Оскільки реформа сфери наукових досліджень, розробок та інновацій це дуже відповідальна справа, де практично треба дотримуватися принципу Гіппократа «Не зашкодь!», а також певною мірою схожа на операцію на мозку, яку мають проводити спеціалісти екстра-класу, то дуже слушним є запитання яке прозвучало під час інтерв’ю з головою Наукового комітету Олексієм Колежуком від газети «Світ»: «Як готувалися ці пропозиції? Скільки часу? Хто брав участь?» Країна ж має знати своїх героїв! О. Колежук відповів: «Під час їхньої підготовки, окрім ідей власне членів НК, були використані окремі пропозиції членів робочої групи Нацради з питань відновлення України, а також членів робочої групи Реанімаційного пакету реформ» – по суті змовчавши, хто є насправді авторами цього Маніфесту.
Втім, це вже й не така глибока таємниця. Достатньо порівняти текст «Пропозицій» та ще двох документів, які неважко знайти в Інтернеті. Тобто, «Освіта, наука та інновації» на сайті UAReforms (для скорочення назвемо його «Реформи») та четвертого розділу документу «Бачення України: Реформування та відновлення соціально-гуманітарної сфери в перспективі 2030 року» (умовно назвемо його «Бачення»). Тексти обох документів майже ідентичні і підготовлені групою освітян переважно з НаУКМА. Просте порівняння показує, що 97-98% тексту «Пропозицій» ідентичні фрагментам, або абзацам з «Реформ», та «Бачення», а ідеї, власне, членів НК вмістилися десь на решті 2-3% тексту «Пропозицій».
Отже Голова НК Олексій Колежук при створенні «Пропозицій» спирався на напрацювання всього 11 осіб (авторів документів «Реформи» та «Бачення», зокрема це(В.Бахрушин, Ю.Безвершенко, М.Вінницький, Л.Гриневич, Н.Шульга, О.Колежук, О.Панич, І.Коліушко, Г.Титиш, С. Олексюк, Д.Метельський. У більшості своїй (крім фізика О. Колежука та філософа і філолога О. Панича) вони не мають суттєвих наукових досягнень (невисоке загальне цитування, низькі індекси Хірша від 3-х до 12, наукових праць 4-х авторів знайти не вдалося), та й О.Колежук і О.Панич теж не помічені у питаннях науково-технічних розробок та доведення їх до практичного використання. Директорка школи №5 С. Олексюк, мабуть, єдиний спеціаліст високого рівня, який справді знає свою справу стосовно середньої освіти.
По своєму автори, мабуть, щирі у бажанні зробити певні кроки для поліпшення ситуації – так, як вони це бачать на своєму рівні. Проте реформаторський темперамент та надмірна впевненість у своїй правоті їм явно заважають, і вони перетинають щонайменше дві найважливіші (їх значно більше) «червоні лінії», які самі ж сформулювали у документі «Реформи». А саме, що не можна: «1. Здійснювати організаційні або структурні реформибез збору надійних і релевантних даних, моделювання наслідків;» і «2. Здійснювати масштабні організаційні реформи в науковій сфері без одночасного значного підвищення рівня фінансування (підвищення вимог до якості повинне супроводжуватися наданням гідних умов праці».
Зауваження:
1. Весь матеріал подано у вигляді словесного викладу (своєрідного «потоку свідомості») без наведення релевантних цифрових оцінок, та, відповідно, і без моделювання наслідків втілення всіх пропозицій. По тексту можна знайти аж чотири(!!!) цифри у розділі «Формування багатоканальної системи фінансування НДРІ», а саме – «У середньостроковій перспективі (10 років) орієнтиром для рівня фінансування сфери НДРІ має бути середній наразі показник країн ЄС 2% ВВП, з яких близько половини є позабюджетними коштами», а також «Конкурсне фінансування вже на першому етапі реформи повинно складати не менше 20% від загального обсягу фінансування і таким чином бути суттєвим доповненням до основного каналу – базового фінансування, яке розподіляється на основі оцінювання результатів наукової діяльності. У подальшому, частку конкурсного фінансування доцільно наростити до 30-40%.»
І це все, більше цифрових оцінок немає. Якщо із оцінками частки конкурсного фінансування ще можна погодитися, то як погодитися з тим, що лише через 10 років наукова сфера отримає 1% ВВП, оскільки другий відсоток це ефемерні позабюджетні надходження, які прогнозувати неможливо? Але ж чинним Законом про науку і науково-технічну діяльність передбачено 1,73%, причому вже сьогодні!
Зокрема, необхідною умовою розвитку наукової сфери (притоку молоді, яка через низький рівень зарплат не йде в науку; стимулювання науковців) є беззастережне виконання норми діючого Закону України про наукову і науково-технічну діяльність (перший абзац другої частини ст. 36), а саме: “Держава гарантує встановлення ставок (окладів) науковим працівникам державних наукових установ (закладів вищої освіти), виходячи з розрахунку посадового окладу молодшого наукового співробітника на рівні не нижче одинадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 1 січня 2020 року.” Пропозиція НК по суті закриває молоді шлях у науку і практично не забезпечує потреби мінімального базового фінансування. І всі інші реформи практично ніяк не підкріплені фінансово.
2. Але авторів це не хвилює, оскільки всі зміни, що пропонуються, мають виключно інституціональний характер. До того ж викладення нечітке й заплутане. А оскільки до тексту «Пропозицій» увійшли абзаци чи навіть окремі речення з документу «Реформи», то для уточнення, що саме мається на увазі, доводиться гортати «першоджерело», або підглядати в інтерв’ю О. Колежука.
Розглянемо тільки деякі приклади.
3. Пропонується здійснити «зміну розподілу повноважень між органами влади, що здійснюють управління у сфері НДРІ, (Із тексту незрозуміло: ці органи вже є, чи їх ще треба створити, а якщо створити, то які?) та відокремлення функцій формування державної політики від функцій реалізації цієї політики, з метою підвищення ефективності системи управління». «За Міністерством освіти і науки доцільно залишити функції формування державної політики у сфері НДРІ, у тому числі формування (у взаємодії з іншими Центральними органами виконавчої влади (ЦОВВ)) тематики державних цільових науково-технічних програм». Виходить, що за державну політику має відповідати, на думку авторів, — МОН, а за її реалізацію — якийсь інший орган. Автори вважають, що «функції реалізації державної політики у сфері НДРІ доцільно розділити на декілька незалежних одна від одної ланок: Національний фонд досліджень України, Фонд Президента України з підтримки освіти, науки та спорту, Фонд інноваційного розвитку (Український фонд стартапів). Доцільно диверсифікувати цю ланку, розбудовувати мережу таких інституцій, націлених на підтримку різних видів досліджень, розробок та інновацій, уникаючи при цьому дублювання напрямів підтримки».
«Пропозиції», не дають чіткої відповіді, а який власне ЦОВВ має відповідати за наукову сферу. Чи треба виконати розділення МОН на два окремих ЦОВВ (стор.4), один з яких би відповідав за дошкільну, середню і професійно-технічну освіту, а інший – за вищу освіту та науку. Це при тому, що й так автори справедливо закидають МОНу, що йому «бракує кадрової спроможності для розробки політики, а його здатність приймати обґрунтовані реальними даними рішення обмежена тим, що збору підлягає лише малорелевантна підмножина даних, а самий збір і аналіз цих даних не цифровізований».
Вчитаймося також у цікавий абзац на стор.5, де йдеться про «Виконання функцій засновника наукових установ та здійснення базового фінансування (виконання функцій єдиного головного розпорядника бюджетних коштів), державного нагляду за управлінням державним/комунальним майном, переданим науковій установі в управління/користування, формування наглядових рад наукових установ за встановленими законом критеріями. Для загальної координації здійснення цих функцій доцільно створити окремий «парасольковий» державний орган – Національне агентство науки і технологій, яке визначатиме стратегію і пріоритети реалізації державної політики в сфері науки і технологій, координуватиме ефективний розвиток дослідницьких установ усіх підпорядкувань і форм власності». Після першого речення, у якому відсутній присудок, незрозуміло – хто цей засновник, а у другому реченні сказано, що «парасольковий» орган буде визначати пріоритети, стратегію і все координуватиме.
Щоправда, в інтерв’ю О. Колежука чітко сказано, що «основна функція цієї «парасольки» — бути єдиним засновником та головним розпорядником бюджетних коштів для всіх державних наукових установ. Саме вона здійснюватиме базове фінансування відповідно до результатів оцінювання, матиме повноваження розв’язувати питання розвитку інфраструктури. управління майном, формуватиме наглядові ради установ, ініціюватиме створення чи реорганізацію установ». Оце вже справді! Але ж чому в пропозиціях все так заплутано? В них «парасолька» згадується лише для загальної координації. Хто ж так погано вичитав «Пропозиції»? Отже, тепер терміново планується відкривати нові наукові установи? Які? І в якому напрямку?
4. Якось так виглядає, що реформування наукової сфери, по суті, торкається лише національних академій та ще галузевих наукових установ, що збереглися у Міністерстві охорони здоров’я та Міністерстві оборони, бо в інших вишах, згідно з преамбулою до «Пропозицій», «система науково-дослідних підрозділів при ЗВО фактично припинила своє існування» — за свідченням авторів Реформ та Бачення (вони ж знають стан справ у своїй галузі). Тобто у вишах вже нема чого реанімувати, там вже мають працювати не стільки реаніматори, як патологоанатоми. А відтак у ЗВО все треба починати майже з нуля. І хоча МОН в системі ЗВО не зумів протистояти припиненню існування науково-дослідних підрозділів (а це був його прямий обов’язок), саме йому пропонується очолити перетворення, ще у живій науці. То, може, варто припинити мучити МОН непосильними для нього завданнями та замість цілої низки незрозумілих агенцій з високими зарплатами створити один зрозумілий орган — Державний комітет з питань науки і технологій?
5. До речі, таке приходить в голову й авторам «Реформ»!Зокрема у п.3.3 пропонується «Створити окрему державну агенцію, яка фінансуватиме стратегічно важливі дослідницькі розробки (оборонні, безпекові тощо). У своєму складі ця агенція має фахівців із досвідом наукової діяльності(!) та фахівців з досвідом роботи у державних замовників (!)». Тобто в інших неокремих агенціях такі фахівці не потрібні. А якщо визнати всю наукову сферу стратегічно важливою? А це ж справді так! То це й буде давно очікуваний Держкомітет з питань науки і технологій! Тоді не потрібні ні «парасольки», ні численні додаткові агенції. І МОН не потрібно ділити на два МОНи. В Україні вже був позитивний досвід роботи Державного комітету з питань науки і технологій, очолюваного С.М. Рябченком, який тісно співпрацював із створеною на демократичних виборних засадах Національною радою з питань науки та технологій під керівництвом академіка М.Г. Находкіна. На жаль, цей досвід не потрапив до «Пропозицій».
6. Наразі голова Наукового комітету планує терміново зібрати нинішню Національну раду із тим Адміністративним комітетом, що є, і швидко затвердити там «Пропозиції». Але, яка довіра буде до цього затвердження, якщо там «у більшості будуть присутні люди для яких сфера НДРІ слабо пов’язана з їхніми посадовими обов’язками» (це вже критика з боку НК Адміністративного Комітету, ймовірно, справедлива). То, може, справді, спочатку наповнити Адміністративний Комітет людьми, зацікавленими у розвитку сфери НДРІ, а вже потім оновлена Нацрада розгляне пропозиції, які вочевидь, треба суттєво доопрацювати. А так все має вигляд відомої тези: «Наше вчення правильне, тому, що вірне!».
7. У «Пропозиціях» і документах «Реформи» та «Бачення» ігноруються національні академії. Як пояснив це О. Колежук у своєму інтерв’ю, «це було зроблено спеціально». Оскільки, як уже з’ясовано, ми отримали твір невеликої групи авторів (майже виключно освітян, та ще й в основному з НаУКМА) на задану тему із відповідними оргвисновками, я переконаний, що Голова НК повинен був зайняти позицію більш зважену і не потрапляти в тенета однієї ідеї, бо від неї відгонить дуже очевидною упередженістю, та необ’єктивністю.
8. А між тим, наш складний час академіям вдалося актуалізувати наукову тематику відповідно до завдань України та світових трендів. Є досвід грантової підтримки розробок із власних коштів. Є програми, які дозволяють кооперуватися у дослідженнях із університетами, інститутами інших академій, що дозволяє економити кошти, ефективно використовувати унікальне обладнання та отримувати результати світового рівня. Є досвід участі у міжнародній кооперації! Є участь у європрограмах. Китайські провінції, наприклад, змагаються між собою навипередки, хто з них більше запросить для виступу українських вчених. У провінції Нінбо створено свій Інститут проблем матеріалознавства ім. І.М. Францевича. У нас в державі практично проігнорували 100-річчя НАНУ, а в КНР провели наукову конференцію з нагоди 100-річчя НАНУ.
9. Незважаючи на постійне зниження фінансування, яке вже досягло катастрофічного рівня, національним академіям вдалося на 1-2 порядки збільшити цитування наукових розробок практично по всіх інститутах, і ці показники продовжують зростати. Світ відкриває нас для себе і вже із задоволенням цитує наші роботи, опубліковані в українських виданнях! В рейтингу наукових установ України згідно з даними сайту «бібліометрика української науки» у першій двадцятці за всіма системами оцінювання установи НАНУ представлені найбільше. У нас вже є вчені, щорічне цитування яких перевищує тисячу (проф. Є.Єлісеєв та ін), а індекси Хірша перевищують 60. Це вже абсолютно європоказники, і вони мають стійку тенденцію до зростання, хоча, звісно, війна і пандемія та від’їзд низки провідних вчених може негативно на це вплинути. Наприклад, у вихованця ІПМ НАНУ Ю. Гогоці, який нині працює в США, індекс Хірша 217!, а щорічне цитування перевищує 40000. Це щось на зразок світового рекорду. Перелічене означає, що ми на багато здатні, ми значно більше можемо, якщо є підтримка! І успіхи тим кращі, чим вища підтримка. Цільові програми НАНУ дають змогу на рівні горизонтальних зв’язків здійснювати комплексні дослідження з дослідниками в інших академіях та ЗВО. Це те, що підсилює спільні можливості, здешевлює витрати на розробки та дозволяє отримувати непересічні результати, які оцінюються з використанням єврорівнів TRL!
(А в документах, згенерованих активістами, про це ані слова!).
Можливо, для них таке просто таємниця, та й завдання в них зовсім інше!
10. Ну не цікаві авторам документів досвід та знання українських вчених єврорівня (Євгена Єлісеєва, Олега Хижуна, Михайла Турчаніна…. я особисто знаю з два десятки таких світлих особистостей нової генерації), представників високотехнологічних підприємств України. Колектив ліквідаторів уособив у собі і слідчих, і прокурорів, і суддів, і майже судових виконавців. І присуд уже є. Пропонується повна дерегуляція та децентралізація в національних академіях (а по суті їх ліквідація) — начебто для підвищення мобільності та самостійності окремих установ…. Натомість пропонується жорстка регуляція на рівні одного єдиного ЦОВВ, якому безпосередньо будуть підпорядковані всі наукові установи і який буде отримувати всю необхідну інформацію безпосередньо від установ, контролювати, забороняти, дозволяти, вимагати безкінечні анкети та за допомогою недосконалої цифровізації ухвалювати рішення про закриття установи.
Згідно з «Пропозиціями» діяльність ЦОВВ має бути підкріплена ще допоміжними агенціями типу «наукового НАЗЯВО» (у всіх документах їх згадується не менше 5), які теж будуть тягнути (небезкоштовно) інформацію для «парасольки», Нацради — щоквартально, а то і без прив’язки до термінів і теж щось контролювати, забороняти, не дозволяти. Це все нагадує малоефективний командно-адміністративний стиль, якому й цифровізація не допоможе, навіть якщо законодавчо затвердити ще нікому невідому формулу оцінювання.
11. Та й на рівні окремих установ пропонується повна дерегуляція, а саме мають виникнути чомусь два колективних органи управління: основний – це Вчена рада, або Науково-технічна рада та додатковий – Наглядова рада. Окрім того, надаються ще, якісь керівні функції науковим колективам. На думку авторів «Пропозицій» саме наукові колективи, а не установи, мають розглядатися як основна структурна одиниця у загальній системі управління науковою діяльністю. Може я чогось не знаю, але і в США, і в Німеччині, і в Англії, і в Австрії, і у Франції, і в Індії та ін. країнах, де я бував у провідних наукових установах, я не бачив жодного прикладу такого колективного керування. Наприклад, член Materials and Manufacturing Directorate of the Air Force Research Laboratory D.Miracle (дуже відомий вчений з красномовним прізвищем) повів мене на розмову із директором, який благословив нашу взаємодію без урахування позиції Вченої ради та навіть директорату в цілому. Може, О. Колежуку із колегами невідомо, що типовий статут наукових установ НАНУ передбачає практично оптимальний баланс інтересів дирекції, директорату та Вченої ради? Жодне принципове питання неможливо вирішити без узгодження з Вченою радою. Дирекція розглядає ініціативні рішення не тільки Вченої ради, а й Ради молодих вчених і доволі часто приймає їх пропозиції до виконання.
12. І чи треба все так жорстко централізувати, тим більше що немає ніяких розрахунків, не оцінені можливі наслідки. У Німеччині, наприклад, система керування науково-технічною сферою суттєво диверсифікована, а не жорстко централізована. Це закріплено Законом про наукову свободу (Wissenschaftsfreiheitsgesetz), який забезпечує свободу саме неуніверситетським установам (Das Gesetz gilt für außeruniversitäre Wissenschafts- und Forschungseinrichtungen, die mit öffentlichen Mitteln gefördert werden). ЦОВВ Німеччини не бере на себе жорстке керівництво всім без винятку, а навпаки делегує реальне керівництво десятками наукових інститутів та низці окремих організацій,таким як, наприклад, (die Max-Planck-Gesellschaft (MPG), 85 Інститутів ще 5 за кордоном, 38 Standort& 24 000 співробітників www.mpg.de), die Fraunhofer-Gesellschaft (FhG, 30800 співробітників 76 інститутів та дослідницьких установ www.fraunhofer.de 3 млрд євро та 2.6 млрд євро за замовленням), die Helmholtz-Gemeinschaft (HGF, 45000 співробітників 17 дослідницьких центрів науково-технічного та біолого-медичного спрямування www.helmholtz.de 5.9 млрд євро), die Leibniz-Gemeinschaft (WGL, 87 дослідницьких організацій) www.leibniz-association.eu) und die Deutsche Forschungsgemeinschaft (DFG центральна самоврядна (!) наукова установа сприяння дослідженням у вищих школах та дослідницьких закладах, що фінансуються з громадських коштів. Це слугує науці у всіх її галузях шляхом надання фінансової підтримки для виконання дослідницьких завдань та сприяння співробітництву між дослідниками. www.dfg.de 3.9 млрд євро)). Тобто саме ці (перелічені організації) реально керують численними інститутами, організовують відбір найбільш актуальних та реалістичних проектів у підзвітних установах, приймають звіти та розподіляють кошти подібно НАНУ та галузевим академіям.
Звіти вже цих організацій (MPG, FhG, HGF,WGL und DFG) відбуваються на щорічній науковій конференції. Тобто Центральний орган у Німеччині чітко розуміє, що він не в змозі на якісному рівні приймати звіти окремих, дуже різних за завданнями та науковими напрямами інститутів, а приймає звіт керівництва кожної, чимось подібної до НАНУ організації, які й розподіляють фінансування окремих інститутів всередині кожної такої організації.
Є ще інші самоврядні установи практично у всіх землях Німеччини, які наполовину фінансує уряд, а половину коштів додають землі. Є ще організації типу AiF, які на конкурсній основі виконують розробки в інтересах малого та середнього підприємництва (половину коштів близько 3 млрд дає держава, половину зацікавлені в роботі такого підприємства, компанії). Тобто організація наукових та науково-технічних розробок сильно розгалужена й диверсифікована та не організується з одного ЦОВВ, як це пропонує НК. Неуніверситетська наука підтримується також і в низці колишніх соціалістичних країн, і в США, і у Франції, і в Індії. Мені здається , що навіть «під парасолькою» не вийде зібрати «релевантну підмножину» кадрів, здатну це все якісно зробити.
Натомість при диверсифікації існує низка самоврядних структур, підзвітних ЦОВВ, у яких завжди знайдуться спеціалісти найвищої кваліфікації по кожному науковому чи науково-технічному напрямку, здатних все професійно (офіцерів мають судити офіцери!) оцінювати, організовувати, супроводжувати і т.д., зокрема із використанням цифровізації. Не варто відроджувати «єдиноначаліє», тим більше з бухгалтерським ухилом.
13. До речі, а чому авторам «Пропозицій» хочеться ліквідувати ще й галузеву науку? Навіть зараз доволі успішно працюють інститути МОЗу та клініки при них. Є наукові установи при Міноборони. Може, при відновленні економіки у відповідних галузях варто відродити наукові центри. Такі Інститути в режимі горизонтальних зв’язків із ЗВО, національними академіями, науковими центрами сприятимуть актуалізації наукової тематики в інтересах економіки України.
14. У липні 2022 року ми розглядали План «Відновлення України», де серед фасилітаторів були Оксен Лісовий — тоді НЦ «Мала академія наук України», Олексій Колежук — Національна рада України з питань розвитку науки і технологій, Юлія Безвершенко — Стенфордський університет. Фасилітатори — це люди, у завдання котрих входить створення творчої комфортної атмосфери для безпосередніх виконавців документу, який ми тоді розглядали. Було б непогано, якби ці люди використали свій досвід з метою створення творчої атмосфери для всіх освітян і науковців, аби учасники процесу відчули вільний подих та наснагу працювати на благо нашої освіти, науки, економіки з метою перетворення України у високоосвічену та успішну високотехнологічну державу. На жаль, документи, які ми розглядаємо сьогодні, пронизані не стільки створенням творчої атмосфери, скільки ідеєю жорсткого керування, бюрократичного збору системи показників, що не сприяє результативній діяльності освітянських та наукових установ.
15.Завдання науки — це у першу чергу отримання нових знань, підготовка кадрів вищої кваліфікації, здатних продовжувати високоефективний науковий пошук, актуалізувати дослідження, публікувати якісні статті, монографії, отримувати патенти і т.д., взаємодіяти із потенційними споживачами наукової та науково-технічної продукції.
Але кількісні показники тут бувають дуже цікавими. Невже треба змагатися у тому хто більше проведе конференцій, напише більше монографій, тощо? Може, краще провести не десять, а одну конференцію, написати не декілька товстенних монографій, а вього всього одну публікацію, яка відкриває нові горизонти. Не можна планувати кількість відкриттів. І хоча у патентах часто фігурують колективи, насправді визначальні рішення належать одній людині – лідеру. Білли Гейтси, Стіви Джобси, Антонови, Амосови, Резерфорди та Фарадеї, Францевичі, Трефілови, Самсонови, Патони, Бар’яхтари, Курдюмови, Кривоглази, Пулюї та Гогоці виникають завдяки, як загальній творчій атмосфері, так і певному організаційно-фінансовому клімату, що забезпечує можливість їх творчої роботи. Зумів же ЦОВВ в особі королеви Вікторії буквально на експертному (без цифровізації) рівні оцінити експериментатора Фарадея, якого вона майже відразу назвала «Wizard!» (Чародій).
Але, на жаль, основні досягнення Івана Пулюя з’явилися в Австрії, Юрія Гогоці — у США, і саме через недостатні можливості самореалізуватися в Україні.
Бажано створити такі умови, щоби цифровізація допомагала ухваленню рішень талановитими особистостями, а не перетворювала наукову сферу в «цифровізований концтабір», бо таке точно призведе до цифровізованого наукоциду, коли кількісні показники отримають перевагу над змістовними (експертними).
Це при тому, що для самих учених цифровізація дуже корисний інструмент. Наприклад, у близькій мені сфері з’являються такі напрями як «Комп’ютерне матеріалознавство», «Геном матеріалів», цифровізовані 3Д-технології, біоматеріалознавство, високоентропійні матеріали…. Моє особисте спілкування з пошуковими західними системами та штучним інтелектом, призвели до того, що я та мої співробітники безперервно отримуємо цінну інформацію, до прикладу: «минулого тижня Ви переглядали таку-то статтю. Ми підібрали для Вас чи для Вашого співробітника нову порцію інформації». При цьому штучний інтелект погоджується з моїми зауваженнями до його інформації і відповідає: «Спасибі, врахую!»… Але перетворення цифровізації на «батіг» принесе тільки шкоду.
Це добре розуміє і О. Колежук. Ось деякі «витяги» із його інтерв’ю: «Я впевнений, що створити ефективний алгоритм, який стовідсотково базувався б на кількісних показниках, неможливо, тому все одно постане проблема відбору експертів, і єдиний, на мою думку, вихід — це залучити до оцінювання лише провідних іноземних експертів». З першою частиною цього речення погоджуюсь повністю. Справді, потрібна розумна комбінація експертної оцінки та кількісних показників, але кінцеве рішення має приймати все ж таки експерт, або експертна група, безумовно, беручи до уваги кількісні показники.
Стосовно іноземних експертів — не погоджуюсь. По-перше, вони не дуже допомогли створити ефективну Нацраду. І її треба переформувати. І тому малоймовірно, що вони зможуть оцінювати сотні різнорідних проєктів за десятками наукових напрямів при їх відборі, виконанні тощо. А хто відповідатиме за їхню можливу помилку? Тут просто варто створити Експертні ради вищої кваліфікації з українських фахівців за кожним з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки (їх має бути біля 7) з наших активних і відомих українських вчених та спеціалістів. А всередині кожного пріоритетного напрямку створити ще робочі групи за 7-10 виділеними завданнями більш вузького спрямування. От на цих рівнях і має спрацювати у відкритій дискусії справжніх спеціалістів вищої кваліфікації принцип колективної оцінки та відбору кращих проєктів. Думка іноземних експертів може бути використаною, але лише як дорадча.
На запитання: «Ви впевнені, що нове агентство не стане ще одним розсадником бюрократії і не ускладнить життя вченим?», – ми отримали таку відповідь О. Колежука:
«Якби я сказав, що впевнений, це було б ідіотизмом. Проблеми роботи НАЗЯВО дуже добре ілюструють, яким може бути розрив між ідеєю та реальністю, і саме тому запущений у вжиток мем «наукове НАЗЯВО» свою маніпулятивну функцію виконує».
«Немає «єдино можливого» шляху реформування, їх багато, але важливо справді шукати шлях, а не обманювати самих себе, доводячи, що ми вже йдемо найкращим із можливих маршрутів».
Це правильно! І Ваші очевидні сумніви у розроблених Вашою групою «Пропозиціях» цілком виправдані. Давайте справді не доводити все до ідіотизму. Остання теза про відсутність єдино можливого шляху реформування дає надію на оздоровлення атмосфери в науковій сфері. Відповідно, давайте не будемо нав’язувати нашому суспільству «Пропозиції», які, скоріш за все, не тільки «не обов’язково виражають погляди USAID або уряду США», (як це слушно зауважено в документі «Бачення»), але, як здається мені, і не «виражають погляди» та сподівання більшості науковців України в тому числі з освітянського середовища!
Насамкінець, (для розрядки!) хочу процитувати фрагменти статті О.Панича (Філософська думка, 2010, № 3). Він аналізував можливі наслідки неточного розуміння деяких важливих слів іноземного походження. І приділив увагу, серед інших, двом словам «proposition» та «халепа». По першому слову, яке використане НК, О.Панич зауважив:
«Така ситуація, як видається, склалася навколо французького та англійського proposition, на роль українського відповідника якого (у логіко-філософському контексті) нині претендують одразу три кандидати: «висловлювання», «пропозиція» і «твердження». О.Панич схиляється до того, що найкраще українською мовою слову proposition відповідає «твердження».
Щодо другого слова О.Панич вважає, що «слово потрапило в українську повсякденну мову прямісінько зі старогрецької. Не виключено, що це запозичення відбулося завдяки спудеям Києво-Могилянської академії, які, бувало, заробляли собі на проживання говорінням на вільну тему на місцевих ринках»
Мені здається, що «Пропозиції» від НК – це, у кращому випадку висловлювання, бо якщо їх сприймати як кінцеві твердження, то це буде прямий шлях до потрапляння у доволі неприємну «халепу» із повним перетинанням вищезгаданих червоних ліній, куди нас знову пробують направити вже новітні «спудеї» з НаУКМА.
Реально змістовними кроками реформ, на мою, думку є:
1. Затвердження Пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки в Україні та створення Вищих експертних рад саме з українських вчених та спеціалістів за пріоритетними напрямами. Думку іноземних вчених безумовно враховувати, але лише як дорадчу.
2. Ухвалення нових відредагованих, але суттєво більш коротких законів стосовно наукової та науково-технічної сфери. Передбачити неможливість перетворення наукових установ на відкриті всім вітрам «публічні(?) установи» з метою захисту інтелектуальної власності українських установ. Усі реформи проводити не в режимі оперативного ручного керування, а виключно на законних підставах.
3. Фінансування науки має бути забезпечено на рівні, для початку 1,73% ВВП. Те, що пропонується лише у 2033 році вийти на 1% ВВП при ефемерному додатковому позабюджетного відсотку, це шлях в нікуди. Молодь не піде в науку, умов для повернення найбільш активної частини науковців з тих, хто виїхав за кордон, не буде! І тоді всі дискусії на тему, як переставляти стільці у «публічних»(?) установах та перерозподіляти повноваження – є тільки говорінням на вільну тему.
4.Створення Держкомітету з питань науки і технологій і демократичне обрання усім науковим загалом Національної ради при ньому, приблизно так, як це вже було за часів С. Рябченка, та М. Находкіна. Тоді Рада ефективно працювала, мала великий вплив на розподіл фінансів (особливо на конкурсну частину фінансування) і мала повну довіру наукової спільноти. Структуру Ради, напрямки роботи її секцій варто додатково обговорити, оскільки і часи, і умови досить сильно змінились. А «парасольки» варто використовувати лише за їхнім прямим призначенням. Як на мене, то, може, і не варто продовжувати діяльність Нацради разом з її з Адміністративним та Науковим комітетами та не мучитись з налагодженням її ефективної роботи.
5. Поліпшення диверсифікованої системи керування науковою сферою із одночасним використанням досвіду ФРН та запозиченням норми їхнього Закону про наукову свободубез перевантаження єдиного ЦОВВ абсолютно всіма аспектами управління та контролю.
Використовуймо кращий досвід світу, але живімо своїм розумом. А то буде, як сказав Тарас у своїй глибокомудрій поемі-посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»:
«Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слів велику силу,
Та й більш нічого…»
Сергій ФІРСТОВ,
заступник директора ІПМ НАН України ім. І.М. Францевича,
академік НАНУ
Читайте також:
- Науковий директор стартапу «Експлоджен» Юрій РЕБЕЦЬ: Я переконаний, що люди, які займаються біологією — щасливі люди!
- Міннауки, статус НАНу та ліквідація доплат
- Треба зберегти те, що маємо. Воно дасть щедрі плоди після нашої перемоги
- “Чи можливі зміни в управлінні й ухваленні рішень усередині НАН України?”
- Сергій Шарапов: потрібно підтвердити, що це справді надпровідність
- «Межигір’я» –для всіх, «Сухолуччя» – для «обраних»?