Була середина листопада, зверху падав мокрий сніг, а знизу чвакала холодна болотна вода. Чвакання лунало від півтора десятка пар ніг у трекінговому взутті. Попри негоду група українських природоохоронців уперто хотіла на власні очі побачити, як чеські колеги врятували одне з найбільших торфовищ поблизу національного парку «Шумава».
Називається воно романтично — Вовчі ями (чеською — Влчі ями, поруч є село з такою назвою), має площу 46 га (85 футбольних полів). Особливість у тому, що розташоване на висоті 770 м над рівнем моря. Торфовище слугувало накопичувачем вологи й живило дві річки, які зливаються нижче — Рясніце (Řasnice) і Тепла Влтава.
Знайомити нас із проблемою узявся співробітник національного парку «Шумава» Лукаш Лінхарт (Lukáš Linhart). Він виявився високим веселим бородатим чолов’ягою з почуттям гумору, чудовою англійською і прекрасним знанням справи та умінням пояснювати. Лукаш не тільки сам завбачливо упакувався в дощовик, а й слайди своєї презентації надійно сховав у теку з прозорими файликами.
У Вовчих ямах віддавна копали торф, спочатку дідівськими методами, а згодом власник (приватна особа, іноземець) інтенсифікував процес і збільшив видобуток. Працювати стали фрезерним способом, розширивши площу видобутку до 19 гектарів. Але спочатку провели масштабний дренаж. Загальна довжина осушувальних каналів сягнула майже 12 кілометрів (11 900 м), з них понад 600 м облаштували під землею. Уявіть величезне поле, покраяне канавами через кожні 20 метрів. З них вода через систему підземних дренажів потрапляла у великий (завглибшки понад два і завширшки чотири метри) канал, який відводив воду по краю вкритої лісом ділянки у річку Рясніцу.
Є ще й стара, місцями заросла травами й кущами, але цілком робоча система старих каналів метрової глибини у південній частині ділянки.
Доосушували до того, що вода в річки стала надходити дуже нерівномірно: різко збільшувалася після опадів, бо стікала без затримки. А у міжсезоння у річки потрапляло набагато менше води. Екологи забили в набат, мешканці, місцева та регіональна влада також занепокоїлися. Співробітники парку за підтримки проєкту LIFE for mires почали шукати можливості зупинити зневоднення регіону.
Лукаш з гумором розповідав про те, як вдалося вийти на власника (він мешкав за кордоном) та як команда перемовників шукала ключик до серця і гаманця цієї людини. Врешті-решт домовленості було досягнуто, власник погодився продати цю ділянку, а Програма дій з довкілля та клімату ЄС LIFE надала кошти для здійснення цієї угоди.
Довідка «Світу»: European Union LIFE — програма європейського союзу, кошти якої спрямовуються виключно на розв’язування питань збереження природи, протидію зміні клімату й адаптацію до неї. Діє з 1992 року, Україна приєдналася до неї у 2022-му.
У 2014-му видобуток торфу зупинили. Але шкоди болоту вже було завдано просто величезної, воно практично втратило здатність до самовідновлення. Ті 19 гектарів перетворилися на рівнину з відкритого осушеного торфу. Якась водно-болотна рослинність (переважно осока) зеленіла лише у вологих пониженнях. Та ще на периферійних ділянках і вздовж дренажних каналів потроху виростали дерева, переважно береза. Південна частина ділянки, де видобуток торфу не проводився, вкрита лісом. Але первісний торф’яний ліс порушений осушенням, тут ростуть переважно сосна звичайна, ялина та береза. Лише на невеликій площі була рослинність з більшою часткою сосни звичайної, та добре збережений трав’яний ярус — знову з переважанням осок різних видів.
Науковці й природоохоронці за підтримки громадськості поставили собі за мету відновити, ревіталізувати це торфовище, повернути його до життя. Це завдання охоплювало підвищення рівня ґрунтових вод, утримання вологи та відновлення торфоутворювальної рослинності. На першому етапі на ділянках з відкритим торфом викопали неглибокі ставки для збору дощової води й створення місць, де буде рости водно-болотна флора.
Далі перекрили й засипали дренажні канали. Для цього використали дерев’яні щити.
Наступним кроком стала спроба відновити торфоутворювальну рослинність. Себто, передусім — сфагнум. Сфагнуми — це мохи, їх відомо у світі близько 350 видів. У нас в Україні живуть десь 30, переважно на болотах Полісся. Нижня частина стебел сфагнуму щорічно відмирає, і ці відмерлі частинки й утворюють торф!
Чому зі знаком оклику? Що ж у ньому — торфі — такого особливого? Як зазначають фахівці-біологи, екологи й кліматологи, зокрема, Succow Foundation, торфовища займають лише 3 % світової площі суші, але їхній торф — 500 гігатонн — містить удвічі більше вуглецю, ніж загальна біомаса всіх лісів на Землі. Проте торфовища, осушені для сільського господарства, і видобуток торфу виділяють непропорційно велику кількість парникових газів і посилюють кліматичну кризу. Живі ж торфовища не лише утримують шалену кількість парникових газів, а й дають прихисток видам, які пристосовані до вологих умов, причому чимало з них — під загрозою зникнення. Вологі торфовища утримують забруднювальні речовини та регулюють місцевий клімат і водопостачання. Як зазначено у книжці «Палюдикультура, досвід ЄС та перспективи впровадження в Україні», осушені торфовища можна повторно зволожити та використовувати для сталого розвитку сільського господарства та в інших видах господарювання, одночасно створюючи нові робочі місця в сільській місцевості.
Усе це робить торфовища важливими для захисту клімату, біорізноманіття, інших екосистемних послуг та економічного розвитку. Охорона і збереження торфовищ є основою життя людини.
Не дуже надихає? Щось занадто загальне і далеке? Тоді поясню просто: якщо ми тут, в Україні, хочемо менше нюхати запах горілого торфу, як це буває щороку, зокрема влітку-восени 2024-го, то нам дуже потрібен досвід Чехії з відновлення торфовищ. Бо найкращий спосіб уникнути пожеж на торфовищах (а вони відбуваються саме на осушених локаціях) — це відновити ці торфовища, ці болота, оводнити й оживити їх знову.
У Вовчих ямах це виявилося непросто, сфагнум приживався погано. На поверхні оголеного торфу створюються несприятливі умови для прикріплення рослин, спостерігаються великі коливання температури й швидке висихання. Щоб нівелювати ці проблеми, природоохоронці вкрили цю територію шаром мульчі. І тепер шукають способів поліпшити приживлюваність сфагнуму.
Пройшовши майже усю експромислову зону торфовища, стаємо край лісу і, вибираючи кожен якусь купину повище, щоб не стояти по кісточки у воді, влаштовуємо сесію питань-відповідей. Як ставляться до спроб відновити болото лісники? (Виявилося – не дуже прихильно, бо ліс росте погано і зрубати його складно). Які ссавці, птахи, комахи тут мешкають і як на них впливає осушення/відновлення? Як саме змінився локальний клімат? І, звичайно ж, скільки усе це коштує і хто платить?
Мокрий сніг переходить у холодний дощ, але дискусія залишається гарячою. Ледве вмовляю колег перенести цю частину екскурсії у тепліше місце. Повертаємось в автобус, і за кілька хвилин він завозить нас у візит-центр Шумавського парку.
Влаштувавшись на дебелих дерев’яних лавах, дізнаємося, що у цій частині Чехії та сусідній Німеччині виконується семирічний проєкт відновлення заболочених земель і торфовищ LIFE for mires. Бюджет проєкту — 5,8 мільйона євро (близько 150 мільйонів крон). З них 1,6 мільйона євро (понад 41 мільйон крон) внесло Міндовкілля Чехії, решта — єесівська програма Life. Більша частина витрат, еквівалентна 124 мільйонам крон, буде інвестована на чеському боці Шумави. Тут треба уточнити, що «Шумава» (Šumava) — назва не тільки чеського національного парку, а й цілого регіону, який розташований навколо гірського хребта, що простягнувся уздовж німецько-австрійсько-чеського кордону.
У національному парку «Шумава» і, меншою мірою, в сусідньому німецькому — «Баварський ліс» — заплановано відновити до природного стану понад дві тисячі гектарів. У Шумаві є близько 6000 гектарів боліт і заболочених угідь. До кінця 1980-х років дві третини з них були осушені — де заради збільшення рубок лісу, де задля «поліпшення» сільськогосподарських угідь (чого насправді не сталося).
Проєкт планувалося завершити до кінця 2024 року. Але і планові показники, і способи виконання завдань корегувалися в процесі роботи — надто вже непрогнозована ця сфера. На сайті проєкту https://life.npsumava.cz/en/ є лічильники, які показують прогрес. На момент написання статті (початок грудня 2024-го) завершено відновлення на більш як 2000 гектарах (понад 100 % від запланованого). А два інших показники взагалі перевершено удвічі кожен: заблоковано 180 кілометрів осушувальних каналів (виконання 225 %) та відновлено 27 кілометрів ручаїв та водотоків (211 %).
Як відновлюють струмки та річечки, ми теж у той день побачили. Спрямлені річища знову стають звивистими, з поворотами, перекатами, течією різної швидкості. А загнані під землю, у труби — виводяться на поверхню. Така робота передбачає архівні пошуки старих карт і описів, польові дослідження з віднайдення ознак річищ, які існували до меліорації, багато копання — або вручну, або за допомогою мініекскаваторів та іншої подібної техніки. У результаті, наприклад, один зі струмків у гірському лісі, який від точки А до точки Б мав довжину 10 кілометрів, тепер має десь 14. Масштабніше розгорнути тут роботи поки що не дають лісівники.
Не просто домовлятися і з приватними власниками. У долині однієї з рівнинних річок бокові струмки були загнані у підземні бетонні дренажі, які проходять приватними ділянками. Зазирнути у такі катакомби можна через виведені наверх бетонні ж колодязі.
Деякі з власників цих ділянок погодилися викопати ці труби й випустити струмки на волю, деякі — досі не хочуть.
Проєкт має й інші здобутки. За словами його представників, очікується, що відновлення дасть змогу збільшити обсяг води, накопиченої в ландшафті, на 175 тис. кубічних метрів і зменшить викиди вуглекислого газу в атмосферу на 125 тонн щороку. Посилиться охолоджувальний ефект для місцевого клімату, поліпшиться стан угідь, в яких мешкає тетерук та інші види, прив’язані до подібних ландшафтів.
Окрім відновлення водно-болотних угідь, проєкт також має просвітній компонент, передбачає залучення широкої громадськості, популяризацію та наукові дослідження. Разом із національними парками в проєкті працюють Університет Південної Богемії в Ческе-Будейовіце та німецька природоохоронна організація BUND Naturschutz.
Досвід Чехії у відновленні водно-болотних угідь, торфовищ надзвичайно корисний для України. У книжці «Палюдикультура, досвід ЄС та перспективи впровадження в Україні» зазначено: «Після Другої світової війни спостерігалося збільшення обсягів осушення болотних екосистем. До 1966 року було осушено 1,37 млн га водно-болотних угідь, а до 1976 року ця цифра зросла до 2,06 млн га. У 1978 році загальна площа осушених водно-болотних угідь становила 2,25 млн га, включаючи 613 900 га колишніх боліт (= близько 50 % початкової площі боліт із покладами торфу понад 70 см (Movchan et al. 2017)». І на цьому процес, на жаль, не завершився. Тепер ми бачимо наслідки — локальну зміну клімату, зневоднення річок, пожежі тощо.
Питання збереження торфовищ активно порушує громадськість — WWF-Україна, Українська природоохоронна група, МБО «Екологія-Право-Людина» та інші. Зокрема, Мережа захисту національних інтересів АНТС навесні 2023 року перед конференцією із «зеленого» відновлення у Лондоні виступила з відповідною заявою, вимагаючи внести зміни та доповнення до Плану дій, який мала ухвалити ця конференція.
«Пропонуємо внести наступні зміни та доповнення, які, на наш погляд, зокрема, відповідають стратегії наближення України до членства в ЄС:
- розробити програму «Скорочення та ліквідація торфовидобутку як складова основа забезпечення сталості клімату та водності країни»;
- запровадити мораторій на видання дозволів на розробку торфовищ до затвердження програми «Скорочення та ліквідація торфовидобутку як складова основа забезпечення сталості клімату та водності країни»;
- надати кожному з торфовищ статусу заказників/пам’яток природи/заповідних урочищ залежно від можливостей;
- розробити законопроєкт «Про дикі та мальовничі ріки» за прикладом аналогічного закону США;
- підготувати та затвердити на рівні Верховної Ради (як закон) «План відновлення довкілля» відповідно до Стратегії ЄС щодо біорізноманіття до 2030 року.
Це досить сильний крок у збереженні нашої екосистеми, та ми віримо, що влада підтримає наші пропозиції. Це допоможе зберегти екосистему та наблизити Україну до членства в ЄС», — ішлося у зверненні.
Наразі ці пропозиції ще не втілені, хоча час вимагає їх запровадити. Кліматичний годинник відраховує хвилини до кінця цивілізації.
Олег ЛИСТОПАД
Матеріал підготовлений за сприяння проєкту «Збереження природної спадщини для життя в Україні»
Читайте також про охорону природи в Чехії та Україні:
- Коли рослини полюватимуть на людей
- Справа життя Петра Гули. Чеські національні парки. Чим вони відрізняються від наших
- Як у Європі бережуть довкілля або чи треба нам в Еко-ЄС: частина друга
- Як у Європі бережуть довкілля або чи треба нам еко-ЄС
- Українські лісоблуди — невігласи чи лукаві?
- Обпалений Чорнобилем та війною Древлянський заповідник