Творець Тризуба на щиті «Батьківщини-матері» Олексій Пергаменщик не погоджується з твердженням, що цей монумент — взірець радянської пропаганди. Каже, що не бачить там ніякого «совка». Окрім скинутого вже герба, який він називає сатанинським оком. На відміну від волгоградської «батьківщини» скульптора Євгена Вучетича (теж, до речі, українця), вбраної за модою 40-х років, наша вдягнена у давньогрецький хітон. Її автор Василь Бородай добряче змінив початковий проєкт Вучетича.
Відновлюємо історичну справедливість
«Це моя найулюбленіша скульптура, — каже Олексій Пергаменщик. — Вона нагадує мені каріатид Афінського акрополя. Автор відсилає до витоків класичного мистецтва, до часів античності, до Скіфії, про яку писав Геродот (а це територія сучасної України), до Київської Русі. Навіть меч її більше нагадує мечі, якими воювали наші князі. Понад тисячоліття тому на щиті Володимира Хрестителя з’явився тризуб. Це було за 500 років до появи москви. І встановлюючи сьогодні цей символ на щит нашої «Батьківщини», ми відновлюємо історичну справедливість. Ті, хто хоче її зруйнувати, не розуміють, що вони дуже схожі на тих, хто у тридцятих роках підривав храми. Просто тому, що не вірив у Бога. Не можна нічого нищити. Руйнувати — швидко, будувати — важко. Звести таку скульптуру навіть Америка собі не може дозволити. Це величезні кошти, не вистачить річного бюджету України, щоб побудувати щось подібне. І немає вже тих спеціалістів і ресурсів. Це подарунок долі — що саме в Києві постала найвища скульптура в Європі й п’ята за розміром у світі. І треба використовувати цей факт на користь держави».
«Довелося виконати величезний обсяг роботи»
Двадцять років тому Василь Бородай, якому вже перевалило за 80, викладав у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де навчався тоді ще зовсім юний Пергаменщик. А потім — консультував молодого скульптора під час роботи над пам’ятником Святославу, що стоїть на Пейзажній алеї в Києві.
Тож Олексій Вікторович вважає себе послідовником Бородая і «нащадком його вчення». Каже, через це йому і довірили створення Тризуба. А також — через досвід роботи з металом і команду професіоналів, яку вдалося зібрати. Пан Олексій розповідає, що в його команді працював один з найкращих архітекторів Києва й України, найкрутіші комп’ютерні 3D-моделювальники, найліпші графічні дизайнери.
«Роботи зі створення тризуба розпочалися 18 травня, і два місяці взагалі ніхто не спав, не їв, не бачив сімей, — розповідає Олексій Пергаменщик. — Людям невтаємниченим здається, що це дуже просто: намалювали, приліпили — і все. Але це не так. Треба було підняти великий пласт літератури стосовно геральдики, символізму, ту ж Конституцію, де «прописаний» цей тризуб. Я консультувався з автором тризубу 1992 року щодо того, як правильно, з погляду геральдики, центрувати його на щиті. Ми збирали великі консиліуми і обирали з понад 30 варіантів тризуба — різних за розміром і розташуванням».
Коли розмір тризуба нарешті затвердили (заввишки 7,5 м і завширшки 4,5 м) почалося найскладніше — визначення його товщини, яка в Конституції не «прописана». А цей параметр надзвичайно важливий. Бо, з одного боку, пояснює скульптор, Тризуб має бути «читабельним», тобто видимим з великої відстані, з другого — він не повинен домінувати, відвертати увагу від самої скульптури. Інакше кажучи, треба, щоб «Батьківщина-мати» тримала не Тризуб на щиті, а щит із Тризубом. Аби знайти золоту середину, скульптору довелося проводити польові дослідження прямо на місці. Він виварював експериментальні зразки — фрагменти майбутнього Тризуба різної товщини й підвішував їх на тросах біля щита.
«Спочатку у нас були зразки завтовшки 30 сантиметрів. Ми їх піднімали, потім обрізали прямо на висоті, — каже пан Олексій. — Потім треба було спуститися з 96-метрової висоти вниз, подивитися, як це виглядає с площі, потім піти на міст Патона — побачити вигляд звідти. За тим знов піднятися, підрізати зразок на пару сантиметрів, знов спуститися, — і так разів десять.
Виявилося, і для мене це було великим сюрпризом — що на тій висоті добре видно навіть різницю у два сантиметри. Отже, для того, щоб добитися оптимальної товщини у 20,5 см, довелося виконати величезний обсяг роботи».
До речі, до створення остаточної версії Тризуба на етапі ліплення макета долучився Віктор Ющенко — майстерня творчого колективу, який очолює Олексій Пергаменщик, розташована в музейному комплексі «Код нації» у Нових Безрадичах.
Сьогодні — на часі
Звісно, у розмові зі скульптором ми не могли не торкнутися найбільш контроверсійної теми — щодо доцільності зміни герба саме зараз — у розпал війни. Хоча й були свідомі того, що ставити питання митцеві про своєчасність його дітища, мабуть, не зовсім коректно і відповідь неважко передбачити.
«Усім, хто каже, що герб змінювати не на часі, я відповідаю так. Уявіть собі, що ви молитесь у церкві, але відчуваєте, що Господь не чує вашу молитву. Ви виходите з церкви, дивитесь вгору, а на куполі замість хреста — величезна пентаграма. От і задумайтесь, чи варто першочергово змінити цей символ і наскільки він важливий. За символи споконвіку люди вмирали, вигравали війни, зокрема цивілізаційні. Сьогодні ми маємо новий хрестовий похід, йдемо проти зла, відстоюємо правду і віру. У росіян віра, вважаю, сатанинська — вони пропагують війну, святять кадилами зброю, ракети, які потім прилітають по храмах. Тому перше, що треба було зробити — прибрати це око диявола з монумента і поставити на його місце Тризуб, якого москалі бояться більше, ніж чорти ладану. Щоб «Батьківщина-мати» повністю відповідала своїй назві і символізувала нашу міць і перемогу. А не те, що, на думку ворога, треба «асвабадіть». Нема чого «асвабаждать», ніхто їх тут не чекає. Тому правильно, що це зроблено саме тепер. Бо «не на часі» було завжди: якщо не революція, то пандемія, тепер війна. А ми просто взяли і зробили. І коли хтось розповідає, що можна було натомість закупити дрони… Не пішли б ці кошти на дрони. Вони б пішли на потреби тих фірм, які спонсорували цей проєкт. Просто замість того, щоб купити для своїх підприємств якесь нове обладнання, меценати «скинулися» і зробили для держави добру справу. А заодно — і рекламу для себе».
Ніколи знову
Також пан Олексій розповів, що скульптурний образ тризуба на щиті «Батьківщини» буде довершено музичним твором — піснею «Україна-мати», яку виконують українські співаки-воїни ЗСУ. «Ця пісня схожа на рок-баладу, вона має бути невіддільною частиною цього історичного моменту — зміни радянського герба на український Тризуб, — вважає митець. — Зараз працюємо над тим, щоб вона пролунала під час офіційного відкриття оновленого щита».
…А скинутий з монумента радянський герб Олексій Пергаменщик як противник будь-якої руйнації пропонує зберегти й відповідним чином використовувати. Бо хоч який він поганий — це все одно наша спадщина. На думку митця, зрізаний по частинах «спадок похмурих часів» треба знову зібрати в одне ціле і розмістити у музеї, над яким він височів упродовж чотирьох десятиліть. Внизу під «Батьківщиною» є величезна темна, майже чорна зала. Там, на думку пана Олексія, і варто зберігати повалений символ тоталітаризму, підвісивши його догори дриґом. І підсвітивши червоними — наче кривавими — ліхтарями, які б нагадували про мільйони жертв комуністичного терору.
— Звісно, і музей війни, і мінкульт мають право не прислухатися до пропозицій скульптора, — каже Олексій Вікторович. — Можливо, в когось є ліпші ідеї. Але, гадаю, така «страшилка» для дітей, себто майбутніх поколінь — найкраще, що можна зробити з цим гербом. Щоб нікому не спало на думку спробувати відродити те, що він символізував. Щоб «ніколи знову».
Наталія КУЛИК
P.S. Остаточно завершити декомунізацію «Батьківщини-матері», прибравши з її меча чотири радянські зірки, за словами майстра, не проблема. Ба більше: ані спонсорам, ані державі це нічого не коштуватиме. «Я можу із командою альпіністів піднятися на гарду меча, акуратно зрізати ці зірки для подальшого зберігання у музеї, а на місці їхнього розташування зашліфувати метал — наче там нічого й не було. І готовий це зробити за свої кошти», — наголосив Олексій Пергаменщик.
——————
Довідка
Скульптор-монументаліст Олексій Пергаменщик закінчив Національну Академію образотворчого мистецтва та архітектури, де навчався у таких майстрів скульптурної справи як Василь Бородай, Володимир Чепелик, Іван Макогон, Іван Гончар.
З 1999 року — дійсний член Національної спілки художників України, учасник багатьох виставок та симпозіумів зі скульптури в Україні й за кордоном. Автор багатьох пам’ятників з каменю, зокрема мариністу Р.Г. Судковському, автору гімну України П.Г. Чубинському, князю Святославу і князю Борису. Також ряд скульптур автора прикрашають Успенський собор у Лаврі, етномузей Віктора Ющенка та багато інших культурних локацій. Багато зробив для реконструкції будинку МЗС, побудови вертолітного комплексу «Парковий».
Зараз працює над пам’ятниками Івану Мазепі й Степану Бандері, має задуми щодо монументів загиблим бійцям, концепції героїзації українських воїнів-захисників і створення окремого напрямку монументального мистецтва, яке б увічнило героїчні події минулого і сьогодення. «Ми дуже сильно програємо в монументальній пропаганді нашого минулого, наших героїв, князів, гетьманів, — каже митець. — Києву й іншим містам банально бракує реалістичних пам’ятників тим героїчним подіям, які відбувалися на цій землі».
Газета “Світ”, № 29 – 30, серпень 2023 р.
Читайте також:
- Науковий директор стартапу «Експлоджен» Юрій РЕБЕЦЬ: Я переконаний, що люди, які займаються біологією — щасливі люди!
- Міннауки, статус НАНу та ліквідація доплат
- Треба зберегти те, що маємо. Воно дасть щедрі плоди після нашої перемоги
- “Чи можливі зміни в управлінні й ухваленні рішень усередині НАН України?”
- Сергій Шарапов: потрібно підтвердити, що це справді надпровідність
- «Межигір’я» –для всіх, «Сухолуччя» – для «обраних»?