інформаційний простір сколихнула новина про появу нових російських підручників з історії для старшокласників. За ними, зокрема, намагатимуться навчати і дітей на тимчасово окупованих територіях. Звісно, у цій «літературі» Україну зображено як «ультранацистську» державу. Але ні для кого не секрет, що рашисти використовують систему освіти з пропагандистською метою, ба більше — намагаються позбавити дітей на окупованих територіях української ідентичності й мілітаризувати їх. І наші учні з Криму, Донбасу, окупованих частин Запоріжжя і Херсонщини перебувають під цим шкідливим впливом — хтось вже десятий навчальний рік, а хтось — другий. Про це розповідали під час брифінгу «Шкільна освіта в окупації росії», що відбувся в Укрінформі.
«Підручники і війна: навчальна література рф на окупованій території як інструмент знищення ідентичності України» — таку назву має дослідження, яке провела ГО ЦГП «Альменда». Це результат спільної роботи педагогів, юристів і правозахисників. У фокусі експертів були підручники з літератури, географії, суспільствознавства, всесвітньої історії, історії росії тощо, які наша прокуратура вилучила після деокупації Харківщини. Експерти дослідили зміст цієї літератури, а також виокремили наративи, які закладено в ній.
— Розгортаючи російську «Азбуку», ми одразу натрапляємо на фразу «жить — родине служить», — розповіла керівниця напрямку національної адвокації ГО ЦГП “Альменда”/CCE “Almenda” Валентина Потапова. — І цей наратив червоною ниткою проходить крізь усі підручники.
Загалом експерти виокремили 20 гранд-наративів, які впливають на формування світогляду учнів. Зокрема, «російський етнос, його культура — це твоя батьківщина», «русскій язик — вєлікій і могучий», «протистояння росії колективному заходу, США, НАТО».
Експерти сформували кластери з цих наративів. Перший з них — формування загальноросійської ідентичності.
— Попри те, що в різні історичні періоди рф називалась московією, російською імперією, майже ніде ви не побачите історичних назв цієї території, будуть лише «росія» і «русскій народ», — зауважила Валентина Потапова. — Наратив «русскій народ» взагалі дуже цікавий, адже всі ми знаємо, що рф — це багатонаціональна країна. Але в підручниках все так зроблено, щоб дитина й не згадала, що в росії проживають люди інших національностей.
Цар не винен
Другий кластер наративів — мілітаризація і героїзація війни. Майже вся російська навчальна література пронизана цією темою. «У підручниках з літератури окремі розділи так і називаються — «Література про мужність», «Література про війну», — розповіла Валентина Потапова. — Щодо підручників з географії, то в них дуже багато згадок про те, як росія приєднувала до себе інші народи, території — там також ідеться про війну».
Наступний кластер наративів присвячений формуванню позитивного ставлення до влади. Пані Валентина має значний стаж викладання історії в школі й університеті, тому може порівняти з українським досвідом. Вона наголошує: наші підручники не пропагують ставлення до влади як до чогось божественного. В цьому контексті експертка навела цитату з російського підручника з історії для 7 класу. У розповіді про період Івана Грозного йдеться про те, що функцією царя було молитися, відвідувати монастирі, а якщо він припускався помилок, то в цьому були винні бояри, але аж ніяк не монарх.
«У такий спосіб дванадцятирічній дитині прищеплюють повагу до влади, а що вже казати про повагу до інших правителів росії, зокрема і путіна», — додає Валентина Потапова.
Народ чи просто населення?
Також експерти дослідили, яким чином у цих підручниках розглядається Україна. Виявилось, що там в неї немає суб’єктності. Україна розглядається як частина Польщі або інших держав. Показовим у цьому плані є порівняння підручників зразка 2012 і 2022 року.
— Коли в інтерпретації російських істориків ідеться про Богдана Хмельницького, який «передав Україну московії» то в підручниках 2012 року написано про «приєднання України до московії», а в підручниках 2022-го — про «приєднання Війська Запорізького, — розповіла Валентина Потапова. — У підручниках 2012 року це було «рішення українського народу», а в підручниках 2022-го — «рішення українського населення».
Короткий висновок, який експерти роблять з аналізу російських підручників, — така навчальна література формує «універсальну людину», яка має російську ідентичність (бо українська вже знищена), яка повинна «служить родінє» зі зброєю в руках. Валентина Потапова додала, що дослідники передадуть звіт і підручники психологам, щоб фахівці зробили свої висновки для подальшої роботи після деокупації наших територій.
Окупація мізків
Коли йдеться про воєнні злочини, то зазвичай ми вважаємо винуватцями воєначальників. Але не варто забувати й про тих людей, які проводять «окупацію мізків». Таку думку висловив британський журналіст і письменник, старший науковий співробітник Університету Джонса Гопкінса Пітер Померанцев. Нещодавно він повернувся з Харківщини, де спілкувався з учителями, директорами шкіл, які стали жертвами насилля, адже відмовлялися робити те, до чого їх примушували росіяни під час окупації.
Пітер Померанцев нагадав, що свого часу радянська делегація в ООН наприкінці 40-х років минулого століття доклала руку до того, щоб примусова зміна національної ідентичності в міжнародних офіційних документах не трактувалась як елемент геноциду. Мабуть, недарма, бо національна політика СРСР цілком могла підпадати під таке визначення.
Яку юридичну «зброю» можна використовувати, щоб боротися з таким геноцидом? Пан Пітер визнає, що на міжнародному рівні можуть бути проблеми з трактуванням російської освітньої та культурної експансії на окупованих територіях як геноциду. Але на цьому етапі потрібні публічні обговорення — щоб донести світові правду про «місію» рашистів в Україні.
Як можна трактувати такі дії за міжнародним правом і яку відповідальність можуть понести організатори освітньої експансії? Докладніше про це розповіла аналітик ГО «Альменда» Анастасія Воробйова. За її словами, юридична кваліфікація таких дій — це досить складне питання, яке востаннє порушувалося, напевно, ще після Другої світової війни, коли польським судом був притягнутий до відповідальності німецький гауляйтер Польщі — за германізацію цивільного населення. Проте на Нюрнберзьких процесах такі справи на той момент не розглядалися. Питання щодо міжнародної відповідальності за подібні дії залишається складним і тепер, адже треба знайти відповідну кваліфікацію.
У цьому контексті Анастасія Потапова проаналізувала статті 6 «Геноцид», 7 «Злочини проти людяності» і 8 «Воєнні злочини» Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
— Наприклад, позбавлення українських дітей можливості здобувати освіту згідно з національними культурними традиціями та насадження російських наративів теоретично можна розглядати як злочини проти людяності, — зауважила експертка.
Щодо національного законодавства, то, за словами Анастасії Воробйової, слід пам’ятати, що міжнародне переслідування є компліментарним до національного. Тобто перевага в розгляді цих справ надається національним судам. Тому винуватців освітньої експансії дуже важливо притягнути до відповідальності саме у нас.
Когнітивна деокупація
9,5 року окупації — це доволі великий термін, і діти, які в перший рік окупації Кримського півострова були першокласниками, вже закінчили школу. Також уже виросло покоління дітей, які народились у перший рік окупації — вони вже навчаються в школі. Про це нагадав керівник відділу інформаційного забезпечення представництва Президента України в АР Крим Євген Бондаренко. За його словами, когнітивна деокупація Криму займе від 10 років до одного покоління — залежно від того, як буде синхронізовано відповідну роботу. Сьогодні здійснено лише перші кроки в цьому напрямку. Зокрема, у червні представництво Президента в АРК презентувало візійний документ «Стратегія когнітивної деокупації Криму».
На базі представництва створено раду з питань когнітивної деокупації Криму, до якої входять представники державних органів, експертного середовища, неурядових організацій, зокрема й Меджлісу кримськотатарського народу. За словами Євгена Бондаренка, основне завдання ради — напрацювати тактичні кроки з упровадження цієї стратегії. Нині формується дорожня карта. «Щодо освітньої реінтеграції, то в карті є два відповідні сектори, — зауважив Євген Бондаренко. — Перший передбачає програми мобільності, роботу з підручниками, відновлення українських освітніх програм і стандартів. Другий сектор стосується політики щодо дітей та молоді. Тут ідеться про подолання наслідків тривалої індоктринації та мілітаризації молоді, повернення української національної та громадянської ідентичності».
Валентина Потапова нагадала, що уряд оголосив про створення кадрового резерву для роботи на звільнених територіях, зокрема йдеться і про вчителів. Відповідна заява пролунала і від міністра освіти й науки Оксена Лісового.
Пані Валентина вважає, що для формування педагогічного резерву для деокупації, зокрема і когнітивної, потрібно створити робочу групу при МОН, обов’язково долучивши до неї людей, які дуже добре знають, що відбувається зараз в Криму, на Донбасі, у Херсонській та Запорізькій областях.
Дмитро ШУЛІКІН
Газета “Світ”, №35 – 36, вересень, 2023 р
Читайте також: