Олексій Колежук: Сподіваюся на реальну фахову дискусію щодо шляхів реформи

У фаховій спільноті триває дискусія, яку викликало оприлюднення візійного документу реформ для відновлення України «Бачення України 2030: соціально-гуманітарна сфера», пропозицій Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій щодо реформування сфери наукових досліджень, а також візії від профільного міністерства. Як ми і обіцяли, газета «Світ» розпочинає цикл матеріалів, в яких авторитетні експерти (а іноді й власне автори візій) діляться своїми думками щодо можливих реформ галузі.

Олексій КОЛЕЖУК: Сподіваюся на реальну фахову дискусію щодо шляхів реформи

Нещодавно Науковий комітет Національної ради з питань розвитку науки і технологій оприлюднив пропозиції щодо реформування сфери наукових досліджень, розробок та інновацій (НДРІ). НК пропонує нові підходи до формування і реалізації державної політики у сфері НДРІ, зміну принципів базового фінансування науки й вищої освіти та багато інших новацій https://surl.li/jfymf.

Розповісти про ці пропозиції детальніше газета «Світ» попросила голову Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій Олексія Колежука.

— 1 липня Науковий комітет Національної ради з питань розвитку науки і технологій представив своє бачення реформи сфери наукових досліджень, розробок та інновацій. Пане Олексію, розкажіть, будь ласка, як готувалися ці пропозиції? Скільки часу? Хто брав участь? Чому їх озвучили саме зараз?

— Науковий комітет за час свого існування вже двічі виходив з пропозиціями реформування наукової сфери, тобто це третій «підхід до снаряда».

Вперше ми подали свої пропозиції у 2018 році на запит прем’єр-міністра Володимира Гройсмана і, на жаль, не отримали жодної відповіді. Друга ітерація була у 2019 році, ми представили пропозиції Нацраді з питань розвитку науки і технологій. Пропозиції було «взято до відома», прем’єр-міністр Олексій Гончарук їх досить позитивно сприйняв, але до реалізації справа не дійшла, оскільки уряд пішов у відставку.

Після того, як Сергій Шкарлет очолив МОН (тобто з 2020 року), до думки Наукового комітету в міністерстві перестали прислухатися. Питання реформ у науковій сфері було поставлене «на паузу», а розпочата раніше робота в напрямку реформування національних академій наук була зведена до формальних заходів і косметичних змін. У таких обставинах особливого бажання працювати над новими пропозиціями в Науковому комітеті не виникало.

Невдовзі після початку великої війни, навесні 2022 року, я увійшов до робочої групи Нацради з питань відновлення України, яка готувала пропозиції для конференції в Лугано. Робоча група напрацювала чимало ідей, але, на жаль, пізніше з’ясувалося, що блок «Освіта, наука та інновації» в Лугано представлений не буде.

Восени 2022 року на конференції G7 з питань відновлення України, що проходила в Берліні, науки й освіти теж не було в порядку денному. Ба більше, я з подивом виявив, що є єдиним спікером, хто порушує ці питання. Під час неформального спілкування з міжнародними партнерами зрозумів, що вони чудово усвідомлюють як ключову роль науково-інноваційної сфери, людського капіталу в освіті й науці для післявоєнної економіки України (особливо в контексті курсу України на членство в ЄС), так і той факт, що ця сфера в Україні залишається практично нереформованою з радянських часів. Утім, партнери не хочуть нав’язувати Україні жодних шляхів реформ. Вони чекають відповідних ініціатив з нашого боку і готові на них відгукуватися — ось тільки ініціатив немає.

На початку 2023 року вже було зрозуміло, що керівництво МОН незабаром зміниться. Тому, коли НК готував матеріали до засідання Нацради з питань розвитку науки і технологій (яке відбулося в лютому 2023 року), ми вирішили скористатися нагодою і вписали в проєкт рішення Нацради «завдання самим собі» — подати пропозиції реформування наукової сфери. Під час їхньої підготовки, окрім ідей власне членів НК, були використані окремі пропозиції членів робочої групи Нацради з питань відновлення України, а також членів робочої групи Реанімаційного пакета реформ, які готували частину документа «Бачення України 2030: соціально-гуманітарна сфера», присвячену науці та освіті.

— Документ, підготовлений Науковим комітетом, пропонує розділити МОН на два окремих ЦОВВ, один з яких відповідав би за дошкільну, середню і професійно-технічну освіту, а другий — за вищу освіту й науку. Ця пропозиція звучить не вперше. Тобто час розділення нарешті настав?

— Ідея справді звучить не вперше. Чи настав час саме зараз? Важко сказати — наскільки я знаю, ідея щодо збільшення числа ЦОВВ сьогодні не надто популярна в уряді.

Хочу наголосити: важливим є не формальний поділ міністерства, а збільшення «політичної ваги» науки та вищої освіти.

Не секрет, що серед того, за що відповідає МОН, середня школа є найбільш «чутливою» сферою, адже йдеться про інтереси найбільшого пласта суспільства. І тому на цьому тлі проблеми вищої освіти часто сприймаються як другорядні, а проблеми науки — ще одним рангом нижче. Ось цю проблему конче треба розв’язати, а чи буде це зроблено шляхом поділу, чи шляхом інших політичних рішень — не так вже й важливо.

— У документі зазначено, що до розроблення нових політик, збору та оцінювання пропозицій має активно долучитися Національна рада з питань розвитку науки і технологій. Нині Науковий комітет пропонує низку заходів для її посилення: створення аналітичного підрозділу, зміну принципів формування Адміністративного комітету тощо. А які ці принципи? В одному з інтерв’ю ви говорили, що Нацрада — інструмент, який можна було б використати, якби держава мала амбіції реформувати наукову сферу і були політики, які б ці амбіції реалізовували. І що цей інструмент лежить без діла, бо всі основні гравці, представлені в Адмінкомітеті, зацікавлені в збереженні статус-кво. На вашу думку, чи з’явилися в країні політики, які мають амбіції реформувати наукову сферу? Чи є надія розбудувати новий центр впливу? Яким він має бути? Це Нацрада?

— Почну з кінця. Так, наскільки я можу судити, політики, які мають амбіції реформувати наукову сферу, з’явилися — я маю на увазі віцепрем’єр-міністра Михайла Федорова, який набув повноважень опікуватися науково-інноваційною сферою, і з цим пов’язані певні надії на зрушення у реформах, а зокрема й у роботі Національної ради з питань розвитку науки і технологій. Власне, у пропозиціях НК окреслено принципи, які ми пропонуємо покласти в основу формування Адмінкомітету Нацради. Насамперед потрібно в міністерствах та інших державних органах визначити осіб, які за посадовими обов’язками відповідальні саме за напрямок науково-інноваційної діяльності, далі — визначити в законі, що ці особи за посадою входять до Адмінкомітету. Тоді, по-перше, в Адмінкомітеті будуть лише люди, для яких наука і освіта мають пріоритет у списку їхніх повсякденних обов’язків і, по-друге, якщо персоналії змінюватимуться, не треба буде щоразу перезатверджувати склад Адмінкомітету рішенням уряду. Також очевидно, що профільний віцепрем’єр має входити до складу Нацради, найкраще, щоб він був її співголовою. Проблему схильності до збереження статус-кво такі зміни напряму не розв’яжуть, але вони зроблять з Адмінкомітету (і Нацради в цілому) набагато активніший орган.

Створення ж аналітичного підрозділу Нацради (про необхідність якого ми волаємо з перших днів існування НК) дало б змогу Нацраді нарешті наблизитись до реальної спроможності виконувати функції, передбачені законодавством. Цей функціонал не можуть забезпечити підрозділи МОН, оскільки їхня спроможність генерувати серйозну аналітику, не кажучи вже про візійні пропозиції, вкрай обмежена і нестачею кваліфікованих кадрів, і перевантаженням поточною роботою, і загальним браком тяглості у політиці міністерства. Не видається реалістичною й пропозиція долучити для цієї ролі Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Геннадія Доброва, наприклад, коли Нацраді потрібно почути незаангажовану думку щодо реформи НАНУ. Безперечно, є сенс залучати до роботи аналітичного підрозділу Нацради кваліфікованих спеціалістів, зокрема з цього інституту, але такий підрозділ все ж таки має бути надвідомчим.

— До роботи Нацради Науковий комітет радить залучити представників найбільших державних та приватних наукомістких підприємств (як радників Адміністративного комітету). Чому це важливо?

— Це важливо, бо якщо ми хочемо, щоб Нацрада була центром, де «обкатуються» ідеї, що зачіпають взаємодію науки й економіки, то треба мати контакт з представниками реального сектору і чути їхні пропозиції та проблеми.

Ми всі надто заглиблені кожен у свою «бульбашку», і між цими «бульбашками» потрібно налагодити комунікацію, для цього власне Нацрада і потрібна. В ідеалі, Нацрада повинна мати розгалужену структуру радників, щоб можна було швидко дістати консультації та фідбек з різних питань.

— Функції реалізації державної політики у сфері НДРІ планується розділити на кілька ланок. Яких саме? Чому було ухвалено саме таке рішення? (Можливо, є успішний закордонний досвід?)

— Ці ланки детально описані в пропозиціях НК, якщо коротко позначити, то це: здійснення функцій засновника та базове фінансування; конкурсне фінансування; оцінювання результатів діяльності; підтримка самоврядування наукової спільноти. Щодо частини з них, справді, можна апелювати до закордонного досвіду — наприклад, інституції (фонди), що здійснюють конкурсне фінансування, всюди є достатньою мірою незалежними, і це їхня єдина функція.

Але насправді те, чому ці ланки мають бути розділені, випливає з самої їхньої суті. Наприклад, однією з проблем нашої наукової сфери є непрозорість розподілу базового фінансування — наприклад, в НАНУ алгоритм цього розподілу є «таємницею найвищого рівня», і всі спроби це змінити досі були безрезультатними. Щоб розв’язати цю проблему, в нашому баченні, треба розподіляти базове фінансування установ за прозорим алгоритмом на основі результатів оцінювання їхньої діяльності. Тоді, очевидно, такі результати оцінювання має «поставляти» інша ланка, незалежна від тієї, що фінансує.

Закордонний досвід дуже різний — десь є системи оцінювання діяльності, десь немає. Суть нашої пропозиції в тому, щоб базове фінансування наукової установи залежало лише від результатів її діяльності, а не від доброго чи недоброго ставлення керівництва — неважливо, чи під керівництвом мається на увазі МОН, чи Президія НАН, чи якийсь інший орган.

— Для забезпечення системи конкурсного фінансування планується створити ще дві структури: Фонд підтримки наукових розробок та Агентство оборонних технологій. Хто їх наповнюватиме? Дуже хочу запитати, чому їх не створено до цього часу, але це питання, звісно, не до вас. Як швидко вони можуть бути створені й почати роботу?

— Справді, це питання трохи не до НК. Є Український фонд стартапів, це досить близько до Фонду підтримки наукових розробок, але його функціонал все ж таки дещо інший. Якщо йти шляхом розширення поля діяльності фонду стартапів, то можна рухатися досить швидко. Якщо ж іти шляхом створення нової інституції з нуля, то може бути дуже довго.

З Агентством оборонних технологій справа складніша. Багато хто хотів повторити успіх американської DARPA, але це не так легко скопіювати — це не просто фонд для фінансування досліджень, це зовсім інший принцип роботи, для якого потрібні специфічні кадри. Проєктні менеджери DARPA — це науковці з досвідом інноваційної роботи в наукомістких фірмах, які здатні самі оцінити перспективність і значущість проєкту, розуміються на стані ринку, на потребах військових, мають широкий кругозір. Проєкт, до речі, це далеко не завжди прикладна розробка, DARPA фінансує і фундаментальні дослідження, якщо вони є перспективними, тому це дещо інший функціонал, ніж, скажімо, у недавно створеного кластера підтримки оборонних розробок Brave1.

Тож тут виникає питання — чи набереться у нас достатньо таких менеджерів, а якщо так, то хто знайде таких людей і умовить їх працювати на державу. Розмови про створення такої агенції йдуть давно, але схоже, що цей проєкт поки що не знайшов політичного лідера та спроможної команди — будемо сподіватися, що це зміниться.

— У системі забезпечення конкурсного фінансування не згаданий УКФ, хоча фонд мав чимало проєктів, пов’язаних із наукою, особливо з її популяризацією. Фонд залишиться у системі конкурсного фінансування?

— УКФ ми не згадали просто тому, що все ж таки метою існування цього фонду є фінансування не наукових досліджень, а культурних проєктів. Звісно ж, ми жодним чином не мали на увазі, що УКФ непотрібний.

— Також у пропозиціях НК немає блоку, пов’язаного з музеями, архівами, науковими бібліотеками. З міністерств згадується лише МОН, хоча наукові бібліотеки й музеї підпорядковуються Мінкульту. Комунікація Мінкульту з цими науковцями під час війни була абсолютно провальною. Як бути з цим напрямком?

— Так, мушу визнати, що ми не пропрацювали цей напрямок. Звісно, музеї, архіви, бібліотеки мають свою специфіку, для них потрібні інші підходи щодо фінансування, ніж до наукових установ.

— Для виконання функцій засновника наукових установ та здійснення базового фінансування (виконання функцій єдиного головного розпорядника бюджетних коштів), державного нагляду за управлінням державним/комунальним майном (тощо) НК пропонує створити окремий «парасольковий» державний орган — Національне агентство науки і технологій. Воно ж має визначати стратегію і пріоритети реалізації державної політики у сфері науки й технологій, координувати ефективний розвиток дослідницьких установ усіх підпорядкувань і форм власності. Чи це означає, що НК вважає виконання подібних функцій Національною академією наук України неефективним?

— Основна функція цієї «парасольки» — бути єдиним засновником та головним розпорядником бюджетних коштів для всіх державних наукових установ. Саме вона здійснюватиме базове фінансування відповідно до результатів оцінювання, матиме повноваження розв’язувати питання розвитку інфраструктури (зокрема, капітального будівництва — не секрет, що багато наукових установ розміщені в будівлях, технічний стан яких є жахливим), управління майном, формуватиме наглядові ради установ, ініціюватиме створення чи реорганізацію установ, плануватиме інші конкретні заходи реалізації державної політики у сфері науки й технологій. Це дещо інші функції, ніж ті, які нині виконує НАНУ.

— У пропозиціях НК зовсім не згадується система національних академійнаук. Чому для них не знайшлося місця?

— Ми свідомо залишили це питання відкритим. У пропонованій нами схемі академії втрачають роль розпорядників бюджетних коштів, оскільки кожна установа отримує своє базове фінансування напряму через єдиного головного розпорядника — Національне агентство науки і технологій. Водночас наукові установи набувають високого ступеня автономії. Разом з тим, ми заклали таку позицію, що наукові установи можуть формувати об’єднання на добровільній основі, і можуть делегувати певні управлінські функції. Тож яку роль в результаті відіграватимуть національні академіїнаук — залежить від них самих. Наукові установи, які належать, наприклад, НАН України, самі вирішать, які спільні координаційні чи управлінські структури, з якими саме функціями їм слід утримувати.

— Для оцінювання результатів наукової та інноваційної діяльності НК пропонує створити Національне агентство з оцінювання наукової діяльності. Деякі експерти висловлюють сумніви щодо ефективності цього агентства, зокрема, можливості залучити туди хороших експертів. Ви впевнені, що нове агентство не стане ще одним розсадником бюрократії і не ускладнить життя вченим?

— Якби я сказав, що впевнений, це було б ідіотизмом. Проблеми роботи НАЗЯВО дуже добре ілюструють, яким може бути розрив між ідеєю та реальністю, і саме тому запущений у вжиток мем «наукове НАЗЯВО» свою маніпулятивну функцію виконує. Але як не крути, задача оцінювання результатів наукової діяльності є, і її треба вирішувати. Зараз оцінювання проводить МОН у рамках державної атестації. Довіри до результатів атестації наразі немає ні в кого, не лише тому, що об’єктивна експертиза є проблемою, а і тому, що надто багато є можливостей для зацікавлених сторін цей процес «трішечки підправляти».

Наскільки мені відомо, коли НАНУ створювала свій Офіс оцінювання, на основі методики товариства Ляйбніца, то необхідність повної незалежності такого офісу німецькими партнерами особливо підкреслювалася. Оскільки цей офіс все одно технічно не міг бути створений поза структурою НАНУ, вирішили обійтися деякими запобіжниками щодо порядку призначення і звільнення працівників офісу, і закрили очі на те, що фактично це самооцінювання, знову-таки з масою можливостей «піти назустріч». У результаті, якщо не помиляюся, 80% установ під час оцінювання дістали найвищу категорію.

Враховуючи, що оцінювати треба не лише наукові установи, але і ЗВО (які підпорядковані МОН), висновок напрошується очевидний — структура, що проводитиме оцінювання, має бути максимально незалежною.

Знову-таки, якщо говорити про закордонний досвід, то він дуже різний. Не всі країни мають систему оцінювання наукової діяльності й не у всіх країнах реалізована система performance-based funding. Але, наприклад, така система існує у Великобританії (так звана REF — Research Excellence Framework) і має гарну репутацію. ЄС розробив загальні принципи підходу до оцінювання наукової діяльності, The Agreement on Reforming Research Assessment, але до їхньої імплементації на національному рівні ще буде довгий шлях.

Проблема об’єктивної експертизи — існує і буде існувати незалежно від того, чи керуватиме процесом МОН, чи нове агентство. Дуже важко об’єктивно оцінювати своїх колег, знаючи, що завтра вони прийдуть оцінювати тебе. Тому, на мою думку, хоч яким шляхом піде реалізація оцінювання — чи його робитиме незалежне агентство, чи окремий структурний підрозділ у МОН — ключовим буде вибір алгоритму експертизи. Я впевнений, що створити ефективний алгоритм, який стовідсотково базувався б на кількісних показниках, неможливо, тому все одно постане проблема відбору експертів, і єдиний, на мою думку, вихід — це залучити до оцінювання лише провідних іноземних експертів. Це важко, але зараз, на хвилі солідарності з Україною, можливо. Експерти повинні бути саме топові, а не «які-небудь», бо задача є дуже амбітною — отримати такі результати оцінювання, легітимність яких буде дуже важко поставити під сумнів; а якщо «планку» ставити нижче, то не варто і братися. Саме ж агентство може бути дуже невеликим, «штатні» експерти йому непотрібні.

Щодо думок, буцімто залучення достатньої кількості іноземних експертів для оцінювання сотень наших НУ і ЗВО коштуватиме бюджету астрономічних грошей: насправді, легко порахувати, що необхідні кошти складуть близько 5 млн доларів — це вартість одного серйозного наукового проєкту і менше ніж два відсотки державного фінансування науки. І якщо таке оцінювання дасть змогу належним чином розподіляти набагато більші бюджетні кошти, а також підкаже, які установи чи підрозділи не заслуговують на бюджетну підтримку, то, на мій погляд, це хороша інвестиція.

— Пропозиції було надіслано до органів влади. Куди саме? Чи є реакція органів влади й наукової спільноти?

— Ми надіслали свої пропозиції до МОН і до Секретаріату КМУ. Вони мають бути розглянуті на наступному засіданні Нацради з питань розвитку науки і технологій, щоправда, поки що важко спрогнозувати, коли воно може відбутися. У МОН зараз активно працюють над створенням візії реформи, у якій, я сподіваюся, принаймні частина пропозицій НК знайде своє місце. Що ж до реакції наукової спільноти, то, наскільки я знаю, НАНУ в терміновому порядку вирішила готувати свої пропозиції щодо стратегії розвитку наукової сфери — хотілося б сподіватися, що спільнота дещо прокинеться й нарешті виникне реальна фахова дискусія щодо шляхів реформи. Якщо з’являться серйозні альтернативні пропозиції від НАНУ чи ще від когось — чудово, це вже буде великий крок вперед порівняно з поточною летаргією. Немає «єдино можливого» шляху реформування, їх багато, але важливо дійсно шукати шлях, а не обманювати самих себе, доводячи, що ми вже йдемо найкращим із можливих маршрутів.

Спілкувалася Світлана ГАЛАТА

Читайте також: