Завів вовкодава? — отримай компенсацію
Якщо вирішите стати тут вівчарем або скотарем, обов’язково заведіть собаку. І електропастуха. Тоді ваші шанси вберегти скотину від вовчиків-братиків зростають у рази. А якщо сіроманці таки прорвуть вашу оборону, держава після невеликого розслідування за участю фахівців (були випадки, коли скотовласники намагалися списати на вовків шкоду від собак) відшкодує вам збитки. Але якщо запобіжних заходів не було вжито — грошей не буде. Тема не проста, але вовк тут — персона грата, і це правильно. До речі, і за купівлю та вишкіл вовкодавів, і за обладнання для електроогорожі держава також виплачує компенсації.
Тут — це в Їзерських горах. Які своєю чергою є частиною Судет. Судети — це вже не Карпати (розташовані західніше), хоч і близькі за своїми характеристиками та флорою й фауною.
«Видовий склад флори й фауни загалом подібний до Карпатського, однак із певними особливостями та більш холодолюбною флорою», — зазначає старший науковий співробітник нацпарку «Подільські Товтри» Михайло Дребет.
А ще назву «Їзерські гори» має один з 26 чеських охоронних ландшафтів. В Україні певною мірою подібний до охоронних ландшафтів охоронний режим мають зони стаціонарної та регульованої рекреації національних та регіональних ландшафтних парків. Але — лише певною мірою, бо навіть у звичайних лісгоспах тут подекуди довкілля почувається краще, ніж у деяких наших заповідних територіях.
Охоронні ландшафти чудово підходять для організації екотуризму, у чому невелика група українських природоохоронців минулої осені могла переконатися на власні очі. Супроводжувала нас співробітниця Чеського агентства з охорони природи та ландшафту (ЧАОП) Шарка Мазанкова. Ця агенція відповідає за охорону, популяризацію та наукові дослідження в усіх типах природоохоронних територій Чехії, окрім національних парків (там своя охорона, екопросвіта й науковці) та місцевих пам’яток природи (це відповідальність місцевої влади).
Фактично в кожному з охоронюваних ландшафтів створено Дім природи як центр екотуризму й екопросвіти, а також декілька, а то й кільканадцять екостежок.
Довідково: заповідна ландшафтна територія «Їзерські гори» включає територію Їзерських гір та їхнє передгір’я (за винятком Чорностудничного хребта) приблизно між містами Ліберець, Фридлант, Нове-Мєсто-под-Смркем, Корженов, Танвальд і Яблонець-над-Нісою. На сході доходить до державного кордону з Польщею і далі межує з національним парком Крконоше.
У Їзерських горах одна з таких стежок починається відразу за стоянкою туристичних автобусів і веде повз гірські луки. Нині не сезон, тому квіткову красу бачимо тільки на великих кольорових стендах: орхідеї, тирличі, арніка, купальниця. Якщо полонину залишити дичавіти, то рано чи пізно її окупує ліс. Випасу тут немає, тому луки регулярно косять. А щоб з’ясувати, який режим, яка частота косіння є оптимальною, різні ділянки обробляють з різною частотою.
Входимо у буковий ліс і за кілька хвилин зупиняємося під майже прямовисною базальтовою стіною. Тут були каменоломні, але роботи давно не ведуться. У дерев мало шансів закріпитися на голому камені, але усе ж подекуди зеленіють смерічки, які зуміли вчепитися у залишені кайлами нерівності.
Вид на мряку і сірі хати
Повертаємось на екостежку і деремося нею поміж буків угору. Підйом дуже крутий, щоб його легше долати, тут обладнали сходинки, зміцнені дерев’яними колодами. Схил усипаний червоно-коричневим листям буків, валуни поросли зеленим мохом, а небо поки що ясне і пронизливо синє. І ми милуємося цією палітрою, відсапуючись у коротких зупинках. А ось і оглядовий майданчик, з якого над верхівками смерек видно сусідні гірські хребти й вершини. Небо на очах починає затягуватися білими хмарами, таке враження, наче хтось велетенською малярною щіткою робить широкі нерівні мазки від одного краю горизонту до іншого.
Ще трохи сопіння — і ми на маківці гори Буковець. З висоти 1005 метрів має бути видно аж ген-ген. Але замість «ген-гену» — сіра мряка, погода змінилася. Проте селище Їзерка, яке лежить під горою з іншого боку, видно усе одно добре. Долина, на якій стоїть селище, брудно-жовто-сірим клином врізана між темно-зеленими схилами гір. Хати чітко окреслені сіро-сталевими дахами й традиційно білими віконницями на фоні темно-коричневих дерев’яних стін. Село колись було центром виробництва скла — лісу, з якого робили важливе для робочого процесу деревне вугілля, навколо було вдосталь. А от потрібний для цього пісок завозили здаля. Коли ліс повирубали, і виробництво, і село занепали. Зараз місцина оголошена історичною, будувати тут не можна, дозволено лише відновлювати або реконструювати історичні будівлі за спеціальними дозволами. Звідки відомо, що де було і який мало вигляд? А про це потурбувалися кілька художників та фотографів початку минулого століття. На їхніх фото та картинах є як загальні плани села і долини, так і зображення окремих будівель. Хочете готель на місці школи або складу? Будуйте, але на вигляд — зовні — він має бути як школа або склад. Хочете мати приватну садибу на місці селянського обійстя — майте, але витримайте розміри, планування основних споруд, які тут були століття тому.
В одній з таких відновлених історичних споруд угніздився краєзнавчий музей. У тому кутку — снігоступи з лижами, там — дерев’яний заступ з оббитим залізом краєм, інші нехитрі інструменти та побутове приладдя лісорубів, склодувів, селян. Через коридор — кімнатки з опудалами, інтерактивними стендами про мешканців лісів, лук та боліт.
Триметрові сніги й журавлина
Вийшовши з музею, помічаємо, що узбіччя дороги прикрашають триметрові жердини. Доглядач музею, прощаючись, пояснює, що жердини допомагають знаходити дорогу, коли усе навколо засипає снігом. «Наш музей теж засипало під вікна другого поверху, — весело розповідає доглядач. — Відкопатися — це ще та розвага, але ми звикли».
Дорога веде через місток і на кордоні з лісом перетворюється на стежку, що веде до гірського болотяного масиву. Його осушення свого часу призвело до пониження води на торфовищі й зміни екологічної ситуації. Тепер болото доводиться активно відновлювати. Для цього фахівці Чеського агентства з охорони природи та ландшафту перегороджують меліоративні канали дерев’яними гребельками. Це дає хороші результати — повертаються притаманні болоту птахи та звірі, відновлюється флора, зокрема, журавлинники. Подібні торфовища важливі для виживання рідкісних птахів, як-от глушець і тетерук.
Цей досвід варто було б застосувати й нам, зокрема, в Чорнобильському заповіднику. Ще до його створення у 1970-х були проведені масштабні меліоративні роботи, покликані осушити болота на користь сільського господарства. Після цього досі лишається 300 кілометрів штучних каналів. Ці канали, зокрема, у заплаві Ужа треба засипати, ставити глухі затвори — тоді буде менше ризиків пожеж, які спалахували у 2020-му або у 2015-му, коли заплава Ужа в Зоні горіла усю зиму. І відновляться водно-болотні угіддя.
Сапфіровий струмок
Маршрут заводить у хащі з жерепа — невисокої кущуватої гірської сосни, якої чимало і в наших горах на межі лісу та полонин. Далі стає веселіше — вже бита стежка прямує до берега Сапфірового струмка. Це не через колір води, а тому, що тут колись намивали сапфіри. Кажуть, вони й досі можуть трапитись на очі десь на мілині уважному мандрівникові, але сувора табличка забороняє заходити за огорожу. Тому ідемо ще до одного болота, яке, на щастя, ніхто не осушував. Щоб полегшити милування його чарівністю, не замочивши ніг, працівники Агенції зробили дерев’яний хідник над трясовинням. Найгарніше тут, звичайно, навесні, коли усе цвіте і пахне, співають пташки та пурхають бабки й метелики.
Водночас якось усі забувають, що разом з метеликами пурхають і комарі з мошками, але для справжніх поціновувачів природи то прийнятні мінуси.
До речі, такі хідники є й у деяких українських заповідниках. Наприклад, у Карпатському національному парку або у Міжрічинському регіональному ландшафтному парку.
Заповідник темряви
У Їзерці та околицях ви не побачите салютів, феєрверків або блимання набридливої реклами. У цих горах за ініціативи чеських астрономів створено Заповідну зону темного неба.
Світлове забруднення стало не лише перешкодою для астрономічних спостережень, але й негативно впливає на здоров’я людей та на довкілля. Наприклад, через ліхтарі, що перетворилися на цілодобовий шведський стіл для пташок, падає чисельність комах. Учені з’ясували, що штучне освітлення не тільки не дає дивитися на зірки, а й погано впливає на рослини та нічних тварин, у яких через світло збиваються біоритми.
«Ми можемо практично перетворити ніч на день завдяки газорозрядним лампам, які використовуються з середини XX століття. Міста стали острівцями світла, які можна легко побачити з космосу на нічній стороні Землі. Можна сказати, що людина перемогла темряву, яка лякала її споконвіку. Начебто нічого, але … ми тільки почали розуміти, що темрява незамінна для природи й для нас. Нерозумне використання штучного освітлення призвело до явища під назвою «світлове забруднення». Масштаби цього явища настільки великі, що його можна зарахувати до таких проблем, як хімічне забруднення повітря, води та ґрунту», — каже Шарка Мазанкова, зупиняючись біля стенда з описом Заповідника темряви.
На сайті Чеського агентства з охорони природи та ландшафту темі світлового забруднення присвячено окрему сторінку, де пояснюється, що Заповідники темряви, як і «типові» природні заповідники, здійснюють не тільки охорону, але й освіту, сприяючи усвідомленню суспільством того, наскільки серйозною є проблема світлового забруднення. Існування таких резерватів свідчить про те, що темрява поєднує інші загрожені компоненти природного середовища. Зараз парки й заповідники темного неба існують у Північній Америці та Європі.
Проєкт Заповідника темряви стартував у рамках заходів Міжнародного року астрономії-2009. Це заповідник двосторонній — чесько-польський. З польської сторони ним опікуються Астрономічний інститут Вроцлавського університету, польські лісівники. З чеської, крім ЧАОП — Астрономічний інститут Академії наук Чехії та чеські лісівники.
Олег ЛИСТОПАД
На фото автора: в охоронюваному ландшафті «Їзерські гори»
Також читайте на тему:
Як у Європі бережуть довкілля або чи треба нам в еко-ЄС. Частина перша
Читайте також: