Як на мене, головний герой фільму «Мій карпатський дідусь» дід Михайло Галавасюк (він же — клоун Буба на пенсії, заслужений артист України й шанований мешканець гуцульського села) — нікчема і домостроївець. Ну або жертва архаїчних забобонів та звичаїв як мінімум. Вигнав дочку, яка народила позашлюбну дитину, та ще й інфаркт ухопив на піку свого гніву. Богдан Бенюк чудово впорався з цією роллю.
Ну а далі — дочка подалася в еміграцію, в Італію. Татуся свого сина не знайшла, але знайшла роботу і навіть заснувала невеличкий бізнес. На жаль, десь через півтора десятка років загинула. А онук — гарний кучерявий такий італоукраїнець — залишився сам-один і полетів в Україну, в Карпати розвіювати мамин прах, бо вона так заповіла. Підліток як підліток, егоїстичний, дурнуватий трохи, трохи розніжений. Можна сказати, повна протилежність дідові, якби не були обоє такі затяті та вперті. Онука зіграв справжній італієць Сімоне Коста. Він ані бельмеса не знав українською, як і Бенюк — італійською. Але це їм не завадило скласти чудовий дует.
Скажете: навіщо тепер дивитися, якщо сюжет уже відомий? Ну ніт, ще не відомий, бо ви не знаєте, чим фільм закінчиться, які небезпечні для життя героїв перипетії зашито у сценарій, які несподівані повороти чекають за наступним кіношним рогом, чи, точніше, за наступним лісовим урочищем таємничих українських гір. І які жарти — милі та шорсткі, вишукані та грубі — прикрасили картину. Почуття гумору — це виразна її перевага. Плюс побут і характери гуцулів, барвисті пейзажі, інтер’єри й костюми.
Тепер — трохи серйозного. Фільм знімався ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну. Бо зараз рецензію на нього я б назвав «Розділені війною». Бо це фільм про сім’ї, про родини, про покоління, які розлучили, роз’єднали непереборні сили. Цей фільм додає нових кольорів у палітру дискусій і навіть сварок про еміграцію — добровільну і вимушену, постійну й тимчасову, здійснену з надією та з відчаю. Режисер Заза Буадзе втрапив, що називається, у нерв. Викликані картиною біль і смуток, добро і радість потрапляють цим збудженим нервом просто в мозок, у душу.
Фільм копродукційний — Україна, Італія, Молдова, Чехія. З потрібних для знімання 32 мільйонів гривень Держкіно надало 14. Знімати почали восени 2019-го у Бережниці Верховинського району Івано-Франківщини. Італійську частину планували відзняти у 2020-му, але ковід вніс свої корективи, і лише на початку 2021-го знімання завершили. Ще два роки пішли на монтаж і озвучку, узгодження графіків показу — чотири ж країни. Світова прем’єра відбулася влітку 2023-го, а в Україні — напередодні Нового 2024 року. За даними сайту dzygamdb, подивилися його аж 22 704 глядачі, які заплатили разом 3 300 570 грн. Прямо скажемо, цифри дуже скромні. На мою і не лише мою думку, причина — провальний постпродакшн. Ну або як кажуть у народі, «вміла готувати, та не вміла подавати».
Держкіно щось останнім часом взагалі «мишей не ловить», кінематографічна спільнота мало не бойкот оголосила цьому відомству, бо не погоджується з вибором експертів, які мають визначати, куди і як витрачати кошти. Тож, як сказав ведучий «Кінопростору» Олексій Ананов, насолоджуйтесь, бо хороше вітчизняне кіно ми побачимо не скоро. Як тільки вийдуть останні стрічки, що запускалися ще до захоплення Держкіно і К°… кінологами.
Мені пощастило подивитись цю стрічку вже після завершення показів у кіномережі, на допомогу прийшов «Кінопростір в Українському Домі». Та ще й дав можливість поспілкуватися із Зазою Буадзе і Богданом Бенюком.
Бенюк, зокрема, поділився спогадами про перші враження від сценарію та хід знімання.
«Оцей чоловік з Кавказу (показуючи на Буадзе — авт.) — подарував нам чудовий український фільм, чудовий сценарій. Але відчувається, звідки він сам. Я, коли читав сценарій, думав: ну як у гуцула може бути дочка з іменем Ніна? Як гуцул може бути клоуном? Придумана Зазою історія принесла романтику нам у кіно…
У фільмі я нічого не граю, я взагалі ніколи не граю. Треба просто прийняти ті чи інші обставини й жити в них. І тоді природа буде сама підказувати, що робити. Як маленьким дітям підказує, коли вони граються…
Нам Господь помагав. Бо раптом посередині жовтня на три дні випав сніг. І ми встигли зняти дві ключові сцени, для яких конче потрібна була зміна тла. Якась рука [Божа] допомагала цей фільм доробити. Почався ковід, в Італії не змогли відзняти вчасно. І я думав: ну як же цей фільм не доробити, цю історію чудову не розказати, цю проблему [еміграції], яка таким цвяхом вбита в наше буття. Але Бог на нашій стороні», — казав Бенюк.
Ну, хай би так було й надалі.
Олег ЛИСТОПАД
Фото автора
Читайте також:
- Єднаємось для реалізації спільних пріоритетів
- Інноватор транспортної авіації США походженням з України
- Нова криза природничих колекцій?
- Крістоф Маркшис: Після масштабного російського вторгнення стало зрозуміло, що, на жаль, ми знаємо занадто мало про наших східних сусідів
- Як російська армія знищує українські ґрунти
- Маріуполь: їхні імена шепоче вічність