КНУ відновлює зустрічі з лавреатами Національної премії імені Тараса Шевченка. Події останніх років поставили на вимушену паузу цю славну університетську традицію. 11 березня вперше за тривалий час актова зала Червоного корпусу знову зібрала митців, удостоєних найвищої в Україні творчої відзнаки. Серед гостей – як переможці попередніх шевченківських премій, так і цьогорічні лавреати, які щойно 9 березня отримали державну нагороду за внесок у розвиток культури й мистецтва.
Про це пише Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Ректор КНУ Володимир Бугров про відродження традиції зустрічей із Шевченківськими лавреатами:
«Саме Шевченків університет виправдовує ім’я, присвоєне йому 85 років тому, адже безпосередньо пов’язаний з життям великого митця. Тому це місце є знаковим для вшанування пам’яті Тараса».
Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Євген Нищук:
«Мені відомо, що в 2014 році, коли ще вирувала Революція гідності, російська п’ята колона з тодішнім українським маріонетковим урядом планувала саме на двохсотріччя Шевченка підписати договір про фактично повернення до Радянського Союзу. І це Тарас Григорович так збунтувався, що надихнув своїм іменем Майдан, і Майдан не дав здійснитися ворожим планам. 210-ту річницю від дня народження Пророка ми зустрічаємо вже в умовах повномасштабної війни. Силою мистецтва ми показуємо всьому світу незамасковане справжнє обличчя одвічного ворога України, з його імперською ідеєю поневолити всіх, хто хоче вільно жити. Водночас ми показуємо героїзм українців. За українським часом нині звіряють годинники країни цивілізованого світу».
Лавреатка Шевченківської премії-2024 в категорії «Література» за книгу поезії «[dasein: оборона присутності]» Ярина Чорногуз:
«За поширеною думкою, письменник, для того щоб створити гарний твір, мусить входити в життя по коліна. Тільки так, мовляв, є можливість неупередженого погляду. Ми живемо в зовсім інший час. Якщо хтось планує створювати літературні тексти, в море життя потрібно заходити з головою. Нині твориться історія нашої держави, і в таких важливих подіях ми проходимо певну ініціацію, переживаємо переоцінку цінностей. Ця війна надовго, бо ворог має план знищити нас як націю. Шевченко відчував це значно раніше за інших. Тому він є для нас знаковою постаттю».
Лавреат Шевченківської премії-2024 в категорії «Візуальні мистецтва» за серію робіт «Ukrainian resistance» Андрій Єрмоленко, випускник Хімічного факультету КНУ:
«Шевченків університет – це насправді моя родина, бо роки навчання були найкращими в моєму житті. Це були роки надії, я хотів збудувати світ, який ми уявляли разом з друзями. За два роки війни загинуло дуже багато моїх друзів. Я перестав рахувати загиблих, коли лік пішов за 30. Не знаю, скільки років після перемоги мені доведеться обходити місця їхніх поховань.
Наша війна є культурною війною, війною за сенси. Ворог прийшов сюди зовсім не за фабриками, заводами чи полями, бо вони зараз дощенту руйнуються. Ворог прийшов знищити Україну як таку. Кожна людина мусить розуміти, що війна не десь там далеко. Війна може зайти до тебе в будь-який момент. Тому я прошу молодих людей: дівчатка і хлопчики, ходіть на вишколи! І коли у вас будуть діти, відправте їх на вишкіл. Бо цей ворог, на жаль, нікуди не зникне. Ми маємо його перемогти, насамперед у себе в голові. Нам не можна йти на домовленість з власною совістю, нам має важити, якою мовою говоримо, яких героїв вшановуємо. Я вас прошу поставитися до цієї війни дуже серйозно. Зараз воює цвіт нації. До речі, більшість із тих, кого я зустрічав на передовій, мають вищу освіту. Відповідальність залишиться на тих, хто виживе. А студенти – це справжня нова еліта, яка має створювати сенси, додану вартість нашій країні».
Лавреатки Шевченківської премії-2024 у категорії «Театральне мистецтво» за виставу «Конотопська відьма» Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Тетяна Овсійчук, Сусанна Карпенко:
«Репетиції цієї вистави для всіх стали терапевтичними. Вийшла аж ніяк не комедія, а романтична вистава з елементами комедії, з глибоким філософським підґрунтям. Театр має великий потенціал для поєднання різних галузей мистецтва».
Лавреат Шевченківської премії-2023, літературознавець, критик, доцент ННІ філології Михайло Назаренко:
«Попри наші трагічні події (чи навіть, на жаль, завдяки їм), ми відновлюємо історію нашої культури. Ще дуже багато треба зробити. Культуру важко втиснути в якісь схеми, це завжди складно. Але чим складнішою ми бачимо історію нашої культури, тим багатшою вона буде для нас. Завдяки тому, що ми знаємо, хто ми і звідки, українська культура є живою».
Лавреат Шевченківської премії-1996, літературознавець, доктор філологічних наук, професор Михайло Наєнко:
«Я хочу привітати нових лавреатів від імені тих, які отримали Шевченківську премію понад чверть століття тому. І отримали саме тут, у цій актовій залі. Мені тоді вдалося переконати ректорат, Олеся Гончара, який очолював Комітет Шевченківської премії, що церемонія вручення має бути тільки в Шевченковому університет. Бо Тарас Григорович тут працював, тут зберігалася, можна сказати, його трудова книжка. Тут ми чуємо кроки Тараса. І 1996 року премію вручали саме тут. Ви знаєте, зал тріщав. Весь народ, який був біля пам’ятника, прийшов сюди з жовто-синіми, червоно-чорними, малиновими прапорами. Серед лавреатів були видатні українські митці. Я хочу від усіх них привітати наших цьогорічних переможців. Шевченка не треба популяризувати, Шевченка створив народ. От якого Тараса ми зараз шануємо!»
Лавреат Шевченківської премії-2008, Народний артист України Богдан Бенюк:
«Я прийшов сюди, бо мусив запалити вас вогником надії і сподівання. Треба йти вперед і тягнути всіх тих, хто зневірений поряд з тобою. Треба запалювати вогнем любові, якої все життя прагнув Шевченко. У нашому розбурханому світі найважливіше – складати дяку тим, хто дає нам можливість збиратися тут: нашим воїнам. Бо вони захищають те, щоб українська культура існувала, щоб існували такі прекрасні художники, письменники, артисти, вчені, які прославляють нашу землю».
Читайте також:
- Єднаємось для реалізації спільних пріоритетів
- Інноватор транспортної авіації США походженням з України
- Нова криза природничих колекцій?
- Крістоф Маркшис: Після масштабного російського вторгнення стало зрозуміло, що, на жаль, ми знаємо занадто мало про наших східних сусідів
- Як російська армія знищує українські ґрунти
- Маріуполь: їхні імена шепоче вічність