uk
uk
08
Лют

Стаття економістів Данила Череватського та Ірини Новак «Енергетичні хаби й електростанції замість шахт — рішення, на яке чекала Україна»

By
0

Завідувач відділу проблем перспективного розвитку ПЕК Інституту економіки промисловості НАН України доктор економічних наук Данило Череватський та провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України кандидатка економічних наук Ірина Новак пишуть наступне: «Тільки троє шахтарів із десяти здатні на територіальну, міжгалузеву та професійну мобільність. Отже, декарбонізація як відмова від вугілля — це втрати людського капіталу, крах звичного життя, деградація вугільних регіонів… У багатьох країнах з економічних міркувань вугільні шахти було ліквідовано задовго до поширення сучасних екологічних гасел. (…) Закриття шахт відчують не тільки їхні працівники, а й члени шахтарських родин і місцеві громади Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської та Львівської областей, де проживає близько 850 тисяч жителів. За припущення, що в родині лише одна особа працює на шахті, у Новогродівці та Вугледарі зупинка вуглевидобування зачіпатиме інтереси 63 і 76% постійного населення, місцеві бюджети втратять від 26 до 79% доходів, які зараз отримують від вугільних підприємств».

Учені пишуть про новітні технології, які здатні докорінно змінити шахтарське майбутнє: «Велика глибина розробок і розвиненість підземного простору, що для вуглевидобутку є пасивом, для гравітаційної енергетики перетворюється на визначальний актив. На закритих шахтах уже будують гідроакумулюючі електростанції. (…) Таким, що більше відповідає українським реаліям, слід визнати англійський проєкт Gravitricity з відносно дешевими енергетичними сховищами гравітаційного типу. У процесі спуску вантажу підйомна машина переходить у генераторний режим із рекуперацією енергії в мережу, тобто працює як електростанція потужністю 1–2 МВт. (…) На виведених із експлуатації шахтах технологію Gravitricity можна розвинути від енергосховищ до повноцінних електростанцій. Достатньо забезпечити регулярний рух вантажів із поверхні під землю, наприклад, спускати відвальні маси для закладання виробленого простору. Кожна шахта має під землею десятки кілометрів виробок, придатних для закладки переданої з поверхні породи. Розбирання відвалів, підготовка закладних матеріалів, їхній спуск і транспортування під землею, погашення виробок і власне закладка виробленого простору — ось робочі місця для працівників шахти на роки. За такого підходу перекваліфікації потребуватимуть лише деякі категорії працівників, наприклад, забійники (робітники очисних вибоїв), частка яких може становити 15–20% персоналу шахти».

Наостанок учені зазначають: «Аби державні шахти, що виводяться з експлуатації як підприємства з видобутку вугілля, і надалі залишалися у шахтарських монопромислових містах джерелом робочих місць, необхідно провести їхню енергетичну диверсифікацію, бажано, із залученням зацікавлених у цьому енергетичних і металургійних компаній. Можливо, доцільно буде створити міжнародний консорціум з інвестування, проєктування, побудови та експлуатації енергетичних сховищ. Енергетичні хаби з електростанціями на базі шахт можуть стати чинником відродження Донбасу та розвитку його людського потенціалу, а поштовхом — шахтні підйомні установки, що генерують електроенергію в процесі опускання під землю породи з розташованих на поверхні відвалів. У перевагах пропонованого підходу легко переконатися, — слід лише реалізувати пілотний проєкт на шахті, наприклад, «Білицька» або «Піонер» на Добропіллі. Ліквідація ж шахт означає безповоротну втрату підземних глибин, продукту, який формувався десятиліттями важкої праці великої кількості людей».

Ознайомитися з повним текстом статті

За інформацією платформи «Дзеркало тижня» прес-служби НАН України

Читайте також: