Вчені створили рекомендації для боротьби з академічною недоброчесністю
Дискусія «Етика в науці: питання доброчесності і відкритості», яку нещодавно провели активісти платформи Дійсна наука, привернула увагу наукової спільноти. Це й не дивно, адже питання академічної доброчесності та відповідальності за її порушення надзвичайно важливі й стосуються не тільки «наукової кухні». Від академічної доброчесності залежить довіра і підтримка суспільства. Якщо є довіра і підтримка, з’являється шанс втілити найкрутіші ідеї та найамбітніші проєкти.
Участь у дискусії взяли Олександр Попович — головний редактор журналу «Наука та наукознавство», старший науковий співробітник Інституту дослідження науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України; Ірина Єгорченко — старша наукова співробітниця Інституту математики НАН України; Оксана Маньковська — наукова співробітниця Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, викладачка НаУКМА та присутні (онлайн і офлайн).
Морального осуду не досить
Олександр Попович представив рекомендації щодо створення системи для боротьби з порушеннями норм наукової етики. Ці рекомендації вчений розробив разом з колегою Віталіною Кліменковою, їх оприлюднено у номері 4 журналу «Наука, технології, інновації» за 2023 рік. (Стаття має назву «Щодо необхідності створення дієвої системи для боротьби з порушеннями норм наукової етики в НАН України»). Рекомендації розроблено для НАН України, але Олександр Сергійович переконаний, що вони стануть у пригоді й галузевим академіям, і вишам.
— Ми звикли ставитися до цієї проблеми як до суто моральної, вважали, що достатньо ухвалення Етичного кодексу вченого, — зазначив науковець. — А в закордонних дослідницьких установах, наприклад, у Товаристві ім. Макса Планка (Німеччина), передбачено відповідальність за порушення академічної доброчесності. У товаристві теж є етичний кодекс, у додатках до якого передбачено, хто і як відповідає за порушення академічної доброчесності.
«Санкції» за порушення норм наукової етики (зокрема й академічної доброчесності), за словами доповідача, цілком виправдані. У попередні епохи за порушення етичних норм науковцеві відмовлялися потиснути руку, не запрошували на конференції, але нині цього не досить.
Він розповів, що кілька років тому було проведено опитування серед наукової молоді НАН України. Молодим ученим поставили запитання: «Чи були у вашій установі випадки порушення академічної доброчесності?». 19 відсотків відповіли «так»; 33,4 — «ні», інші не знали, що відповісти. На запитання «Чи дописували у співавтори тих, хто не брав участі у дослідженнях?» 25,6 зізналися, що «так», і лише 7 відсотків відповіли «в жодному разі». «Практично в усіх відділеннях академії молоді вчені констатували випадки корупції (нехай і небагато)», — додав науковець.
У молодих учених також запитали, чи знають вони про Етичний кодекс вченого. 46 відсотків відповіли, що знають, понад чверть опитаних про кодекс не чули.
Система, яку пропонують запровадити для боротьби з порушеннями норм наукової етики, схожа на ту, що ефективно діє в Товаристві ім. Макса Планка. Вона передбачає, що в кожному підрозділі працюватимуть консультанти з наукової етики, які допомагатимуть виховувати наукову молодь, вивчатимуть підозри щодо конкретних порушень, формуватимуть пропозиції щодо санкцій. Для координації роботи такої системи має бути створена комісія з питань наукової етики та академічної доброчесності при Президії НАН України.
Від виховної бесіди до «вигнання»
Які ж «санкції» й за які порушення пропонують запровадити вчені?
Найлегші «санкції» — за порушення, що впливають на творчу атмосферу. Наприклад, за порушення культури наукової дискусії, нетерпимість до критики, небажання чи невміння слухати, а також за перебільшення значущості власних результатів передбачена виховна бесіда чи усне роз’яснення. У разі повторних проявів на це «звернуть увагу» на семінарі чи зборах.
За некоректні твердження у заявці на отримання гранту чи обґрунтуванні нової теми, — догана. У разі наполягання на включення в число співавторів робіт, у виконанні яких вчений не брав участі — усне роз’яснення, у разі повторних проявів — догана з занесенням в особову справу. За необ’єктивну експертизу наукових результатів та за експертизу за межами своєї компетентності — виховна бесіда чи адміністративні заходи.
— Ці порушення ніби й не завдають великої шкоди, але атмосферу в колективі псують, — зауважив Олександр Сергійович. — Ігнорувати їх у жодному разі не можна.
Але є й серйозніші порушення, пов’язані з присвоєнням інтелектуальної власності.
За текстове запозичення в науковій публікації, яке не впливає на результати роботи, автори дослідження пропонують застосувати громадський осуд та запропонувати винуватцям вибачитися. (Відповідальними за виконання цієї вимоги є консультант та керівництво наукового підрозділу).
За текстове запозичення в науковій публікації, представлене як власний результат без посилання на автора (плагіат) пропонуються жорсткіші заходи: розірвати контракт зі співробітником і заборонити працювати в установах НАН України. А також — внести до списку осіб, позбавлених права публікації в журналах НАН України; ініціювати позбавлення наукового ступеня. (Виконавцем цих заходів має бути керівництво установи, має бути ухвалене також рішення Президії НАН України). «Потрібно створити базу даних, до якої вносити імена порушників, — пояснив Олександр Попович. — Користуватися цією базою зможуть не тільки академічні журнали, а й усі інші».
За несанкціоновану публікацію та надання третім особам доступу до ще не опублікованих робіт, гіпотез, ідей своїх колег винуватця буде відсторонено від участі у дослідженні. (Робити це має адміністрація установи).
Передбачено і відповідальність за достовірність отриманих результатів. Наприклад, за фальсифікацію результату шляхом відкидання частини даних, які не підтверджують висновки, винуватцям буде оголошено сувору догану. Така публікація має бути відкликана.
За фабрикацію даних пропонують відкликати публікацію та оголосити громадський осуд. Якщо ж ситуація повториться, зі співробітником буде розірвано контракт. Науковцеві заборонять працювати в установах НАН України, а його ім’я внесуть до списку вчених, яких позбавлено права публікації в журналах НАН України. (Виконавці — керівництво установи, також має бути ухвалено рішення Президії НАН України).
За перешкоджання перевірці достовірності результатів дослідник дістане адміністративне стягнення. За необґрунтовані, бездоказові висновки роботу не приймуть до друку. «Люди інколи вдають, що загубили первісні дані експерименту й надають тільки остаточні результати. Таку роботу до друку приймати не можна», — переконаний Олександр Сергійович.
І, звісно, не повинні минути безкарно прояви корупції в наукових установах.
У разі доведеної вини за отримання плати за позитивну рецензію, позитивні оцінки на екзамені, у разі вимагання хабаря за наукове керівництво аспірантом, оплати за включення до числа співавторів, імітації наукової діяльності (створенні компаній для виконання псевдодосліджень і фальшивих дисертацій, а також їхньому замовленні, організації платних псевдоконференцій тощо) — винуватцеві буде заборонено працювати в установах НАН України (рішення ухвалює керівництво установи, має бути й рішення Президії НАН України).
Ми запитали Олександра Сергійовича: що потрібно зробити, щоб система була впроваджена?
Вчений відповів: потрібно розповідати про ці рекомендації науковій спільноті та громадськості, пояснювати, чому це потрібно. «Ми надіслали пропозиції до Президії НАН України. Ухвалити ці рекомендації мають Загальні збори академії, які свого часу ухвалили Етичний кодекс», — додав він.
«Покажи мені свій індекс Гірша»
Втім, під час дискусії говорили не тільки про виявлення фактів академічної недоброчесності та покарання за них.
Олександр Попович нагадав, що тисячі науковців користуються послугами «паперових фабрик», щоб отримати публікації, необхідні, наприклад, для захисту чи атестації. Команди «співавторів» платять за друк коротких тез, які далеко не завжди містять вагомі наукові результати. «По суті, бюрократична система стимулює імітацію наукових досліджень, — зазначив Олександр Сергійович. — Потрібно відзвітувати, «видати» публікацію. Це треба припиняти, хоча я й не знаю, як. Наукометрія — прекрасний метод дослідження, але аж ніяк не управління».
На жаль, «міряння» індексами Гірша властиво вже і самим науковцям. Як зауважила Оксана Маньковська, навіть від колег-дослідників можна почути: «Ха! Та що він за вчений, у нього низький індекс Гірша».
Пані Оксана добре пам’ятає перші роки своєї наукової кар’єри й вимоги якнайшвидше «показати результат». «На молодого вченого такі вимоги впливають дуже негативно, — додала вона. — Хтось може не витримати тиску і фальсифікувати результати».
Не можна бити людину по голові в наукових цілях
Під час дискусії про наукову етику йшлося, звісно, не лише про академічну доброчесність. Ірина Єгорченко підкреслила, що не можна забувати й про загальнолюдські цінності та принципи проведення наукових досліджень (інакше кажучи, не можна бити людину по голові в наукових цілях). «Також у вчених повинне бути відповідне обладнання, бо ж, наприклад, виміряти відстань у нанометрах кравецьким сантиметром неможливо», — наголосила вона.
Не можна забувати, що наука — це дослідження, а для досліджень потрібен час і умови. В українських університетах, на думку науковиці, немає ні часу, ні умов для досліджень. «Українські викладачі «завантажені» втричі більше, ніж у Польщі, — розповіла Ірина Єгорченко. — Етичний кодекс українського вченого каже, що планування та проведення наукових досліджень здійснюється на основі глибоких знань про доробок світової науки. Але для здобуття таких знань потрібен час. А де взяти час людині, у якої чотири пари на день»?
Важливими є й відносини науки та суспільства. За словами пані Ірини, статистика свідчить про падіння довіри суспільства до науки. І це може бути небезпечно для здоров’я людей. (Недовіра до лікарів під час пандемії коронавірусної хвороби, спричиненої SARS-CoV-2, наприклад, призвела до смертей, бо люди лікувалися бозна-чим, зокрема, розчином водню).
Академічна недоброчесність також знижує довіру до науки. «Нам часто закидають, що, говорячи про плагіат, ми знижуємо довіру суспільства до науки і науковців. Але проблема не тільки в плагіаті, проблема — в реакції на нього», — продовжила думку пані Ірина.
Пояснювати, що цінним є свій результат (здобутий самостійно), варто змалечку. «Плагіат — це неповага до самого себе, — зазначила Оксана Маньковська. — Дитині треба пояснювати, що той, хто списує, принижує себе».
«Наукова робота» за кілька секунд
Величезною етичною проблемою є й використання штучного інтелекту для написання «наукових робіт». Оксана Маньковська розповіла, що намагалася за допомогою спеціальних програм визначити — хто автор роботи, студент чи ChatGPT. На жаль, антиплагіатні програми розпізнали авторство ШІ лише у поодиноких випадках (це, приблизно, один відсоток сумнівних робіт).
А ось людина «авторство» ШІ визначає неозброєним оком. Олександр Попович розповів, що разом з сином дали ChatGPT завдання написати роботу на тему, у якій спеціалізується вчений. ШІ впорався за секунди, «накрутив багато фраз», але ні смислу, ні наукової новизни у роботі не було.
Інакше кажучи, штучний інтелект не створить нового наукового знання, і проблему щодо спроб використати його для «написання» наукових робіт також треба розв’язувати.
Підготувала Світлана ГАЛАТА
Скріншот зображення – зі стріму події,
фото – Олени КАЗЬМІНОЇ
Читайте також: