Сьогодні знов актуалізувалося питання реформування наукової сфери. Фактично ця проблема ініціюється кожним новим урядом. Наприклад, вже понад 40 разів переглядався Закон України «Про державну політику в сфері науки і науково-технічної діяльності». Але «реформування» цього закону зведено фактично до втрати в ньому конкретних політичних засобів державної відповідальності за науку та посилення бюрократичного втручання органів влади в наукову діяльність.
Нагадаю, що наслідком багаторічного «реформування» науки стало руйнівне для науки падіння наукоємності ВВП, ліквідація технопарків, системи державного стимулювання інноваційної діяльності, розвалення галузевого сектору науки та оборонного виробництва, заборона на закупівлю наукових приладів за державні кошти, запровадження мораторію на державні науково-технічні програми, ігнорування Міністерством фінансів України законодавчо встановлених норм бюджетного фінансування науки і забезпечення заробітної плати науковцям у розмірі, вдвічі вищому за середній в економіці.
Внаслідок цих дій кадровий склад науки опинився під загрозою зникнення, адже старіння перевищує поповнення науки молоддю.
Враховуючи негативний досвід реформації вітчизняної науки, хочу нагадати, що реформа науки має бути похідною від реформи економіки, її переведення на інноваційні рейки розвитку.
Виходячи з того, що Президент України Володимир Зеленський запропонував ідею нової Доктрини розвитку України – країни, що йде до перемоги та перемагає, для досягнення передбачених в ній цілей необхідно кардинально підвищити роль науки в суспільстві, особливо в армії, економіці, освіті. Оновлення України має відбуватися на основі наукоємної армії, наукоємної економіки, наукоємної освіти. Лише така тріада рушійних сил здатна забезпечити успішне розв’язання всіх фундаментальних проблем України, зокрема зростання вітчизняного ВВП до одного трильйона доларів протягом 10 років, як запропоновано Президентом України у концепції Доктрини.
Досягнення цього історичного для нової України показника ВВП, який справді необхідний для розв’язання багатьох фундаментальних проблем її розвитку, потребує системного перезавантаження всієї державної політики реформування країни, а не лише її окремих складових. На жаль, увага нинішнього уряду, як і всіх попередніх, зосереджена на реформуванні науки і освіти без огляду на необхідність негайної реіндустріалізації вітчизняної економіки та її переведення на інноваційні рейки. Саме під це головне завдання має здійснюватися реформа науки і освіти, і лише за таких умов можливо сформувати науково обґрунтовані програми реалізації цілеспрямованих змін в науці й освіті.
На жаль, в урядових і політичних колах нині отримують пріоритет не наукові рекомендації вчених, що працюють в умовах України, а поради тих експертів, що здобули знання про організацію науки за допомогою різних зарубіжних грантів, серед яких є чимало прибічників механічного перенесення в науково-освітнє життя України моделей з інших країн.
Наприклад, члени Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій пропонують запровадити в наукову сферу країни провальний досвід росії щодо передачі академічних інститутів під керівництво бюрократичного державного органу на кшталт російського ФАНО, що призведе до остаточного знищення Академії.
Хотів би таким експертам нагадати слушну настанову Великого Кобзаря: «І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь». А величезна заслуга ще одного Великого українця Бориса Патона полягає в тому, що Україна, яка зазнала колосальних економічних і людських втрат у Другій світовій війни, зуміла за десять післявоєнних років здійснити небачений ривок у створенні нової високотехнологічної індустрії. Його забезпечила науково-технологічна платформа, сформована академіком Патоном та його однодумцями і соратниками на базі Академії наук України, – одна з перших у світі національних інноваційних систем, що об’єднала науку, економіку й освіту в єдину рушійну силу. Науково обґрунтоване поєднання вітчизняного позитивного досвіду з продуманим запозиченням зарубіжних практик має стати ключовим складником державної стратегії оновлення і післявоєнної відбудови України.
Борис МАЛІЦЬКИЙ, доктор економічних наук, професор,
директор ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу
та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»
Читайте також:
- Науковий директор стартапу «Експлоджен» Юрій РЕБЕЦЬ: Я переконаний, що люди, які займаються біологією — щасливі люди!
- Міннауки, статус НАНу та ліквідація доплат
- Треба зберегти те, що маємо. Воно дасть щедрі плоди після нашої перемоги
- “Чи можливі зміни в управлінні й ухваленні рішень усередині НАН України?”
- Сергій Шарапов: потрібно підтвердити, що це справді надпровідність