90 днів великої війни. Чи навчили вони світ?

Чому західна військова допомога надходить до України так повільно й дозовано? Про що сигналізує друга зустріч країн антипутінської коаліції? Чому спроби допомогти Путінові «зберегти обличчя» неприпустимі? Які наслідки матиме розширення НАТО за рахунок приєднання до Альянсу Фінляндії та Швеції? Чим російське суспільство неприємно здивувало світ, зокрема аналітиків? Як після війни відновлювати український оборонно-промисловий комплекс? Про уроки перших трьох місяців російсько-української війни для України та світу пишуть у своїй статті для інтернет-видання «Лівий берег» перший віцепрезидент НАН України академік Володимир Горбулін і директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

«Росія все ще намагається наступати, зазнаючи серйозних втрат у живій силі і техніці. У мотивованої України не вистачає сил і вогневих засобів, щоб перейти в потужний, результативний контрнаступ. Тож йдеться про суттєве зменшення бойових контактів і прямих сутичок, на зміну яким прийшли вогневі напади на значних відстанях, що супроводжуються ретельною розвідкою. Через 90 діб набирає обертів боротьба вишколів армійців, певною мірою боротьба зброї за домінування. Така ситуація не може тривати нескінченно, навіть дуже довго не може. Але для виходу з неї потрібне перегрупування сил і засобів – на всіх ділянках війни: суто військовій і міжнародній, яка включає інформаційний, економічний, енергетичний та ще чимало інших фронтів, – зазначають автори статті. – Нині набирає обертів обговорення нової конструкції світової та регіональної безпеки. На жаль, дехто залюбки відсунув би Україну з передових позицій у цьому діалозі. Тим часом Україна заробила таке право – ціною багатьох життів своїх захисників. І саме Україна 2022 року утримує загальний баланс у світі, і це треба активно доводити і урядам, і суспільствам іноземних держав. Україна тримає світ, попри фактичну оману з Будапештським меморандумом. І попри підступність ядерної Росії».

«…з початку масштабного вторгнення в Україну армія РФ втратила майже 30 тисяч військових. Багато це чи мало? Перед масштабним вторгненням і переведенням війни у площину високої інтенсивності автори вивчали «больовий поріг» російського суспільства і дійшли висновків, що Росія відчуватиме війну на рівні 50-60 тисяч загиблих. Генерали не погоджувалися, аргументуючи, що сучасний глобальний світ примусить російське суспільство реагувати набагато раніше – після 5-6 тисяч втрат на полі бою, у кожнім разі точно вибухне після 10-12 тисяч. Але реалії свідчать, що глобалізація Росію якось оминула. Бо вони й після 90 днів війни продовжують вчиняти військові злочини щодо мирного населення, оскільки, напевно, не вірять у можливість ідентифікації та справедливого суду. У принципі, усі вояки Путіна вчинять, як він сам – зі сліпою вірою в безкарність і винятковість росіян.

Тож, можливо, саме викорінення цього російського шовінізму стане унікальною місією українців. І лояльність деяких політичних лідерів не повинна стати на заваді. <…>

Ані бажання бізнесу з РФ, ані намір зберегти РФ від політичної кризи не можуть заступити злочини путінського режиму та його наміри кривавим шляхом забезпечити собі місце в історії».

«…для України ця війна стала ще й усвідомленням неприпустимості такої шаленої залежності від зовнішніх факторів. Звісно, ОПК країни має певні обмеження в самостійному створенні нових озброєнь. Є й необхідність домовлятися з партнерами про низку комплектуючих та елементну базу.

Але є одна галузь, де Україна майже все здатна зробити без партнерів – ракетна. Країна, яка свого часу розробляла ракети дальністю 12 тис. км, здатна зробити сучасну ракету, хай і з дальністю ураження цілі у 12 разів меншою. Деякі військові вже висловлювалися, що наявність в України хоча б двох-трьох сотень ракет типу «Нептун» забезпечила б стримування російської агресії.

Україна мусить вийти із цієї війни сильнішою. Мусить повернутися до створення власної сили, напевно, у першу чергу ракетної. Враховуючи захоплення та знищення ворогом низки оборонних підприємств, фахівці радять розосередити виробництво. Так, щоб збирати ракети за модульним принципом. Або навіть домовитися з партнером – країною НАТО про спільні розробки та виробництво. Адже після потоплення російського крейсера «Москва» багато хто переконався: Україна таки має потужні ракетні технології».

Повний текст публікації

Читайте також: