Автор повертається до результатів обговорення кластеризації як форми реалізації наукових розробок на засіданні Науково-технічної ради НАН України, про яке йшлося в газеті «Світ» (№15–16 н. р.)
Почнемо із запитання: чи потрібна кластеризація українській науці? Категорично: потрібна, і вже давно назріла. А чи достатньо кластеризації для успішного просування української науки по ланцюгу: наука — техніка — інновації — бізнес? Безумовно, ні. Адже кластеризація — лише один з механізмів інноваційного розвитку. Наприклад, узяв якийсь університет на озброєння стартапи. Посилено їх продукує. А далі? На цьому й усе? Тобто, використовувати лише один із механізмів недостатньо.
У світі існує кілька десятків механізмів інноваційного розвитку. Див. таблицю)
Хочу підкреслити, що ця таблиця стосується тільки української науки. В інших галузях ситуація відрізняється суттєво. Використання одного, двох або кількох інноваційних інструментів залежить від стратегії розвитку, тактики її реалізації, наявних ресурсів, включно з людським капіталом тощо. Якщо мале підприємство чи дослідницький інститут є учасником кластера, то ніщо не заважає йому брати участь у роботі, наприклад, технологічної платформи, якщо така буде в Україні, чи бути одночасно учасником програми регіонального розвитку.
Опис та основні характеристики кластерів дуже докладно надані у книжці, створеній на базі соціально-економічних досліджень: «Підвищення конкурентоздатності економіки областей заходу та півдня України на основі формування нових виробничих систем (кластерів)» під загальним редагуванням С.І. Соколенка, яка вийшла друком ще у 2005 році. Я тоді був Національним координатором програми EUREKA, і питання впровадження кластерів у повсякденну практику наукового менеджменту в Україні мене дуже зацікавило. У 2009 році у Віснику українського матеріалознавчого товариства (в. 2, с. 87–94) було надруковано нашу статтю (П.С. Смертенко, Л.І. Чернишов, А.В. Мар’єнко) про реалізацію ідеї трансформації та синергії кластерів в інноваційній діяльності, а у 2014 році у Віснику НАН України (2014, № 3, с. 67–76) було опубліковано статтю «Кластери і технологічні платформи як механізми розвитку економіки України» (П.С. Смертенко, Л.І. Чернишов, І.І. Белан, Ю.М. Солонін, М.Я. Гороховатська, І.І. Кульчицький, О.В. Кот та Н.В. Бойко). Згадую про це, щоб запевнити, що ця тема давно цікавила, і не тільки мене. Ми намагалися розібратися і в тому, що це таке, і як з успіхом застосувати цю справу в Україні.
Найперше, що таке кластер? За Майклом Портером, професором кафедри ділового адміністрування Гарвардської школи бізнесу, «кластер — це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов’язаних з їхньою діяльністю організацій (наприклад, університетів, агентств зі стандартизації, а також торговельних об’єднань) у певних галузях, що конкурують, але разом з тим і проводять спільну роботу». Якщо взяти етимологію цього слова, то кластеризація — це процес групування низки об’єктів у клас подібних об’єктів. У кожному кластері все має бути подібним, тоді як у різних кластерах між ними все має бути відмінним.
І ще виділяють чотири ключових критерії для кластерів. Це — коли розвиток стратегії співвідноситься з планом економічного розвитку регіону, де функціонує кластер, існують міжнародна доступність у сенсі виробництва та/або технологій, партнерство між учасниками кластера та структурований функціональний принцип керування, а також є можливість досягати синергії у науково-технічному розвитку, що веде до створення нового продукту з високою доданою вартістю.
Тобто, кластеризація має стати синергією зусиль учених, інженерів, підприємців та бізнесменів.
Хочу звернути увагу на те, що приклади таких кластерів в Україні уже є. Існує навіть Кластерний альянс України. Зізнаюсь, коли я знайомився з документами КАУ, зловив себе на думці, що щось в описі для мене «не так». Що саме — зрозумів не одразу. Річ у тім, що КАУ є кластерним альянсом ІТ. Хоча і вказано інші напрями, але їх набагато менше. Тобто, я б сказав, що так і треба його називати — ІТ КАУ — оскільки від цього залежить чіткість розуміння, в якому сегменті економіки працює об’єднання і де чекати результату.
Справді, практика (переважно закордонна) показує, що кластери — потужний інструмент інноваційного розвитку. Але це тільки один інструмент із багатьох. І це треба розуміти.
Виходячи з публікації газети «Світ», промовці вважають кластеризацію головною ідеєю рушійних змін в інновації. Але кластеризація не панацея, і сама вона не створить чудо відродження української науки та економіки. Панацеєю є системна напружена праця у синергетичному векторному полі науки та інновацій. А інноваційна система, чи кластерний підхід, чи впровадження Індустрії 4.0 в Україні — це тільки складові, окремі механізми інноваційного розвитку. І всі вони мають сприяти прискореному інноваційному розвитку економіки України.
Саме тому мені найбільше сподобався виступ Андрія Володимировича Рагулі: він назвав різні конкретні механізми та підходи до інноваційного розвитку.
Пригадався класичний приклад одного з найрозвиненіших кластерів Кремнієвої долини в США. Держава підтримувала інноваційну діяльність цього кластеру від самого її початку впродовж понад 15 років. Було створено диверсифіковані мережі, які залучили найбільш активних і знаних людей з усього світу: підприємців, дослідників, інвесторів, банківських спеціалістів та юристів. Це дало змогу створити особливу культуру поведінки, що містить у собі культуру ризикового капіталу і ризикової зайнятості, відзначання успіху і вивчення помилок. Без підтримки академічної науки — університетів Стенфорда і Берклі — не було б і феномену Кремнієвої долини, і, звичайно ж, особливого духу співробітництва та партнерства, що створив віртуальні цикли інновацій, котрі не припиняються й досі.
Цей приклад, вочевидь, має бути показовим для кожного, хто залучається до створення інноваційних інфраструктур, як-от кластер та інші (див. таблицю — авт.) види інноваційної діяльності. Для цього необхідно ретельно виявити матеріальні, інтелектуальні, людські та інші ресурси регіону, сформулювати необхідність залучення зовнішніх ресурсів, визначити можливості їхнього використання та скласти детальний план дій.
Петро СМЕРТЕНКО,
старший науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України,
Національний координатор програми EUREKA в Україні (1999–2011 рр.).