31 серпня Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського відзначає своє 125-річчя.
Сто двадцять п’ять років — короткий в історичному вимірі час, але для Київської політехніки це вік становлення і набуття власної ідентичності у світовій співдружності університетів і в українському суспільстві.
За ці 125 років КПІ пройшов крізь три соціально-політичні устрої і чотири етапи своєї еволюції.
Перший етап припав на кінець XIX — початок XX століття. Це час формування Київського політехнічного інституту як одного з провідних вищих технічних навчальних закладів колишньої російської імперії.
Створений на потреби металургійної, машинобудівної, цукропереробної промисловості, залізничного транспорту та сільського господарства, КПІ одразу потрапив під опіку видатних учених та державних діячів того часу, серед яких — Віктор Кирпичов, Дмитро Менделєєв, Микола Жуковський, Клемент Тимірязєв, Євген Оскарович Патон та інші. Закладаючи фундамент КПІ, вони поєднали найкращі досягнення європейських політехнічних шкіл: Паризької «Еколь політехнік», Аахенського, Віденського, Магдебурзького технічних університетів.
Відкриваючи КПІ 31 серпня 1898 року, його перший ректор Віктор Кирпичов сказав: «Київський політехнічний інститут призначений для підготовки інженерів, тобто людей генія, здатних вигадувати й влаштовувати нове».
Завдяки інноваційній моделі інженерної освіти відбулося поєднання глибокої природничо-наукової підготовки з загальноінженерними дисциплінами, застосуванням лабораторного, дослідницького обладнання й набуттям професійних навичок у ливарних і механічних майстернях КПІ та на промислових підприємствах.
Дмитро Іванович Менделєєв як голова державної екзаменаційної комісії у 1903 році так оцінив якість підготовки інженерів КПІ: «Маючи 35-річний досвід у справі дипломування у вищих навчальних закладах, я маю сміливість стверджувати, що такої загальної сукупності спеціальних робіт студентів, яку я бачив у першого випуску Київського політехнікуму, не можна зустріти у відомих мені університетах і технологічних інститутах».
У перші роки діяльності КПІ професори Єрмаков і Букрєєв заснували науково-педагогічну школу «Математика та статистика», професори Кирпичов, Зворикін, Тимошенко стали фундаторами школи з «Прикладної механіки», наукову школу «Фізика твердого тіла» заснували професори Де-Метц, Гольдман, Линник; професори Дементьєв, Коновалов, Яворський стали засновниками наукової школи «Хімічні технології та інженерія», видатний біолог Клемент Тимірязєв заснував наукову школу в галузі аграрних наук.
За особистим запрошенням ректора Кирпичова обов’язкові заняття з малювання проводив дійсний член багатьох європейських академій мистецтв Микола Пимоненко. Технічну бібліотеку КПІ формував і очолював відомий археолог і засновник музейної справи в Україні Микола Біляшевський. Університетську газету «Київський політехнік» редагував студент факультету інженерів будівництва шляхів, майбутній видатний український письменник Іван Ле.
Уславленими випускниками інженерних шкіл КПІ стали також видатний матеріалознавець і металург Іван Бардін, будівничий перших гідроелектростанцій Олександр Вінтер та багато інших представників першої плеяди «золотих імен» Київської політехніки.
Саме про них перший ректор КПІ Віктор Львович Кирпичов у 1913 році сказав: «Особливим щастям для інституту, особливою удачею, яка визначила його стрімкий розвиток, була можливість залучати до його складу видатних вчених, професорів різних спеціальностей, які стали щасливою хвилею людей, що віддали закладові всі свої сили і вклали в нього зерно науки, яке дало буйні сходи і багатий врожай».
Другий етап розвитку КПІ припав на радянську добу. З цим етапом пов’язано безпрецедентне зростання масштабів інституту, «вирощування» з його середовища тринадцяти інших навчальних закладів, дев’яти інститутів Національної академії наук, двох великих промислових підприємств.
Окремим внеском київських політехніків в національну і світову науку стало створення і становлення Української, а нині Національної академії наук України. В 1918 році, тоді в незалежній Україні, за указом Гетьмана Скоропадського, створюється Академія наук на основі провідних наукових шкіл Київського університету святого Володимира і КПІ. Одними з організаторів академії були завідувач кафедри опору матеріалів КПІ Степан Прокопович Тимошенко та декан інженерного відділення Євген Оскарович Патон, мабуть, найавторитетніші вчені-механіки минулого століття.
Велика плеяда професорів та випускників КПІ в подальшому стали відомими провідниками академії. Серед них Михайло Кравчук – всесвітньовідомий математик, Володимир Плотніков — видатний електрохімік, Георгій Писаренко — дослідник з теорії коливань та міцності матеріалів, Микола Кільчевський — видатний учений у галузі теоретичної механіки, Іван Чиженко — дослідник у галузі теоретичних основ електротехніки, Віктор Трефілов — видатний матеріалознавець. Неперевершеним трудовим подвигом випускника КПІ 1941 року Бориса Євгеновича Патона стало його лідерство на чолі Національної академії наук України.
І нині члени Національної Академії наук України – Михайло Ільченко, Юрій Якименко, Петро Лобода, Сергій Сидоренко, Микола Бобир, Наталія Панкратова, Олексій Новіков примножують славні академічні традиції своїх попередників.
Індустріалізація зумовила створенню в КПІ нових науково-педагогічних шкіл. Професори Делоне, Лисін, Плигунов заснували наукову школу «Технології та обладнання галузевого машинобудування», професори Круковський, Артем’єв, Городецький стали фундаторами наукової школи «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка». Наукову школу «Матеріалознавство, металургія, зварювання» заснували професори Євген Патон, Васильєв, Доброхотов, Ващенко, Гриднєв, наукову школу з радіотехніки — професори Огієвський і Тетельбаум, фундаторами наукової школи з теплової енергетики стали професори Радциг, Зворикін, Ступін, Кондак, Швець, Толубінський, Кічигін.
Протягом того етапу випускники КПІ, його наукові підрозділи дали країні і світу цілу низку найбільш вагомих науково-технічних досягнень минулого століття.
У 1928 році професор КПІ Євген Оскарович Патон вперше у світі застосував технологію електрозварювання для будівництва мостів, що згодом зробило її однією з основних технологій у XX столітті. Справу свого батька продовжив Борис Євгенович, який розробив унікальні технології електрозварювання у космосі, під водою, зварювання живих тканин.
Випускник КПІ 1925 року, видатний радянський авіаконструктор Костянтин Калінін створив ціле покоління літаків довоєнного періоду, а його літак К-7, виконаний за аеродинамічною схемою «летючого крила», був найбільшим у світі. Пізніше калінінська схема «летючого крила» лягла в основу надзвукової авіації.
Студенти тридцятих років Сергій Корольов і Володимир Челомей першими у світі підкорили космос: Корольов як генеральний конструктор космічної програми СРСР, а Челомей як розробник ракетних двигунів космічних кораблів «Восход» і «Восток» та неперевершеної на той час ракети «Протон».
Розробником перших у світі систем протиракетної оборони став двічі Герой Соціалістичної Праці, випускник КПІ 1931 року Лев Люльєв. А інший випускник того ж року Архип Люлька започаткував нове покоління турбореактивних двигунів, яке й сьогодні є основою сучасної авіації.
У роки Другої світової КПІ поклав на вівтар Перемоги свої найліпші науково-технічні досягнення, найкращий кадровий потенціал, життя багатьох студентів і викладачів, пам’ять про яких зберігає постамент вічної слави у парку університету.
Швидкій відбудові, поверненню до атмосфери високої академічної культури й педагогічної майстерності повоєнний КПІ зобов’язаний ректору Олександру Плигунову, який 25 років очолював інститут. У цей час були створені наукові школи в галузях електроніки й акустики, автоматизації та приладобудування, кібернетики, обчислювальної техніки та інформатики.
Щороку сотні іноземних громадян поверталися до своїх країн з дипломами КПІ.Серед них два майбутні міністри Китаю: цивільної авіації Лю Цзян Фен і машинобудування Ху Гуангюань, міністр освіти Польщі Войцех Свєнтославський, розробник і власник індустрії вітроенергетики в США Михайло Польських.
З лав КПІ вийшлатакож блискуча плеяда митців, спортсменів, державних діячів. Серед них композитор Микола Дремлюга, художній керівник національної опери Анатолій Мокренко, олімпійські чемпіони Лариса Латиніна і Юрій Тітов, видатний футболіст і тренер Валерій Лобановський, керівник уряду України часів СРСР і на початку незалежної України Віталій Масол та інші видатні особистості.
Третій етап припав на початок становлення української держави. Університет відіграв важливу роль у здобутті й утвердженні незалежності України. Саме в КПІ 8–10 вересня 1989 року відбувся І-й (установчий) з’їзд Народного Руху України. Студенти й співробітники університету були активними учасниками Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013–2014 років.
Демократизацію університетського життя розпочав перший в СРСР виборний ректор і перший міністр освіти незалежної України Петро Таланчук. Відповідаючи на виклик часу, КПІ трансформувався від моделі політехнічного інституту, що був жорстко вмонтований у централізовану економіку колишнього СРСР, до моделі технічного університету європейського зразка з універсальною підготовкою відповідно до нових потреб суспільства.
Універсалізація навчання та наукових досліджень вимагала поєднання фундаментально-природничої, інженерно-технічної, економічної та гуманітарної складових підготовки фахівців. Було створено 12 нових факультетів та навчально-наукових інститутів, понад 50 кафедр, відкрито понад 100 нових спеціальностей і спеціалізацій. У ті роки контингент студентів КПІ досяг 42 тисяч, а разом з викладачами, науковцями, співробітниками родина київських політехніків об’єднувала 50-тисячний колектив.
Нова методологія міждисциплінарних досліджень складних явищприроди і суспільства викликала необхідність створення, спільно з Інститутом кібернетики НАН України, наукової школи з системного аналізу. Її засновниками стали академік Михалевич і ціла когорта відомих учених.
У своїй структурі КПІ створив інституції національного масштабу. Це перший в Україні Державний політехнічний музей; науковий парк «Київська політехніка» та розгалужена на 14 регіонів України інноваційна екосистема Sikorsky Challenge; видавничо-поліграфічний комплекс «Політехніка»; оператор телекомунікаційних послуг «КПІ-Телеком»; освітньо-наукова інформаційна мережа УРАН, яка є національним представником у європейській мережі GEANT і забезпечує провідні університети й наукові центри країни; це 35 міжнародних центрів і організацій, що здійснюють практичну інтеграцію КПІ у світовий та європейський науковий і освітянський простір.
Отже, КПІ став значно більшим утворенням, ніж ЗВО у традиційному розумінні. Він увійшов до 4% найавторитетніших університетів світу за низкою міжнародних рейтингів, став великим навчально-науково-інноваційним, методологічним центром держави, острівцем прориву за низкою високотехнологічних напрямів.
Починаючи з 2010–2012 років, КПІ підійшов до четвертого етапу своєї еволюції, ухваливши у 2012 році нову стратегію розвитку університету. Ґрунтуючись на міждисциплінарних, інноваційних програмах, на діяльності 35 міжнародних науково-освітніх центрів та інноваційної екосистеми Sikorsky Challenge, КПІ формує для України стратегію переходу від низькотехнологічної та сировинної до високотехнологічної й конкурентоспроможної економіки.
На початку цього етапу КПІ став майданчиком для розроблення нового законодавства у сфері вищої освіти. У ньому вперше були закладені принципи системної взаємодії вищої освіти, науки, бізнесу та влади, засади університетської автономії, європейської системи оцінювання знань та інші сучасні підходи.
Одним з важливих досягнень стала космічна програма університету. Розробляючи й виводячи в космос дослідницькі космічні апарати, КПІ став незаперечним лідером цього напряму в Україні.
На базі інноваційної екосистеми Sikorsky Challenge були закладені підвалини для подальшого становлення КПІ як дослідницького університету.
І нарешті, колектив університету вдихнув душу в стіни 125-річного КПІ. Пам’ятники видатним політехнікам, картинні галереї, державний політехнічний музей, зала вченої ради, університетські сквери та парки, маятник Фуко, куранти на головному корпусі, інші знаки шанобливого ставлення до глибоких академічних традицій створюють відчуття приналежності сучасників до славетної історії і великих справ попередників.
Водночас цей етап приніс небачені раніше виклики й випробування. Війна на Сході, окупація Криму, повномасштабна агресія росії проти України. Викладачі, науковці, студенти університету у час важких випробувань стали на захист Батьківщини. З 2014 по 2016 роки КПІ втратив 14 своїх героїв, 4 з них відзначені званням «Герой України» посмертно. З 24 лютого 2022 року по теперішній час ще 50 київських політехніків віддали своє життя за свободу і незалежність України.
Нові реалії змусили додати до стратегії розвитку університету підвищення обороноздатності держави й започаткування базових засад національного спротиву.
Університет суттєво розширив підготовку кадрів для оборонних відомств і ЗСУ. Так, за програмою «Управління у сфері оборонно-промислового комплексу» підготовлено 169 магістрів для ОПК. За програмами «Школа професійного розвитку інженерів-конструкторів», «Впровадження стандартизації та системи менеджменту якості на підприємствах ОПК» та «Підвищення кваліфікації інженерів безпілотних систем і комплексів» перепідготовлено 109 службовців ЗСУ.
Сьогодні університет не лише робить усе для перемоги, а й напрацьовує платформу післявоєнної інноваційної трансформації країни, яка ймовірно ще перебуватиме в недружньому сусідстві. Деякими базовими засадами цієї платформи є наступні:
1. Виходячи з багаторічного досвіду університетів Ізраїлю і Швейцарії, КПІ вводить у навчальні плани 5-кредитний курс національного супротиву з вивчення основ домедичної, вогневої і психологічної підготовки, кризового менеджменту, реагування на надзвичайні ситуації, гуманітарних аспектів воєнних конфліктів та наслідків війни.
2. Підсилює компоненту фундаментальних та новітніх інженерних знань, забезпечуючи розвиток компетенцій студентів з критичного мислення, уміння аналізувати великі масиви даних, адаптуватися до швидких змін та здійснювати самонавчання протягом усього життя.
3. Вдосконалює модель дослідницького університету. Нині інноваційна екосистема Sikorsky Challenge базується на 67 наукових школах КПІ, понад 100 високотехнологічних компаніях, інвестиційних і венчурних фондах, групі високотехнологічних підприємств України, 12 відділеннях стартап-школи Sikorsky Challenge у 25 інших університетах України.
4. Забезпечує розвиток програми навчання впродовж життя на основі перекваліфікації та підвищення кваліфікації для тих, хто вже працює, щоб допомогти їм адаптуватися до швидкоплинних змін та розвивати свою кар’єру. Особливо це стосується сфери оборони й безпеки України.
5. Послідовно реалізує концепцію «цифрового університету», застосовуючи технології штучного інтелекту, віртуальної та доповненої реальності, хмарних сервісів та інших інструментів.
6. Імперативною вимогою для КПІ стало виховання студентів на засадах сталого розвитку. В цьому контексті університет постійно трансформується до моделі високої енергоефективності, на основі запровадження нових енергоощадних, екологічно чистих технологій, безпеки членів університетської громади, соціальної орієнтованості та економічної стійкості.
КПІ прожив 125 років, він сучасник трьох століть — ХІХ, XX і XXI, і в кожному з них він був передовим вищим технічним навчальним закладом. Сьогодні на плечах київських політехніків — відповідальність високого авторитету, набутого їхніми попередниками, і зобов’язання цей авторитет примножити на новому етапі розвитку суспільства.
Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ, ректор НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», академік НАН України
Читайте також:
- Науковий директор стартапу «Експлоджен» Юрій РЕБЕЦЬ: Я переконаний, що люди, які займаються біологією — щасливі люди!
- Міннауки, статус НАНу та ліквідація доплат
- Треба зберегти те, що маємо. Воно дасть щедрі плоди після нашої перемоги
- “Чи можливі зміни в управлінні й ухваленні рішень усередині НАН України?”
- Сергій Шарапов: потрібно підтвердити, що це справді надпровідність
- «Межигір’я» –для всіх, «Сухолуччя» – для «обраних»?